Ми зустрілися з Сергієм Носенком в барі готелю в Верхньому Іст-Сайді на Манхеттені. Він живе неподалік і прийшов пішки. Сергій – інвестбанкір, причому дуже доброзичливий і відкритий. З тих людей, поспілкувавшись з якими лише годину, ви розлучаєтеся мало не кращими друзями.
Сергій зробив себе сам. Він народився в столиці України, навчався в київському Політеху і, закінчивши його в лихі 90-І (коли “не було чого їсти”), пішов працювати в міжнародну компанію зі штаб-квартирою в Парижі. Допомогло знання англійської. Через 17 років, розчарувавшись в Західній Європі і не знайшовши спільної мови з новими власниками компанії, Сергій поїхав в США. “Старі демократії, такі як Франція і Німеччина, ставляться до українців, як до людей третього сорту”, – говорить фінансист. Сергій відкрив інвестиційну компанію в США (тому що “не існує ніяких перешкод на шляху до успіху, крім власної ліні”). Цього року зареєструвався в кандидати в президенти України, внісши заставу в 2,5 мільйона гривень або приблизно $ 92 723. Заству повертають назад тільки тим, хто проходить до другого туру. Закривши багато угод в США, фінансист мріє залучати інвестиції в Україну. Але поки не може через погане законодавство і недовіру з боку інвесторів. Себе ж він бачить в ролі кризового менеджера для країни. Яка мотивація Сергія балотуватися в українські президенти, якщо зрозуміло, що він не переможе і розлучиться з кругленькою сумою? Наскільки щира посмішка цього американського інвестбанкіра? “Рубік” запитав Сергія про це, а ще про те, чому він хоче дозволити в Україні вільне носіння зброї і чи є він “ставлеником Білого дому”.
– Коли ви приїхали в Нью-Йорк?
– 10 років тому. Вперше приїхав в США по візі [інвестора] Е-2, яка доступна всім українцям. За цією ж візою тут можна, так би мовити, “все життя прожити”. Єдиний мінус у тому, що її потрібно постійно подовжувати. На жаль, можу сказати, що якість життя в Нью-Йорку погіршується – особливо в плані трафіку і інших побутових речей. Наприклад, район Мідтаун на Манхеттені “стоїть” в заторах вже постійно, незалежно від дня тижня. Незважаючи на це, Нью-Йорк – місто з абсолютно особливою енергетикою, яка мені дуже підходить.
– Як ви себе називаєте?
– Я фінансист і інвестбанкір.
– Тепер уже і кандидат в президенти України (вибори відбудуться 31 березня 2019 року).
Так [сміється]. Кар’єру свою я починав в Україні в сфері страхування. Закінчив Київський політехнічний інститут, факультет комп’ютерних наук. Але програмістом мені попрацювати так і не вдалося – після розвалу Союзу потрібно було заробляти гроші. У 1992 році я почав займатися страхуванням. Так як я добре говорив англійською мою кандидатуру запропонували для роботи в французькому холдингу Coris Group, який починав будувати бізнес в Україні та інших країнах колишнього СРСР. Там я працював 17 років – в постійних роз’їздах по країнам колишнього Союзу і всій Європі. Париж я вважав своїм другим домом.
– Чому ви вирішили переміститися в США?
Змінився власник французької компанії, змінилися підходи до роботи. Я розумів, що в Україні ці підходи не приживуться. Наприклад, почали порівнювати Україну з Таїландом, пропонувати однакові бізнес-моделі. Не можна в абсолютно різних країнах робити бізнес за одним шаблоном. У підсумку все погано закінчилося: компанія закрила всі свої відділення в країнах колишнього Союзу. Після цього у мене виникли сумніви щодо того, як європейці насправді ставляться до України. Я роздумував над тим, що робити далі, і подивився в бік США.
В Америці такого немає: тут всі свої здібності ти можеш реалізувати, і успіх залежить тільки від тебе. Неважливо, звідки ти приїхав. Єдине питання, яке тобі можуть задати: “Ти іммігрант в якому поколінні?”.
Я з 1993 року багато часу проводив в Західній Європі і бачив, як поступово вона почала “покриватися пилом”. І якщо спочатку там були постійні угоди, поглинання, рух у фінансовому світі, то поступово все почало костеніти, монополізуватись. Пенсія в 2000 євро в 1990-х була фантастикою, але з того часу вона не сильно зросла. Рівень життя в Європі постійно знижується, а в США – зростає. І коли я планував бізнес в Америці, це було для мене важливим орієнтиром.
– У США ви заснували компанію International Investment Partners і стали інвестбанкіром. У чому полягає ваша робота?
