Ключова роль Національного банку України у регулюванні фінансового ринку нарешті стала очевидною більшості українських громадян. Правда, найсильніша банківська криза і послідуючий за нею «банкопад» були сприйняті громадянами як окреме від політики Нацбанку явище. Проте, експерти погоджуються з тим, що політика Нацбанку має всі ознаки політично ангажованої – і це ключова проблема цього державного регулятора.
- Непрофесійні дії Національного банку України як регулятора спричинили поступове зниження обмінного курсу і драматичне зниження золотовалютних резервів в 2014-першій половині 2015 роках.
У 2014 році комерційним банкам було видано більше 100 мільярдів гривень рефінансування. По суті, ніхто цей процес не контролював, і виділені гроші відразу ж виявлялися на міжбанківському ринку, за них скуповували валюту, що провокувало зростання курсу долара.
На тлі трагічних подій на фронті і поразок української армії в серпні-вересні 2014 року, зростання курсу з об’єктивних економічних причин і безконтрольному використанню рефінансу, Нацбанк провів ще й викуп ОВДП восени 2014 року, за своєю суттю – приховану емісію.
НБУ збільшив монетарну базу, а гроші знову пішли на готівковий і безготівковий валютний ринок.
Велика частина скупленої таким чином валюти була виведена за кордон – фактично в 2014 році контроль над цим процесом був слабким і неефективним.
Запізніле введення обмежень і контролю з боку НБУ схоже або на непрофесіоналізм, або на корупційну складову.
- Коливання обмінних курсів давали заробити тим, хто наближений до влади.
Коливання обмінного курсу 8,7-13, 13-17, 17-23 відбувалося стрибкоподібно. При цьому учасники ринку відзначали, що воно відбувалося, як правило, після видачі НБУ великих обсягів рефінансування великим системним банкам, які розгойдували ринок спочатку великими обсягами покупки валюти, потім різким продажем великих сум «на межі», чим провокували зниження курсу, а потім знову скуповували валюту.
НБУ не втручався в ці угоди, а якщо втручався, то тільки на рівні невеликих банків, щоб створити видимість боротьби зі «спекулянтами», при цьому основні «гравці» залишалися непоміченими.
- Непрозорість і неефективність нагляду за банківською системою привели до того, що в 2014-2015 рр. з’явилося дуже багато, за мірками українського банківського ринку, неплатоспроможних банків – більше 55.
Нинішнє керівництво НБУ діяло занадто повільно.
Якби дії були швидшими і професійними, можна було б врятувати кілька великих і системних банків і уникнути настільки важких наслідків для банківської системи.
Якби НБУ дійсно переслідував лише за мету очищення банківської системи, то закриття «схемних», «обнальних» або «неліквідних» банків необхідно було проводити протягом 3-6 місяців (а не півтора року). При цьому треба було ввести мораторій на зняття депозитів, що вберегло б від банкрутства велику кількість здорових банків.
Як найяскравіші приклади можна привести «муки» з закриттям «Дельта-Банку» і банку «Фінанси і кредит», коли протягом року НБУ закривав очі на фактичну неплатоспроможність цих установ, встигнувши видати їм десятки мільярдів гривень на рефінансування.
У США в 2008 році великі банки, які істотно впливали на банківську систему, були або примусово об’єднані з іншими гравцями ринку, або націоналізовані за рахунок держави, або ліквідовані в короткі терміни.
- Процес введення тимчасової адміністрації базувався не на економічних аргументах, а на політичній доцільності.
У багатьох випадках тимчасова адміністрація вводилася в банки, що належать малопублічним людям з верхівки попереднього режиму, але фінансово досить стабільні («Імексбанк», УББ, ВБР). У той же час в банки лояльних до нинішньої влади бізнесменів, адміністрація вводилася з великим запізненням («Дельта», «Фінанси і кредит», VAB-банк, «Фінансова ініціатива»), при цьому їм видавалися великі обсяги рефінансування і можливість виведення ліквідних активів за кордон – або, принаймні, їм в цьому не перешкоджали.
- Куратори, яких вводив в проблемні банки Національний банк України, не перешкоджали виведенню застав, виплати депозитів і кредитуванню пов’язаних з банками юридичних осіб, що призвело до виведення коштів, в тому числі рефінансування і стабкредитів. НБУ міг, але не відстежував ці операції навіть в той час, коли фінансове становище банків різко погіршилося.
Яскравий приклад – «Дельта-Банк», в якому протягом року працював куратор від НБУ, при цьому структурами, підконтрольними власнику банку, було виведено приблизно 5 млрд грн, шляхом переуступки прав вимоги по ліквідним платоспроможним позичальникам.
- Виборчий і непрозорий механізм виділення рефінансування привів фактично до розкрадання і виведення цих грошей на офшорні рахунки, і завдання – підтримка платоспроможності банківської системи – виконано не було.
Фактично було запущено замкнуте коло: видається рефінанс – він йде на міжбанк для купівлі валюти – цим піднімається курс – валюта виводиться за кордон – люди, рятуючи свої заощадження, забирають депозити – банки втрачають ліквідність і йдуть за рефінансом в НБУ – НБУ видає рефінанс і знову по другому колу.
- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не здатний забезпечити продаж активів неплатоспроможних банків. Формування цін на активи відбувається не об’єктивно, під «потрібного покупця». Через завищення офіційних цін майно не може бути продано на відкритому ринку, при цьому воно за істотно заниженими цінами продається зацікавленим покупцям.
Згідно з даними Фонду, станом на 1 вересня 2015 року було реалізовано майно 31 банку на 375 млн грн, тоді як сума заявлених торгів становила 8,8 млрд грн. Це фактично всього лише 5 %.
Вся система і алгоритм продажу активів ліквідованих банків створена так, щоб кінцевий лот можна було продати зацікавленим покупцям. Дуже часто такими покупцями виступають колишні власники банків, які ліквідуються.
Не має адекватної і прозорої системи оцінки активів, через що реальні покупці не можуть брати участь в аукціонах.
- Корупційні чинники унеможливлюють виплату гарантованих вкладів фізичним особам, і Фонд гарантування бере кредити у Нацбанку під ці цілі.
В даний момент Фонд ГВФО необхідно дофінансувати на суму – не менше 18-20 млрд. грн. Основним джерелом цього фінансування є НБУ, хоча повинні бути гроші, що надійшли від продажу активів ліквідованих банків.
- Всі вищеописані чинники призвели до катастрофічного для української банківської системи відтоку депозитів населення. Кредитування реального сектору економіки припинено.
Всі збитки банківського сектору лягли на держбюджет, і решту банків. Люди тільки через 20 місяців перестали забирати депозити, а вцілілі банки підняли ставки по кредитуванню, щоб покрити збитки, що зазнали, або взагалі припинили кредитування реального сектору через невизначеність в ліквідності системи і економічній ситуації.
Іноземні банки тримають понад ліквідність і згортають кредитний бізнес, а банки з українськими акціонерами намагаються втриматися на плаву, залучаючи депозити переляканого населення за дуже високими ставками, формуючи таким чином відкладені збитки.
Джерело: Авторська колонка Сергія Носенка для видання Обозреватель. “Дев’ять помилок Нацбанку”