Підвищення облікової ставки НБУ до 16% – це поганий сигнал для ринку. Ніякого реального кредитування з такою ставкою не буде, і проблемою зростання ВВП знову займатися нікому.
Облікову ставку НБУ піднімає для того, щоб утримати інфляцію. Але це не спрацює тому, що економіка України не є ринковою – влада нічого для цього не зробила. Зарегульована система живе за своїми законами.
Немає політичної волі для економічних реформ, всі збираються з силами перед президентськими виборами? Окей, МВФ відкладає черговий транш, курс долара зростає, а разом з ним негативні очікування бізнесу, і на випередження – ціни.
Замість того, щоб усунути причини, влада героїчно бореться з наслідками.
НБУ збільшує ставку, щоб залучити гривню в банки. До депозитів в гривні це нічого не додасть, а кредитування стане ще дорожче і ще менш доступним. Дорогі в обслуговуванні кредити бізнесу призводять до зростання цін на внутрішньому ринку і інфляції, або до ще більшого скорочення кредитування. Про скільки-небудь відчутне зростання ВВП в таких умовах говорити не доводиться – 2% в українських реаліях це буквально нічого, «близько нуля».
Програма МВФ розрахована до березня 2019 року. Підвищуючи ставку, в НБУ розраховували на «стабілізацію рівня інфляції до середини 2019 року». Серйозно? Якраз між президентськими і парламентськими виборами? Ну і, як правило ж в Україні саме так і відбувається!
Вірити в це нерозумно, це чистої води теорія, яка не має відношення до практики. Кабмін вже говорить про підвищення мінімальної зарплати (передвиборний рік!), еміграція продовжує зростати, МВФ вимагає підвищити комунальні тарифи. Попереду цунамі соціальних витрат і перерізання червоних стрічок, «будівництв століття» та інших епізодів перевиборної кампанії. На цьому тлі почнеться вихід капіталу з політичних причин, тому що результати виборів можуть бути непрогнозованими.
Все це сприятиме зростанню інфляції. І якщо НБУ буде діяти за нинішньою логікою і далі, то облікову ставку доведеться підвищувати ще і ще, блокуючи можливості для економічного зростання. Після боїв за Дебальцеве в 2015 році, коли курс долара на чорному ринку досягав 40 гривень, ставка була 30% і з 2016 року знижувалася.
Загалом, Україна заходить на черговий виток кризи.
Україна стала заручником бухгалтерського підходу до економіки. Всі намагаються поменше витрачати, і ніхто – побільше заробляти. Ця деструктивна модель знищує українські перспективи буквально з кожним місяцем.
Хоча на практиці все повинно бути навпаки. Саме зростання виробництва повинне бути метою влади. Спочатку виробництво і податки, робочі місця та інвестиції, а потім вже все інше.