Основний бізнес, яким керує International Investment Partners, – проекти в області мінеральних ресурсів і базових металів. Старший керуючий директор компанії Сергій Носенко каже, що американські інвестори поки не готові працювати в Україні. «Ми намагалися залучати інвесторів до розробки родовищ корисних копалин і інфраструктурних проектів в Україні, але політичні ризики переважують всі можливі вигоди і інвестиції не йдуть», – розповідає він. «Апостроф» говорив з інвестбанкіром про інвестиційний клімат, шкоду «технократів», приватизацію в Україні і про те, якою потрібно бути Україні в глобальному світі.
«Спочатку політична стабілізація – потім інвестиції»
– До яких сфер або галузей в Україні ви спостерігаєте найбільший інтерес іноземних компаній?
– Найчастіше питання щодо України – «коли стабілізується політична ситуація?». Зараз ризики неповернення капіталу при інвестуванні в проекти в Україні дуже високі: влада має низькі рейтинги, які продовжують падати, це наводить на думку про можливість дострокових виборів і приходу до влади політиків із незрозумілим ступенем адекватності. За комуністів, сподіваюся, вже голосувати не будуть. Але популісти ще в строю. Саме популісти – найнебезпечніше для України явище.
Плюс до цього – радянська система державної реєстрації та регулювання, всі ці узгодження і дозволи, хабарі. Плюс абсолютна неможливість захистити право власності в судах. Плюс абсолютно непрогнозований курс валют, – заявлено вільне курсоутворення, але при цьому його регулюють практично в ручному режимі. Плюс неможливість навіть перевести гроші в Україну – на це потрібно величезна кількість документів навіть на вхідні платежі, що само по собі нонсенс і абсурд, а потім – неможливість вивести гроші з-за заборон НБУ. Плюс фактор військового конфлікту, невиразна позиція влади щодо статусу індустріальних територій Донбасу. Україна, по суті, перетворилася у віртуальну державу, територію з незрозумілим статусом і перспективами.
– Якими ви бачите економічні перспективи Донбасу в разі «повернення» окупованих територій в Україну?
– Теоретично там можна було б створити безподаткову зону, давати землю за прискореними процедурами – у такому випадку шанс на економічне відновлення територій є. Причому я впевнений, що економічний спосіб реабілітації буде найефективнішим. У США є подібна практика в розвитку віддалених і важкодоступних територій – саме так залучали людей в Лас-Вегас, який розташований в пустелі: бізнесу надали податкові пільги, людям – роботу, і ви знаєте, який результат.
Днями ми возили гуманітарну допомогу в Мар’їнку, і я був здивований якістю дороги «Дніпропетровськ-Донецьк» в Донецькій області, контрольованій українською армією. Вона в дуже хорошому стані, тоді як в Полтавській або Дніпропетровській області дороги, навпаки, – як після бомбардування.
Окрім доріг, на Донбасі є промислова інфраструктура, десь постраждала в ході боїв, а десь – збережена практично без пошкоджень. У питанні Донбасу важливо думати не тільки про те, що саме робити, але і хто буде це робити, кадрове питання там буде питанням №1. Потрібно буде створювати умови для людей, будувати індустріальні парки з усією інфраструктурою.
Але розгляд будь-якої конфігурації інвестицій в Донбас можливо тільки після припинення бойових дій і встановлення там стабільної української влади.
Повертаючись до попереднього запитання про перспективні галузі – крім індустріальних парків і науково-технічних кластерів, це нові технології виробництва продовольства, альтернативна енергетика, транспортна інфраструктура, сучасні технології видобутку сировини. Але поки не буде стратегічного і політичного розуміння перспектив країни і реальних реформ, дерегуляції – інвестицій не буде.
Більшість українських чиновників, які живуть досі в «Українській радянській соціалістичній республіці» зі своєю власною столицею в будівлі Кабміну, не мають жодного уявлення про те, як працюють американські зокрема і міжнародні ринки капіталу в цілому. За інвестиції в світі йде конкуренція, боротьба, влада намагається створювати максимально лояльні умови, щоб саме у них створювали нові робочі місця. Все, що роблять державні інститути в Україні в комунікації з інвесткомпаніями, викликає подив.
Жодне міністерство ніколи не зможе скласти зрозумілий американському інвестору бізнес-план або бізнес-пропозицію. Його можна хоч 100 разів перекласти англійською, але його суть так і залишиться незрозумілою будь-якому американському інвестбанкіру просто тому, що ці люди мислять різними категоріями, і в США прийняті зовсім інші підходи до підготовки таких документів.
