Чим небезпечна для України ситуація навколо глави НБУ Валерія Гонтарєвої? Є кілька ключових тез.
Перша – в суспільстві мало розмов про цінності і стратегії державного менеджменту. На ключовій посаді в країні (особливо в період кризи, але не тільки в цей період) ми бачимо вихідця з корпоративного сектора. Бізнесвумен, яка звикла заробляти, в тому числі на негативних трендах в економіці. Це добре для неї особисто і для її бізнесу, але не для НБУ і не для країни.
Є певний шаблон корпоративного мислення і мало хто з фінансових менеджерів такого рівня здатний перебудовуватися на державні рейки.
Часто корпоративна підготовка орієнтована на західні фінансові інститути, в бізнесі саме такі партнери допомагають формувати імідж і історію компанії. Але для Національного банку більш важливим є питання суверенності країни, глобального ведення.
Зараз Валерія Гонтарєва «влаштовує» МВФ. А що, якщо завтра влаштовувати не буде? Сформується негативний бекграунд і це сильно зашкодить інституційній взаємодії. Що тоді? Замороження кредитування?
Друга – про методи і політичну доцільність.
Інструментарій корпоративного менеджера підходить в умовах конкуренції на ринку. Але коли таким інструментом користується регулятор, який вільний «стратити» або «милувати», ліквідувати або рефінансувати і з яким особливо не посперечаєшся – це занадто, це політично вмотивовані рішення, мета яких – прибуток конкретної корпорації, а не, наприклад, довіра громадян банківської системі, стабільність ринку.
Третя – жодне «очищення банківського сектора» не може бути виправданням втрат, нанесених національному фінансовому ринку.
Зруйновані банки – це банки з національним капіталом, а багато хто з тих, що вижили в ТОП-20 – це європейські і російські гроші. Коли в ТОП виходять банки з іноземним капіталом, які орієнтуються на думку акціонерів, не пов’язаних з Україною – це серйозна загроза. Фактично українська держава втрачає реальний контроль над грошима, які працюють в економіці.
А якщо розвивається банк з національним капіталом, яким володіє громадянин України, який має великі активи в своїй країні – це зовсім інше. І це суверенна українська політика, яку виробляємо ми тут, всередині України.
Четверта – реструктуризація боргів.
За останні 2 роки Україна обросла величезною кількістю зобов’язань по виплатах боргів і продовжує збільшувати цей портфель. Країна все більше і більше залежить від кредиторів і їх політичних цілей, і, отже, має все менше і менше можливостей для маневрів у власних інтересах. Це створює обставини, в яких українські політики нічого не вирішують, а тільки змушені виконувати чужу волю.
П’ята – зростання напруги всередині бізнес-еліти України.
Всі великі бізнесмени вже дізнаються про схему і цілі керівництва НБУ і розуміють, що змінити її можна тільки політичними інструментами – через тиск на владу. Це формує в тому числі тренд на пошук нових облич у політиці, які зможуть впливати на цю ситуацію. На тлі загального зниження рівня життя населення такими можуть бути дійсно радикальні сили, що загрожує кризами.
В якості альтернативи пропонується концепція мінімум патріотизму, максимум – фінансового суверенітету, а не улесливо «чего изволите» у західних донорів. Але з нинішнім керівництвом НБУ змінити ситуацію не вийде.
Не знаю, чи зчитує керівництво НБУ цей сигнал від бізнес-співтовариства.
Текст вперше опублікований в авторському блозі на сайті LB.ua