«Українські Макрони», як справи?

Українські медіа дуже схильні нескінченно шукати якісь взірці для наслідування, створювати карго-культи і ідолів, яким потрібно достатньо добре молитися, щоб пішов дощ або припинився сніг. Я завжди звертаю увагу на такі пасажі. Вони були про Яресько, Абромавічуса, Міклоша, потім про Саакашвілі – всі ці люди повинні бути рятувати Україну, вирішувати питання з реформами, корупцією і чимось там ще. Потім в Україні все говорили, що «нам потрібен свій Макрон». Тепер у Франції заворушення і народ вимагає відставки Макрона, його рейтинги обвалився на 17% за 3 місяці. Цікаво, як там чергa «українських Макронів», рухається?

Макрон прийшов до влади у Франції півтора роки тому як прагматичний центрист і глобаліст, альтернатива набирає обертів «націоналізму».

Націоналізм у Франції – це не те ж саме, що націоналізм в Україні. Націоналізмом у Франції називають радше євроскептицизм, тренд економічної суб’єктності, антиіммігрантські настрої.

Націоналізм у Франції прямо протиставлений соціалізму Європейського Союзу з його регуляціями потужності пилососів і параметрами свіжих огірків.

Ліві вважають Макрона занадто близьким до великого бізнесу, а праві – апологетом глобалізму і нездатним захистити власні кордони Франції. Макрон дав різкий крен вліво, потрапив під вплив великих корпорацій, капіталу, який прагне за всяку ціну законсервувати свій вплив у світі. Зараз основна проблема Макрона в тому, що потрібно підвищувати податки на паливо, щоб підтримувати тренд «боротьби з глобальним потеплінням» і розвивати міську інфраструктуру. Протести у Франції прекрасно ілюструють ситуацію, в якій всі підтримують міф про «глобальне потепління» рівно до того моменту, поки не доводиться заплатити на нього з власного гаманця.

Макрона люблять медіа. Він за альтернативну енергетику, гуманістичні цінності, європейську спільноту. Рік тому він претендував мало не статус нового світового лідера, а зараз має рівень підтримки менше 23% і безробіття близько 10%.

Трампа ненавидять в ЗМІ. Він підтримує ринки вугілля і газу, знижує податки і виходить з невигідних екологічних угод. Але Трампа підтримує 45% американців, рівень безробіття в США зараз менше 4%.

Легко екстраполювати все це і на Україну. Замість лібералізації, мінімізації ролі силовиків в Україні після 2014 року створили кілька додаткових прокуратур, бюро, агентств, які мають силові повноваження і підрозділи. Нацбанк зачистив ринок від українських банків і перетворився в мегарегулятора. І все це робиться під прапорами боротьби з корупцією.

Я не знаю, скільки років потрібно українському суспільству, щоб зрозуміти, що це так не працює. Щоб знизити рівень корупції серед чиновників – потрібно менше самих чиновників, а не більше прокурорів.

Грубо кажучи, нам потрібен ані новий Макрон, ані якийсь месія, ані Антикорупційне бюро та прокуратура, а цифровий уряд, продаж держбанків і податкова лібералізація.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

One way ticket

Мне почти 50. Мое поколение помнит совок, тоталитаризм, сроки за джинсы и пластинки Beatles – и крах всего этого; очереди за водкой, отсутствие денег, еды, купоны, талоны и все, что было в 90-х. Тогда было тяжело и легко одновременно, потому что мы верили в то, что трудности скоро закончатся и нас ждет другое будущее.

Потом мы видели, как началось становление современной Украины на базе индустриальной экономики – и сегодня видим, как этот период заканчивается, а вместе с ним уже стали банкротами и политики, которые эту экономику обслуживали, все эти авторы монополий, госрегулирований, всяческих комиссий и комитетов. Сейчас они должны уйти в прошлое. Они как коммунисты – ничего нового не смогут привнести, но и сами не уйдут.

Потом мы видели, как началась война. Украина потеряла Крым и контроль над Донбассом. Сейчас мы видим атаку на украинские корабли и – спустя 4,5 года после начала агрессии – военное положение.

