В сучасній українській історії дуже багато сумних дат. Ми часто згадуємо жертв тих чи інших подій і дуже рідко говоримо про свої перемоги. Іноді мені здається, що культ віктимності пронизав всю сучасну культуру України.
Це погано. В першу чергу тому, що таке інформаційне поле виховує в мільйонах людей уявлення про те, що страждання неминучі. І що ті, хто скоює злочини світового масштабу, можуть залишатися безкарними.
Тема загиблих від Голодомору для мене особисто є дуже болючою. Я розглядаю її не тільки як свідому атаку на український народ, а й як продовження політики знищення певного класу людей, середнього класу, тих, хто звик працювати на себе, сам себе забезпечувати і бути, наскільки це було можливо в XX столітті, вільними. Логічно, що такі люди стали об’єктом ненависті комуністів.
На жаль, і зараз в Україні часто можна зустріти неповагу, ненависть до людей з високими доходами. Тільки якщо в 30-х їх знищували фізично, то зараз максимум, що їм загрожує – це мракобіси в податковій і прокуратурі. Прогрес очевидний – але його недостатньо.
Недостатньо просто визнати факт того, що Україна стала жертвою тоталітарного режиму СРСР. Це дає тільки страждання. Свої права потрібно відновити – і це дасть силу.
Немає нічого складного в тому, щоб розрахувати збиток від втраченого майна після комуністичної революції, від експропріацій бізнесу (заводів і фабрик, земель) і особистої власності громадян (квартир, будинків тощо).
Я поки не знаю, в якій валюті оцінювати людські жертви – від геноциду до війни, в яку Україна була втягнута диктаторами і в якій зазнала колосальних людських втрат. Від того, що 70 років в країні процвітала негативна кадрова селекція, що призвело до тотальної деградації управлінської системи та інтелекту.
Але я точно знаю, що потрібно починати ці підрахунки. Всі злочини СРСР щодо України залишилися безкарними і в тому числі тому правонаступник СРСР – Росія – продовжує атакувати сусідні держави.
Очевидно, що потрібно виплатити компенсації за експропрійоване комуністами майно. Це важливо навіть не тим, у кого 100 років тому щось відібрали. Це важливо нам. Ми повинні запам’ятати самі і пояснити своїм дітям, показати їм на прикладах, що приватна власність є недоторканною, основою людської цивілізації і ніяка влада не може нічого ні у кого відбирати, а всі винятки з цього правила описані в Кримінальному кодексі.
Очевидно, що не можуть залишитися безкарними Голодомор і репресії. Правонаступник СРСР повинен нести фінансову відповідальність за шкоду, яка була завдана Україні як державі, українському народові взагалі і всім тим людям, прізвища та імена яких вдалося зберегти. Так, безумовно, в організації репресій і Голодомору брали участь і українці, але очевидно, що вони були представниками «окупаційної адміністрації», на кшталт вождів ЛДНР зараз.
Кошмар, який влаштували комуністи зі своїми продрозкладками, хлібозаготівлями, колгоспами та іншим ніколи не постане два рази. Але збиток, який понесла Україна, повинен бути компенсований.
Немає прощення за Голокост, навіть якщо наглядачеві концтабору 95 років, він емігрував з США, і з огляду на вік вже не усвідомлює, що відбувається навколо. Так само немає прощення за штучний голод в Україні, за закон «Про три колоски», за масові розстріли, депортації і табори смерті в Сибіру.
Ми ніколи не зможемо повернути людей, але зможемо відновити свої права. І поки цього не відбудеться – ми не зможемо почати писати нову сторінку історії.
Своєї власної історії.