Якщо говорити просто, то я шукаю і знаходжу фінанси під будь-які бізнес-проекти. Це може бути існуюча компанія, яка продається або шукає інвестора, або абсолютно новий бізнес. Операцію можна придумати, скласти з різних шматків: скласти план, знайти команду, фінансування, – і запустити її. Для цього, з одного боку, потрібно бути в курсі того, що відбувається в різних галузях економіки, розуміти тренди і зростаючі ринки. А з іншого – знати інвесторів, людей, які керують великими грошима, і бути готовим “продати” їм свій проект.
– Схоже, комунікабельність для інвестбанкіра – ключова компетенція.
Звичайно, потрібно вміти з людьми розмовляти, дружити, переконувати. Але нічого не замінить знань.
– Стартова зарплата в інвестбанку для молодої людини після університету – $85-100 тисяч. У вашій офіційній декларації за 2017 рік вказана зарплата понад $ 250 тисяч. Поясніть, на чому заробляють інвестбанкіри такі великі суми?
– Все залежить від угод, які інвестбанкір проводить або супроводжує. Якщо угода вже готова, і потрібно, щоб вона відбулася, – тоді ми отримаємо комісію за супровід, це один порядок цифр. Якщо ж ми беремо участь в процесі як основні “конструктори” угоди – тоді це відсоток від майбутнього прибутку. Як ви розумієте – це інший порядок цифр. Гарну угоду можна шукати і створювати дуже довго. Наша компанія може закрити всього 2-3 угоди в рік, але в роботі знаходиться набагато більше.
– Чим відрізняється бізнес-середовище в Україні та США?
– Бізнес-середовище в Україні тільки формується, в той час як в США вже все “вляглося”, діють певні закони. Наприклад, на перших порах дуже складно увійти в фінансову “тусовку”, потрібні особисті рекомендації.
Репутація тут понад усе. Головне – не втрачати обличчя, і все буде виходити. Немає ніяких перешкод, окрім власної ліні [сміється]. В Україні у мене вже є ім’я і певна репутація, тому там набагато простіше.
Правда, економічна ситуація в країні складна, і тому ринки там працюють набагато гірше.
«Метро на Троєщину» – це один з київських довгобудів і одночасно найперспективніших інфраструктурних проектів в країні. І незважаючи на те, що нам вдалося зібрати пул інвесторів і підготувати хорошу пропозицію, ми не змогли отримати проект – в тому числі з політичних причин.
Мені подобаються американські бізнесмени тим, що вони прагматичні, українському бізнесу ще доведеться цьому навчитися. Часто в Україні інвесторам пропонують проекти, в яких абсолютно немає цифр, вони апелюють до емоцій: “Це буде класно, я в це вірю”. І незрозуміло, чи є ринок для продукту, якими будуть собівартість і ціна, і так далі. У США в першу чергу будуються фінансові моделі. Навіть якщо ринку ще не існує, обов’язково прораховуються перспективи.
– Ваша порада, як заробити багато грошей в США?
– Перше: не потрібно боятися. Друге: не думайте про те, що у вас не вийде, а навпаки, будьте абсолютно впевненими в собі. Я всім рекомендую працювати над англійською мовою і вибирати собі справу до душі. Американський ринок величезний, і, незважаючи на конкуренцію, існує безліч можливостей.
Цикл становлення будь-якого бізнесу – 3-5 років, тому не відступайте, і у вас все вийде. Не соромтеся ходити в банки за фінансуванням. Ви також можете зв’язатися зі мною і моїм партнером зі своїми ідеями, і наша компанія намагатиметься залучити для вас гроші.
– Де вас частіше можна зустріти: в США чи в Україні?
– Половину часу я в Україні, половину – в Нью-Йорку. Ми з бізнес-партнерами намагалися робити в Україні інвестпроекти з 2010 року, але, на жаль, нічого не вийшло. Працюють тільки великі інституції, такі як МВФ, ЄБРР. Приватним інвесторам в Україні дуже важко.
– У вашій виборчій програмі можна побачити багато американських ідей: страхова медицина, доступ до зброї, вільне підприємництво. Ви думаєте, що американська модель України краще підійде, ніж європейська?
– Все це сильно впливає на цінності суспільства і, як наслідок, на економіку. У США ж в основі держави лежить чистий капіталізм. Останнім часом і тут з’являється все більше бюрократії, вплив якої відчувається сильніше. Але основа штатів все-таки капіталістична – наприклад, корпоративний податок з’явився тільки близько 100 років тому. У України своя історія. Це колишня метрополія, яка втратила свою значимість, і тепер через багато століть у важкій боротьбі намагається її відновити. Важливо, що культурно і ментально ми ідентичність зберегли – люди з покоління в покоління передавали ідею “ми не росіяни, ми – українці” своїм дітям, берегли мову і культуру.
