У всьому скандалі з відставкою (або не відставкою, до кінця неясно) Айвараса Абромавічуса мене особисто дивує тільки одне: чому, на підставі чого його в політичних і медійних колах називають «реформатором»?
Причин може бути декілька, але всі вони однаково сумні.
Журналісти і лідери думок абсолютно нічого не тямлять в реальній економіці і плутають слова з діями. Журналісти і лідери думок особисто симпатизують Абромавічусу або його піарникам. Це буває. Економісти-експерти мовчать тому, що дуже пов’язані з великим бізнесом, де публічно критикувати міністра не прийнято.
Припустимо, причину одноголосної підтримки Абромавічуса послами 10 держав-партнерів можна зрозуміти. Європейці та американці вже настільки втомилися від української корупційної «Санта-Барбари», олігархічних кланів, «наглядачів», «сім’ї», «любих друзів» і інших, що будь-яку пристойну людину, яка не будує схеми з виведення грошей з держпідприємств, готові підтримувати.
Європейські та американські партнери побоюються позачергових виборів, тому що старт кампанії фактично на цілий рік перетворює уряд в недієздатний. Поки публічні спікери будуть змагатися в популізмі на ток-шоу – ніхто ніяких реформ проводити не буде, а потім прийдуть нові міністри, яким потрібен час, щоб зрозуміти стан справ, які не знають англійської, у яких конфлікти з іншими міністрами і так далі. Поки в Раді сформується нова більшість, поки нові депутати розійдуться по комітетах, поки вникнуть в справи… Ось посли і підтримали Абромавічуса.
А ще тому, що він зустрічався з ними до гучної заяви і готував для нього грунт.
Судячи з усього, якби не скандальна заява, пан Абромавічус напевно потрапив би під анонсоване «переформатування» уряду. Про які реформи, проведені Абромавічусом, можна говорити як про виконані?
Скасування відомчих актів МЕРТ? Запуск системи ProZorro, яку розробили і вдосконалювали волонтери, і на яку всі розпорядники бюджету переходять з квітня? Що ще? Так, безумовно – торгова війна з Росією, падіння економіки, обумовлене війною – все це має тяжкі наслідки для економіки. Але міжнародні інституції оцінюють успіхи влади не в тоннах експорту, а в створенні правил на ринку.
Наприклад. Найгірша в Європі і 162 – в світі. Така позиція України в рейтингу економічної свободи від Heritage foundation. Ми знову в прекрасній компанії з Іраном, Узбекистаном, Туркменістаном і низкою центральноафриканских держав. Всього місць в рейтингу 178. Експерти зафіксували проблеми в сфері свободи інвестицій, фінансової свободи і поваги до закону як такого, а також звичний тиск величезної кількості держпідприємств на розвиток приватного бізнесу. За рівнем захищеності майнових прав – 125 місце, за рівнем корумпованості – 148 місце. Експерти відзначають значний прогрес за показником свободи торгівлі, але що він коштує сам по собі, якщо, наприклад, за рівнем свободи бізнесу країна на 127 місці, а інвестиційний свободи – на 164.
З України до сих пір заборонено виплачувати дивіденди, про які інвестиції йде мова?
Тут на користь української влади грає тільки бідність електорату в Україні – ті, хто знає що таке дивіденди, більшість в парламенті нікому не забезпечать. Загальна оцінка – 46,8 пунктів з максимальних 100. У 2014-му Україна мала на 3 бали більше., А від вільних економік ми відстаємо практично на 40 пунктів. Лідери рейтингу – Гонконг, Сінгапур, Нова Зеландія і Швейцарія – у них більше 80 балів. Щоб розуміти, наскільки сильно Україна відстає навіть від сусідніх держав – Словаччина на 25 місці в рейтингу, Угорщина – на 26-му, Польща – на 39-му. Здається, Арсеній Яценюк говорив, що Україна за рік провела такі ж реформи, як Польща за 10? І на війну списати ці показники, як і високий рівень корупції, не вийде, тому що вони цілком залежать від політичної волі керівництва країни: в більшості випадків мова йде про дерегуляцію і прийняття нормальних законів, реформування держструктур начебто податкової та судової реформи.
За рік Україна в рейтингу Doing Business піднялася на 4 пункти (до 83 місця) і весь приріст забезпечено за рахунок показника «реєстрація підприємств». Але при цьому немає або практично немає поліпшень за критеріями «Отримання дозволів на будівництво», «Підключення до системи електропостачання», «Реєстрація власності», «Отримання кредитів», «Захист міноритарних інвесторів», «Оподаткування», «Міжнародна торгівля», «Забезпечення виконання контрактів», «Дозвіл неплатоспроможності». За результатами 2015 го капітальні інвестиції в Україні скоротилися на 6%, а прямі іноземні – на 4% (всього мінус 24% за 2 роки). 30% інвестицій в Україну – з Кіпру. Не хочу нікого засмучувати, але інвестиції з Кіпру – це не зовсім іноземні інвестиції. Це спосіб українського бізнесу захистити свої майнові права від українських судів і прокуратури.
Індекс світової конкурентоспроможності – 79 місце зі 140. За критерієм надійності банківської системи Україна зайняла 140-е місце з 140, а ефективність державного сектору – 130-е місце.
Всі міжнародні експертні організації говорять про приватизацію, яка в Україні так і не почалася. Чому? Тому що в української влади немає на це волі. І як лобіст ідеї приватизації Айварас Абромавічус виявився малоефективними: міністерство економіки подало до парламенту кілька варіантів законів про приватизацію, але жоден з них не потрапив навіть до зали.
Держпідприємств в Україні більше 3000, там працюють 900 тис. чол – держава як і раніше є найбільшим роботодавцем, що тисне на економіку і заважає розвитку приватного бізнесу. У 2014 році збитки від діяльності держпідприємств досягали 115 млрд грн. При цьому позиція Міністра економіки в питанні приватизації була не співвідносна з національними інтересами України – запобігливість перед транснаціональними корпораціями, заклики не допускати до приватизаційних конкурсів українських олігархів. З точки зору теорії – це дискримінаційні заяви, з точки зору політичної практики – це здача державних інтересів. Було б правильно ключові підприємства приватизувати, але із залученням національного капіталу, на що Абромавічус був йти не готовий. Як не готові до нормальної приватизації і більшість політиків в Україні – вони або «віджимають» собі, або плазують перед іноземцями. Крайнощі.
Наявність Айвараса Абромавічуса в уряді – більше іміджевий фактор, який повинен був як би зміцнювати реформаторський імідж Президента і Прем’єра в очах західних партнерів. Але це зовсім не означає, що в очах цих самих партнерів потрібно ставати лакеями. Шкода тільки, що в обоймі влади поки немає потенційних міністрів економіки з адекватним почуттям власної і національної гідності.
Текст вперше опубліковано в авторському блозі Сергія Носенка на сайті LB.ua