Но в отличии от 90-х, уже нет веры в то, что трудности временные и все это скоро закончится. Как будто нет надежды. В сложнейшее время для страны в Украине нет лидера. Нельзя считать таковым человека, который заискивает то перед США, то перед Европой. Невозможно дальше слушать вранье о росте экономики, о дружбе с Трампом, о невероятно мощной армии в конце концов.

Не важно, состоятся ли выборы в срок или позже – важно, что нынешняя власть так и не смога провести экономических реформ. Они зачистили национальный капитал, пошли в рабство к МВФ и продали будущее государства.

Но самое ужасное даже не это. Все это логично привело нас на порог реванша.

Власть не может реально противостоять агрессору: российский бизнес в Украине процветает, ряд важных СМИ попал под контроль Медведчука, от Оппоблока откололось пророссийское крыло, а корпорация СКМ стал заложником ситуации в портах Азовского моря и теперь ее владелец  – бизнес-партнер Президента –  станет более сговорчивым.

Что скажут прогрессивные кандидаты в Президенты? Опять будут надувать щеки и спорить, кто из них самый «единый»? Боюсь, что так и будет. А потом, когда они проиграют, они снова скажут, что это избиратели плохие и ничего не понимают.

Это вы  ничего не понимаете, «товарищи». Вы так и не научились видеть перспективы страны в глобальном масштабе.

Вы видите, как Москва загоняет Украину в свою политическую парадигму? Как регулирует уровень напряжения, в том числе манипулируя бизнес-интересами власти? Вы видите, что рейтинги политиков в Украине прямо зависят от войны и понимаете, что это внешний сценарий?

Вы видите, как англоязычный мир уходит в отрыв, в том числе от Европы? Вы понимаете, к каким последствиям приведет Brexit? Вы понимаете, что на фоне конкуренции США (и всего англоязычного мира) с Китаем (и всей Азией) уже даже не Украина, а Европа становятся чем-то похожим на буферную зону или место для туризма?

Боюсь, что не понимаете. Боюсь, что вы умеете только тарифы регулировать. Что вы будете делать в условиях блокады портов Бердянска и Мариуполя? Может ли популярный артист быть главнокомандующим?

Я считаю, что всем политикам, которые считают себя новыми, прогрессивными и адекватными, нужно немедленно начинать формировать общую платформу для единого кандидата в Президенты. С этим единым кандидатом нужно определяться как модно скорее и делать все для его победы. Нужно готовить план реформ, новый состав Кабмина, кадровые пулы для решения конкретных задач – все это нужно делать уже сейчас!

Россия не остановится. Пока вы делите Украину – ее могут разрушить.

Мы живем в стране, где настоящая война может начаться в любой момент, и не важно, состоятся ли выборы в срок или будут позже – вы по отдельности просто не сможете дойти до финиша. Кому-то сломают нос в Одессе, кого-то завалят мусором во Львове, кого-то скомпрометируют – и все.

И потом на ваших могилах буде написано «Кандидат в Президенты, который прос*ал страну»

Возможно, это последний шанс для Украины как для государства. Или, может вы хотите жить в другой стране?

 

Текст впервые опубликован в блоге на портале LB.ua

Пора выставить счет за Голодомор и репрессии

В современной украинской истории очень много горестных дат. Мы часто вспоминаем жертв тех или иных событий и очень редко говорим о своих победах. Иногда мне кажется, что культ виктимности пронизал всю современную культуру Украины.

Это плохо. В первую очередь потому, что такое информационное поле воспитывает в миллионах людей преставление о том, что страдания неизбежны. И что те, кто совершает преступления мирового масштаба, могут оставаться безнаказанными.

Тема погибших от Голодомора для меня лично является очень болезненной. Я рассматриваю ее не только как сознательную атаку на украинский народ, но и как продолжение политики уничтожения определенного класса людей, среднего класса, тех, кто привык работать на себя, сам себя обеспечивать и быть, насколько это было возможно в XX веке, свободными. Логично, что такие люди стали объектом ненависти коммунистов.

К сожалению, и сейчас в Украине часто можно встретить неуважение, ненависть к людям с высокими доходами. Только если в 30-х их уничтожали физически, то сейчас максимум, что им угрожает – это мракобесы в налоговой и прокуратуре. Прогресс очевиден – но его недостаточно.