– США – друзі України? І взагалі, чи можливі в політиці дружні відносини між країнами?
У політиці існують інтереси. На сьогоднішній день я бачу, що США реально підтримують Україну, але цієї підтримки хотілося б більше. Є певні складності в комунікації через різницю менталітетів у політиків. Хотілося б, щоб Україна отримувала не тільки допомогу у вигляді кредитів, а й спільні великі інфраструктурні проекти.
– Один з пунктів вашої програми – дозвіл зброї. Чому це важливо?
– Я взагалі противник будь-яких обмежень. Вважаю, що потрібно повернутися до базового принципу: людина народжується, щоб бути вільною і робити все, що вона хоче. Всі обмеження, які виникають, штучно створюються з тією чи іншою метою. Обмеження на носіння зброї з боку держави – чисто комуністичний винахід з метою контролю власних громадян.
Заганяти цю проблему в тінь – це значить криміналізувати все, що з цим пов’язано. Наприклад, раніше в США була заборонена марихуана, тепер же штат за штатом її легалізують. При цьому світ не перевернувся, і ті люди, хто не курив раніше, не стали її курити.
– В Україні американські ідеї зустрічають без особливого ентузіазму. Наприклад, фейсбук-пости і. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун з посиланнями на рекомендації ВООЗ і Американської асоціації педіатрії піднімають на сміх. А ви про вільну зброю … Думаєте, можна змінити мислення українців?
– У мене виникла така аналогія: як відомо, східне узбережжя США більше підтримує демократів, хоча вони постійно підвищують податки, прикриваючись красивими гаслами. Де тут раціональне мислення?
У випадку з Супрун основний момент в тому, що вона наступила на горло фармацевтичної мафії, і тепер її “мочать” будь-якими способами. А люди підхоплюють за інерцією, самі не розуміючи, що роблять. Хочуть, щоб все було так, як вони звикли. І тут потрібно їм пояснювати простою економічною мовою; в чому їх вигода від тих чи інших реформ. На жаль, з українцями не ведеться роз’яснювальна робота. Крім того, в мережі відбувається спотворення громадської думки колосального масштабу за рахунок маніпуляцій.
Кожен день я отримую десятки запитів на додавання в друзі від порожніх акаунтів. Потім ці ж акаунти з котиками, прапорами і квіточками замість фото пишуть однакові негативні коментарі до постів, і доводиться їх блокувати.
– Хто ваш виборець в Україні?
– Я проведу таку аналогію: Радянський Союз розвалився, тому що більшість громадян були добре освічені і розуміли, що в країні все організовано неправильно. Тому в критичний момент ніхто не пішов захищати Союз.
Мій виборець в Україні – це будь-яка людина, яка розуміє, що в країні система управління побудована неправильно, орієнтована на бідність і що йому постійно брешуть. На зустрічі зі мною приходять в основному молоді та середнього віку люди. Вони хочуть більше заробляти, хочуть розуміти, як влаштована економіка в інших розвинених країнах, думають про перспективи своїх дітей, вони готові змінюватися самі і не чекати, що їм щось дасть держава. Це і є мої виборці.
– Є різні типи кандидатів: лідери президентських перегонів, технічні кандидати, кандидати з розрахунком на парламентські вибори. Ви – який кандидат?
– Я точно не технічний. Я займаюся тим, що відповідає моїм переконанням.
– Ви будете готуватися до парламентських виборів?
– Якщо ми побачимо, що в нашій [цивільно-політичної] платформі “Розвиток” є інтерес і зростає кількість прихильників, то, звичайно, ми будемо продовжувати свою політичну діяльність. Ми хочемо об’єднати лідерів громадської думки, які поділяють наші ідеї. І, на жаль, в державі без політичної влади нічого змінити не можна. Ми зараз бачимо тенденцію голосування “проти старих політиків”, наприклад, феномен [Володимира] Зеленського [за деякими соціологічними опитуваннями, Зеленський в даний момент – лідер президентських перегонів]. Я впевнений, що парламентські вибори ще яскравіше покажуть зміну орієнтирів суспільства, і запит на нових людей буде тільки рости.
– Як ви вважаєте, Україні потрібен президент-бізнесмен або президент-держслужбовець?