Як працює американський ринок інвестицій? Якщо ви хочете взяти гроші з ринку, ви наймаєте консультанта, платите йому гонорар. Він описує вас, ваш бізнес, аналізує ваш проект, робить звіт, бере вас за руку і веде до інвесторів, вирішує всі питання, які виникають в ході переговорів. Результат може бути тільки при такому підході.
Але в Україні поки такі механізми використовувати не вміють.
«Урядом повинні керувати ті, хто готовий нести відповідальність».
– Інвестиції в Україну не йдуть, доходи громадян знижуються. Технократичного уряду не вийшло – Кабмін знову політичний, з квотами. Це поліпшить рівень довіри міжнародних інвесторів до України?
– Я спочатку був категорично проти «технократичного уряду». Урядом повинні керувати ті, хто несе політичну відповідальність за свої дії.
Можна вважати, що економічним блоком влади останні півтора року керували «технократи». У першому уряді Яценюка – Павло Шеремета, в другому – Айварас Абромавічус, Наталія Яресько. Практика показала, що ці люди не можуть проводити через парламент необхідні реформи. «Технократи» провалили запуск найсерйозніших реформ – дерегуляції та приватизації, яких чекали від них в бізнес-колах. Вони дискредитували себе і статус інвестбанкірів в цілому, а тепер зібрали речі і поїхали додому. Питання до них повинні бути, напевно, не тільки в БПП і «Народного фронту», рейтинги яких вони обвалили за півтора року, але і у всіх, хто має намір і далі жити в Україні.
Запорука успіху реформ – це політичне лідерство, а лідера в Україні немає до сих пір, а значить – не буде і довіри міжнародного бізнес-співтовариства. І я не думаю, що у нового уряду – під головуванням Гройсмана – буде політична воля проводити болючі реформи.
– Приватизацію?
– У тому числі, і приватизацію. Якщо ми вже точно вирішили, що в Україні економіка буде вільною, в держсекторі потрібно приватизувати все, крім стратегічних підприємств. Потрібно залучати авторитетні міжнародні консалтингові компанії, оцінювачів із серйозною репутацією – тільки вони можуть бути гарантами прозорого процесу і ринкових умов.
Пріоритет у приватизації повинен бути відданий національному капіталу, у встановленні якого має бути зацікавлена держава. Це найважливіше. Участь українського капіталу повинно бути умовою допуску іноземних інвесторів.
Коли в Угорщині проводилася масова приватизація – в 1990-х роках – повний пріоритет отримали іноземні стратегічні інвестори. Вони швидко зайшли на ринок, швидко показали результати – передові технології виробництва і організації праці, експортна орієнтацію. Тоді всім здавалося, що це правильно, але зараз в країні купа політичних і економічних проблем, високі податки, країна буквально «задихається» через нестачу суб’єктності, немає джерел для зростання.
Щоб не повторювати чужих помилок, нам в Україні потрібно політичний уряд, але при цьому адекватний, відповідний часу.
Тотальна регуляція, втручання бюрократів в бізнес вичерпали себе глобально, це видно в різних регіонах планети. Зараз світ уже на новому витку розвитку, є явний запит на нові моделі економіки – це вільні, ліберальні, відкриті, з мінімальною роллю держави. Саме туди йдуть інвестори, саме там будують виробництва. І Україна, перебуваючи сьогодні в плачевному стані, може, що називається, побудувати новий світ, територію можливостей. Упускати цей шанс не можна, а наступний буде не скоро.
Що робити в Україні технічно – які реформи і як проводити – це зрозуміло, досвіду східноєвропейських країн, в тому числі постсоціалістичних, достатньо для вироблення української стратегії. Ми могли б піти набагато далі, ніж Польща. Немає тільки політичної волі.
«Закони потрібно міняти всі, повністю»
– У якому порядку ви запропонували б проводити реформи, з огляду на нинішню політичну і економічну ситуацію?
– Я – прихильник кардинального перегляду українського законодавчого поля, потрібно в один день скасовувати все чинне законодавство в галузі і з наступного дня запускати нове – просте, зрозуміле, орієнтоване на бізнес-процес і наповнення бюджету. Наприклад, ПДВ як джерело масштабної корупції в ДФС взагалі повинен бути скасований, замість нього потрібно вводити податок із продажів. Але на інвестиційний клімат ще істотно впливають і особистості людей, які перебувають при владі, тому що великі інвестиційні проекти – це завжди домовленості з чиновниками. Але як показує практика, поведінка влади часто прямо суперечить задекларованій політиці.