Недостаточно просто признать факт того, что Украина стала жертвой тоталитарного режима СССР. Это дает только страдание. Свои права нужно восстановить – и это даст силу.

Нет ничего сложного в том, чтобы рассчитать ущерб от потерянного имущества после коммунистической революции, от экспроприаций бизнеса (заводов и фабрик, земель) и личной собственности граждан (квартир, домов и тому подобного).

Я пока не знаю, в какой валюте оценивать человеческие жертвы – от геноцида до войны, в которую Украина была втянута диктаторами и в которой понесла колоссальные жертвы. От того, что 70 лет в стране процветала негативная кадровая селекция, что привело к тотальной деградации управленческой системы и интеллекта.

Но я точно знаю, что нужно начинать эти подсчеты. Все преступления СССР относительно Украины остались безнаказанными и в том числе поэтому правопреемник СССР – Россия – продолжает атаковать соседние государства.

Очевидно, что нужно выплатить компенсации за экспроприированное коммунистами имущество. Это важно даже не тем, у кого 100 лет назад что-то отобрали. Это важно нам. Мы должны запомнить сами и объяснить своим детям, показать им на примерах, что частная собственность является неприкосновенной, основой человеческой цивилизации и никакая власть не может ничего ни у кого отбирать, а все исключения из этого правила описаны в Уголовном кодексе.

Очевидно, что не могут остаться безнаказанными Голодомор и репрессии. Правопреемник СССР должен нести финансовую ответственность за ущерб, который был нанесен Украине как государству, украинскому народу вообще и всем тем людям, фамилии и имена которых удалось сохранить. Да, безусловно, в организации репрессий и Голодомора принимали участие и украинцы, но очевидно, что они были представителями «оккупационной администрации», вроде вождей ЛДНР сейчас.

Кошмар, который устроили коммунисты со своими продразверстками, хлебозаготовками, колхозами и прочим никогда уже не повторится. Но ущерб, который понесла Украина, должен быть компенсирован.

Нет прощения за Холокост, даже если надзирателю концлагеря 95 лет, он эмигрировал с США, и в силу возраста уже не осознает, что происходит вокруг. Точно также нет прощения за искусственный голод в Украине, за закон «О трех колосках», за массовые расстрелы, депортации и лагеря смерти в Сибири.

Мы никогда не сможем вернуть людей, но сможем восстановить свои права. И пока этого не произойдет – мы не сможем начать писать новую страницу истории.

Своей собственной истории.

 

Текст впервые опубликован в блоге на портале LB.ua

Прийшов час виставити рахунок за Голодомор та репресії

В сучасній українській історії дуже багато сумних дат. Ми часто згадуємо жертв тих чи інших подій і дуже рідко говоримо про свої перемоги. Іноді мені здається, що культ віктимності пронизав всю сучасну культуру України.

Це погано. В першу чергу тому, що таке інформаційне поле виховує в мільйонах людей уявлення про те, що страждання неминучі. І що ті, хто скоює злочини світового масштабу, можуть залишатися безкарними.

Тема загиблих від Голодомору для мене особисто є дуже болючою. Я розглядаю її не тільки як свідому атаку на український народ, а й як продовження політики знищення певного класу людей, середнього класу, тих, хто звик працювати на себе, сам себе забезпечувати і бути, наскільки це було можливо в XX столітті, вільними. Логічно, що такі люди стали об’єктом ненависті комуністів.

На жаль, і зараз в Україні часто можна зустріти неповагу, ненависть до людей з високими доходами. Тільки якщо в 30-х їх знищували фізично, то зараз максимум, що їм загрожує – це мракобіси в податковій і прокуратурі. Прогрес очевидний – але його недостатньо.

Недостатньо просто визнати факт того, що Україна стала жертвою тоталітарного режиму СРСР. Це дає тільки страждання. Свої права потрібно відновити – і це дасть силу.

Немає нічого складного в тому, щоб розрахувати збиток від втраченого майна після комуністичної революції, від експропріацій бізнесу (заводів і фабрик, земель) і особистої власності громадян (квартир, будинків тощо).

Я поки не знаю, в якій валюті оцінювати людські жертви – від геноциду до війни, в яку Україна була втягнута диктаторами і в якій зазнала колосальних людських втрат. Від того, що 70 років в країні процвітала негативна кадрова селекція, що призвело до тотальної деградації управлінської системи та інтелекту.