– Україні потрібен кризовий менеджер. Я не збираюся займатися політикою все життя, але зараз я хочу допомогти країні: присвятити цьому певний період свого життя, знання і досвід. Я спілкуюся в США з бізнесменами, політиками, і всі вони в один голос говорять, що не розуміють українського посилу. Один розумний чоловік мені сказав: “Слабких не люблять. Найважливіше, щоб з вами і вашими лідерами всі інші лідери сідали за стіл переговорів зі спокійною совістю”. Україні як повітря потрібні гроші, великі інвестиційні проекти, які потягнуть за собою всю економіку. Це мільярди доларів.
З точки зору американського ринку, навіть 10-20 мільярдів – це невеликі гроші, їх можна знайти. Найоловніше питання – це довіра до України, до її представників.
– Питання довіри – це саме те, що стримує американських інвесторів?
– Так, і не тільки американських. Будь-який інвестор повинен розуміти, як він буде “заходити” і “виходити”. Заходити легко – перерахував гроші, побудував. А ось вийти – це проблема. Як поводиться національний банк, які обмеження виведення капіталу, яке податкове навантаження – таких питань дуже багато. І відповіді на них інвесторам не подобаються.
– Хто спонсорує вашу передвиборчу кампанію?
– Поки сам. Але збираюся запустити краудфандінг, тому що я переконаний, що українська політика в кінцевому підсумку повинна прийти до такої системи, як в США: зібрали гроші – молодці, ви успішні політики. Якщо не вдалося – спробуйте іншим разом. Поки, на жаль, в Україні законодавство недосконале в плані збору коштів, дуже багато необгрунтованих обмежень і так далі.
Система за замовчуванням орієнтована на те, щоб бути непрозорою.
– В який момент до вас прийшло усвідомлення того, що ви готові попрощатися з певною сумою заощаджень заради цієї, скоріше освітньої, місії?
– Я дивний інвестор, особливо для українців, які вважають за краще “тут вкласти гривню – завтра забрати дві”.
– З олігархами співпрацюєте?
– Ні. Я знаю дуже багато людей в Україні, але не з усіма ми знаходимося на одній політичній платформі. Так як ми робимо суспільно-політичний проект, він не може бути чисто фінансовим. А олігархи люблять чисто фінансові проекти. Ми думаємо, що наш рух, в кінцевому підсумку, перетвориться в партію республіканського типу в Україні.
– Розкажіть про свою сім’ю.
– Я одружений, у мене двоє дітей. Дочка вже доросла, їй 27 років. До речі, вона народилася в день проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року. Закінчила університет в Нью-Йорку і працює у фінансовій сфері. За характером дочка – скрупульозна, тому їй подобається працювати з цифрами. Зараз вона вирішує, продовжувати навчання або рухатися по кар’єрних сходах.
– Синові 16 років, він вчиться в старших класах американської школи і займається тенісом. Взагалі, теніс – це наша з ним спільна пристрасть, ми разом мріємо про великі перемоги і робимо все можливе, щоб домогтися успіху. Син багато тренується і їздить на юніорські змагання. Він займається тенісом з 4 років, і тут головне – щоб йому не набридло, щоб з часом приходив смак до перемог, щоб він не втрачав мотивацію і рухався вперед.
Дружина займається ресторанним бізнесом в Києві, у неї кілька невеликих кафе. Вона більше любить Україну, тому їй доводиться багато їздити.
– Ваше улюблене місце в США?
– Безумовно, це Нью-Йорк. Я дуже люблю бувати в Каліфорнії, там є незрівнянна енергетика Тихого океану. Але жити там я не хочу. Ще мені подобається так звана Нова Англія, Мейн, красиві місця. Я розумію, чому це місце вибрала для життя сім’я Бушів. Але життя там занадто повільне за моїми мірками.
– Що ви скажете молодим людям, які хочуть виїхати з України?
– Спочатку дуже важко і, щоб заробити в США авторитет, потрібно багато працювати. Але це добре винагороджується в кінцевому підсумку. Я б порадив не боятися. Будь-які страхи породжуються незнанням, тому будьте допитливими. Запитуйте у всіх навколо, що й до чого. Деякі іммігранти кажуть: “Якби знав, що буде так важко, не поїхав би. Але вже півдороги пройшов “. У будь-якому випадку, найбільший бонус, який ти отримуєш в США – це можливість працювати і добре заробляти, отримувати якісне медичне обслуговування і освіту.
– Де “свіжий” іммігрант може обрости зв’язками? Я рекомендую всім не зациклюватися на тусовках іммігрантів. Спілкуватися з “нашими” класно, але потрібно виходити із зони комфорту і йти в американську середу. Це можуть бути конференції, виставки, професійні meetups. Тут дуже багато спільнот, тому не соромтеся і йдіть – вас точно візьмуть. У США будь-якого іммігранта приймають як свого, і цим потрібно користуватися.
Текст опублікований у виданні Рубік