Наприклад, історія з банком «Хрещатик». Він мав досить сильні позиції на ринку, входив в ТОП-20, працював з 1993 року, фактично, одноліток незалежності. Я знаю, що його були готові купити як мінімум 2 іноземні компанії, причому викупити всі пакети, в тому числі, з власності КМДА, також були готові його докапіталізувати, виконати нормативні вимоги НБУ. Але НБУ угоду не погодив – і тепер Фонд гарантування вкладів повинен виплатити 2,8 млрд грн за депозитами фізосіб.
У кожного інвестбанкіра, який працює в Україні, в запасі є кілька таких історій.
– Спрощення реєстраційних механізмів, яке було заявлено МЕРТ, ніяк не впливає на інвестклімат?
– Ніяк. Це чиста формальність, розмова ні про що, яка жодним чином не впливає на багатство країни. Масштабні компанії можуть собі дозволити витрачати час на непотрібні бюрократичні операції, спрощена реєстрація більше важлива для дрібного і середнього бізнесу. Який сенс у прискореної реєстрації юрособи, якщо одразу після цього вам все одно потрібно ходити по різним наглядовим органам і давати там хабарі?
Коли Сінгапур тільки ставав країною, там жорстко припиняли порушення законів, але суть в тому, що спочатку були зняті економічні заборони. Більшість бізнесменів працюють в правовому полі і без наглядачів, їм не потрібні жандарми, а закони порушують тільки відверті беззаконня.
Зараз в Україні все «заборонено» і потрібно просити дозвіл, підприємці – ніби потенційні злочинці. Подивіться на купу паперів, який здають в ДФС: навіщо це все? У ДФС гублять документи пачками і нічого не відбувається, це ні на що не впливає.
Наглядові функції потрібно також кардинально скорочувати, але при цьому посилювати відповідальність за порушення прописаних у нормативних актах вимог і стандартів, і механізми реалізації цієї відповідальності. Часто в нормах матеріального права прописані певні заборони, але норм процесуального права для цієї ситуації не існує.
Так, можливо, це різко і, може бути, болісно, але тільки такий підхід дасть результат. При будь-якому іншому варіанті нормальні люди з реформаторськими ідеями, що потрапляють в систему міністерств, грузнуть там, як в трясовині, потім їх вплутує в якісь мутні схеми і все – людина втрачена.
Але це, знов таки, політичний процес. У парламентсько-президентській республіці за це повинні відповідати депутати, але вони в Україні ні за що не відповідають. Процес реформування повинен бути політичним, в країні є очевидний попит на нові партії з сучасної ідеологією і на нових лідерів.
Я шукав в українському політичному полі партію або громадську структуру, яка декларувала б відповідні цілі – і не знайшов. В Україні до сих пір всі спекулюють на страхах «лівих» виборців, залякують їх то легалізацією одностатевих шлюбів, то ще якимись страшилками. Але вже 25 років минуло з моменту проголошення незалежності, і думаю, що вже виросло і політично дозріло покоління тих, хто звик думати про те, як більше заробляти, а не як менше витрачати, і це покоління не хоче водити корів по вулицях, «знижувати тарифи» і всерйоз говорити про «безкоштовну медицину». Але, на жаль, чим більше Україна занурюється в економічну кризу, тим більш «лівими» будуть погляди виборців, і тим менше ймовірності, що ми можемо розраховувати на реформи. Дорогоцінний час було втрачено в 2014 році. Але в будь-якому випадку адаптація української економіки до сучасних світових процесів – це політичний процес, і його повинні проводити ті, хто виграє вибори. Інакше він буде нелегітимним.
– Ви є одним з підписантів «Української бізнес ініціативи» (УБІ). Це проект нової партії?
– Я підтримую ідею «Української бізнес-ініціативи» як бізнесмен. Це закритий клуб, де йдуть дискусії на певному рівні, напрацьовуються програми і проекти для держави України.
У моєму розумінні економіка є первинною, і політика повинна вибудовуватися з урахуванням економічних інтересів, тобто мій підхід прямо протилежний тому, що влада в країні робить зараз. Якраз бізнесмени розуміють, що чим краще будуть йти справи у держави – тим більше буде заробляти бізнес. Політики поки цього не усвідомили, вони продовжують боротися за доступ до бюджетних ресурсів – саме цим вони себе повністю дискредитували.
Із ними Україна не стала успішною і багатою країною, вони не впоралися, продовжуючи найгірші традиції управління, невдало замасковані «європейським майбутнім» для українського народу. На мій погляд час партократичних традицій управління країною добігає кінця, і сувора реальність української економіки сьогодні тому приклад. Застаріли політики і управлінці радянського зразка віджили себе та повинні звільнити місця новим лідерам, і не просто новим людям, а людям з інноваційним мисленням і сучасним світоглядом.
Джерело: Сергій Носенко: Американські інвестори чекають лідера реформ в Україні. Інтерв’ю виданню «Апостроф»