Але я точно знаю, що потрібно починати ці підрахунки. Всі злочини СРСР щодо України залишилися безкарними і в тому числі тому правонаступник СРСР – Росія – продовжує атакувати сусідні держави.

Очевидно, що потрібно виплатити компенсації за експропрійоване комуністами майно. Це важливо навіть не тим, у кого 100 років тому щось відібрали. Це важливо нам. Ми повинні запам’ятати самі і пояснити своїм дітям, показати їм на прикладах, що приватна власність є недоторканною, основою людської цивілізації і ніяка влада не може нічого ні у кого відбирати, а всі винятки з цього правила описані в Кримінальному кодексі.

Очевидно, що не можуть залишитися безкарними Голодомор і репресії. Правонаступник СРСР повинен нести фінансову відповідальність за шкоду, яка була завдана Україні як державі, українському народові взагалі і всім тим людям, прізвища та імена яких вдалося зберегти. Так, безумовно, в організації репресій і Голодомору брали участь і українці, але очевидно, що вони були представниками «окупаційної адміністрації», на кшталт вождів ЛДНР зараз.

Кошмар, який влаштували комуністи зі своїми продрозкладками, хлібозаготівлями, колгоспами та іншим ніколи не постане два рази. Але збиток, який понесла Україна, повинен бути компенсований.

Немає прощення за Голокост, навіть якщо наглядачеві концтабору 95 років, він емігрував з США, і з огляду на вік вже не усвідомлює, що відбувається навколо. Так само немає прощення за штучний голод в Україні, за закон «Про три колоски», за масові розстріли, депортації і табори смерті в Сибіру.

Ми ніколи не зможемо повернути людей, але зможемо відновити свої права. І поки цього не відбудеться – ми не зможемо почати писати нову сторінку історії.

Своєї власної історії.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

demo-attachment-76-Group-961

Brexit – это хороший пример для Украины

Британия выходит из состава Евросоюза по экономическим причинам. ЕС для Королевства – это бюрократы, отрицательный торговый баланс и потенциальный кризис мигрантов. Для Украины Brexit хороший кейс о том, что экономические интересы государства должны стоять на первом месте и никогда не опускаться в этом рейтинге.

В июне 2016 года британцы на референдуме проголосовали за выход из ЕС. К тому времени Великобритания опережала ЕС по темпам экономического роста практически в 2 раза, а безработица в Британии была на треть ниже, чем в ЕС. При этом нарастал негативный торговый тренд – у Великобритании в 2015 году 54% импорта и только 44% экспорта приходилось на ЕС.

Великобритания не входила в Шенгенскую зону, использует фунт вместо евро, и в целом структура ее экономики сильно отличается от общеевропейской. В Британии низкий уровень государственных пенсий и социальных гарантий, очень развит рынок услуг, сильная национальная валюта, высокий уровень фискальной централизации, а аграрный сектор – минимален.  Экономика построена на экспорте высоких технологий, инвестициях, Лондон – это финансовая столица Европы уровня Нью-Йорка в Америке и Токио в Азии.

Как ЕС повлиял на отдельные отрасли экономики Британии?

Пример. ЕС – это в первую очередь таможенный союз. После вступления в ЕС Великобритания признала «общеевропейскими» свои рыбные запасы,  что привело к появлению в британских территориальных водах рыболовецких судов других государств, сокращению рабочих мест в отрасли и изменению ее структуры вообще. Именно для регулирования подобных ситуаций в ЕС существует квотирование, нормативное регулирование, субсидии и прочее. А вот в Британии социализма не было никогда, поэтому все это для них – чистые убытки.

Еще пример. После перехода в еврозону члены ЕС теряют возможность гибкого управления курсом национальной валюты, эмиссии, девальвации. Именно это стало причиной экономических проблем в Греции, тогда как в Британии Нацбанк имеет всю полноту контроля над национальной валютой. И такие кризисы, как в Греции, угрожают стабильности самого евро как валюты.

Рынок труда в Британии также отличается от европейского – там ниже уровень безработицы, но при этом ниже и уровень социальной защиты, гарантированной государством. Требования ЕС по выплатам по безработице и количеству рабочего времени Британию не устраивали ни 30 лет назад, ни 20, ни 10. К европейским соглашениям о труде Британия присоединялась с оговорками.

