Після двох Майданів, економічних криз і війни виявилося, що Україна в 2017 році стикається з тими ж проблемами, що і 15-20 років тому. Як таке могло статися?
У Cato Institute 9 грудня я брав участь в дискусії Is Ukraine on the right course? В результаті я лише ще раз переконався в тому, що ніякі «косметичні» зміни в країні не дадуть того результату, якого ми всі чекали і чекаємо. Чому Україна – країна, що володіє величезними природними, економічними та людськими ресурсами, – до цих пір так бідна?
Відповідь – тому що система влади в цій країні не змінилася з 1991 року. Якщо подивитися на політичну карту України, ми на перший погляд побачимо багато різних партій, що прикриваються націоналістичними, патріотичними, проросійськими і відверто соціал-демократичними гаслами. Але всі вони є лівими, всі вони обіцяють, що влада подбає про людей, обіцяють всім виборцям багатство, використовуючи однакову політичну риторику.
Ми всі стали свідками, як імперія, побудована на таких постулатах – СРСР – провалилася в XX столітті, але чомусь в XXI століття Україна йде вже як вільна країна але під цими ж вітрилами. Не дивно, що йде повільно і неуспішно.
При цьому цілком очевидно, що в крові українців – прагнення до свободи, в першу чергу, особистої та економічної. Україна тільки в минулому столітті стала ареною для двох світових війн, пережила Голодомор, ми так дорого заплатили за свою свободу, що не можемо миритися з ситуацією, в якій опинилися зараз. Це недопустимо.
Тема дискусії в Cato звучала так: «Чи вірним шляхом йде Україна?» Моя відповідь – категорично ні.
Друге питання – хто повинен нести за це відповідальність? Влада.
Люди, які протестували проти Януковича у 2013 році, розраховували на зміни і реформи, а не на те, що Генеральна прокуратура буде і далі кидати в СІЗО кого вважатиме за потрібне. Я займаюся бізнесом з 1991 року і до цих пір, перебуваючи в Україні, не можу позбутися відчуття, що всі підприємці в цій країні постійно знаходяться «під підозрою», як за часів СРСР. І нічого гіршого для інвестиційного клімату в країні просто не може бути.
Хоча, напевно, може – політика НБУ щодо заборони на репатріацію капіталу і валютні обмеження. Плюс неможливість захистити свої майнові права в судах.
Економічна ситуація в країні зараз прямо пов’язана з політикою МВФ. МВФ протягом останніх років застосовує до України виключно бухгалтерський підхід, де головна мета – звести баланси. На жаль, не знайшлося нікого у владі, хто був би здатний захистити національний економічний суверенітет, національний капітал, банки з українським капіталом. У 87 закритих банках втрачені 700 млрд грн, національному капіталу завдано колосального збитку.
Саме Національний банк повинен був цього не допустити, бути максимально незалежним, але повністю підпорядкувався МВФ і владі в Україні. А зараз – саме тоді, коли в країні таке складне економічне становище, коли ми потребуємо сильної політики на фінансовому ринку – глава НБУ знаходиться в тривалій відпустці і на її місце нікого не призначають. Ніяке зовнішнє фінансування не допоможе Україні до тих пір, поки країна не розбереться зі своїми внутрішніми проблемами.
Проводити точкові зміни – це все одно що перефарбовувати стіни у вашому будинку, де протікає дах. Це безглуздо. Коренем усіх цих проблем є корупція, держава і силовики як частина бізнес-процесу і єдиним способом вирішення проблеми є тотальна дерегуляція. Країні потрібна стратегія small government і повна прозорість. Для процвітання країни абсолютно не потрібен «великий державний бюджет».
Але пересічні виборці в Україні абсолютно не розуміють можливостей, які перед ними відкриє вільна економіка. Саме звідси – домінування лівих партій. Вікно можливостей, яке відкривалося перед Україною в 2014 році, вже закрито, політичної волі на здійснення необхідних реформ вже немає і до виборів вже навряд чи буде. При цьому рейтинги партій, що входять до парламентської коаліції – менше 10% і в будь-якій країні це призвело б до перевиборів, тому що політична репрезентативність – це дуже важливий механізм демократичного суспільства.
Так не може тривати далі, тому що країна при таких умовах може просто не дожити до наступного виборчого циклу.
Текст вперше опубліковано в авторському блозі на сайті LB.ua