Якою мовою вчити дітей, як судити корупціонерів, які тарифи на газ встановлювати, які пенсії платити, продавати землю чи не продавати – всі ці питання внутрішньої української політики виявилися предметом широкого обговорення, торгу і компромісів. Дають поради, рекомендують рішення і встановлюють правила хто завгодно – крім самої України.
Чим далі, тим тон порадників стає все більш упевненим. Угорщина вже намагається переходити на шантаж і ультиматуми.
На мою думку, в дискусії приймають участь занадто багато зайвих фігур.
І чим далі – тим більше стає тих, хто впливає на долю країни, при цьому не живе в ній і жити не планує. У нас знову вийшла якась «країна рад».
Навіть умовні молоді українські політики заражені цим вірусом – сумішшю безвідповідальності і дурості, нескінченним пошуком «керівника», який скаже, що і як робити. Раніше їздили на поклон до Москви, тепер – в Брюссель. І всюди щось просили, скаржилися і обіцяли. Потім обіцянки не виконували і знову скаржилися.
Навіть соромно якось. У Києві всі статусні, шановні люди, а як перетинають кордон – відразу перетворюються на «бідних родичів».
Якщо стежити за українським медіа з іншої країни, то виходить, що стратегічна модель України – це масштабний держапарат, який по-звірячому контролюється антикорупційними органами, де будь-який успішний бізнес – це результат корупції, де все зарегульовано. Державна медицина, державні банки, державні підприємства. Приватизувати не можна – корупція, управляти грошима не можна – корупція, нічого не можна. 2017 рік!
ЗМІ з якимось диким азартом пишуть про дії прокуратури, СБУ, арешти, обшуки і транслюють мало чим підкріплені звинувачення на адресу бізнесменів. Найповажніша людина – це, як і раніше, чиновник, а особливо – в якомусь НАБУ.
Це соціалізм, тут як і раніше немає місця людині, яка щось створює.
В Україні дуже мало справжніх людських success stories.
Точніше, їх насправді багато, але цензура в головах не пропускає в медіа нових підходів. Всі медіа пишуть тільки про владу – депутатів, міністрів, середніх чиновників.
Цей підхід так укорінився, що проблему, взагалі, здається, мало хто усвідомлює.
Якщо так буде тривати і далі, то соціалізм відбере майбутнє і у самій Україні.