По мере того, как торговый союз европейских стран расширялся и (что неизбежно) бюрократизировался, в Британии росло недовольство делегированием части государственных полномочий Брюсселю и ограничением национальной политике в угоду все Европе. В странах ЕС растут налоги, из ЕС в Азию и США уезжает молодежь, население стареет, рост популярности радикалов говорит о снижении реальных доходов, а кризис мигрантов значительно усилил позиции евроскептиков в британской политике.

Безусловно, Европа времен немецкой марки и французского франка и Европа сейчас – это разные по уровню жизни Европы.

Недовольство накапливалось довольно долго и, невзирая на то, что Британия – достаточно богатая страна, элитам надоело выполнять социалистические задачи то по спасению Греции, то по принятию мигрантов. При этом все эти особенности таможенного и трудового регулирования внутри ЕС идут на пользу более бедным странам: они получают беспошлинный доступ к огромным рынкам богатых стран.

 Очевидно, поэтому они и стремятся в ЕС, как, например, Украина. И пока  общеевропейские регуляции выравнивают статистические показатели в целом по континенту, экономическое развитие Британии замедляется.

Brexit – это, простым языком, отказ Лондона от бесконечной борьбы со штабом евробюрократов в Брюсселе.  И рассматривать Brexit нужно именно в экономическом контексте. Для британских граждан ЕС – это не набор мифологем и не точка культурного притяжения, как для Украины, а в первую очередь рынок.  И выход из ЕС откроет перед Британией крупнейшие мировые рынки США, Китая и даже России, – то есть важно понимать, что ни к изоляционистской политике это привести не может. Британская экономика – это глобальный игрок.

Вообще, именно такой – прагматичный –  подход и политиков, и бизнес-элит, и обычных избирателей является самым правильным. Выгодно ли вступить в ЕС? К каким финансовым результатам приведут страну новые регуляции, решения и требования? Никакой сакрализации, никаких пафосных тезисов про общую культуру, литературу и предназначение. Обычно за такими высокопарными словами скрывается растерянность и безответственность. Грубо говоря, раньше украинские бюрократы и чиновники ездили на поклон в Москву, то теперь место назначения  – Брюссель. Из этой же серии – назначения экспатов на высокие государственные должности, приглашение «мессий» из других стран, которые должны лучше знать, какие решения нужно принимать в Украине и тому подобное.

ЕС постепенно превращается в современную версию СССР, когда более богатая Западная Европа (а точнее, отдельные страны западной Европы) использует таможенный союз для активной политической и экономической экспансии на рынки Восточной Европы. Даже если интеграционные процессы в Европе потом замедлятся – бизнес останется.

А Брюссель становится второй Москвой. Там сидят полчища бюрократов, собираются чиновники и евродепутаты, при этом в самих странах ЕС политические события развиваются совершенно непредсказуемо.

 

Текст впервые опубликован в блоге на портале LB.ua

58a16f94d2a3a

Brexit – це хороший приклад для України

Британія виходить зі складу Євросоюзу з економічних причин. ЄС для Королівства – це бюрократи, негативний торговий баланс і потенційна криза мігрантів. Для України Brexit – хороший кейс про те, що економічні інтереси держави повинні стояти на першому місці і ніколи не опускатися в цьому рейтингу.

У червні 2016 року британці на референдумі проголосували за вихід з ЄС. На той час Великобританія випереджала ЄС за темпами економічного зростання практично в 2 рази, а безробіття в Британії було на третину нижче, ніж в ЄС. При цьому наростав негативний торговий тренд – у Великобританії в 2015 році 54% імпорту і тільки 44% експорту припадало на ЄС.

Великобританія не входила в Шенгенську зону, використовує фунт замість євро, і в цілому структура її економіки сильно відрізняється від загальноєвропейської. У Британії низький рівень державних пенсій і соціальних гарантій, дуже розвинений ринок послуг, сильна національна валюта, високий рівень фіскальної централізації, а аграрний сектор – мінімальний. Економіка побудована на експорті високих технологій, інвестиції, Лондон – це фінансова столиця Європи рівня Нью-Йорка в Америці і Токіо в Азії.

Як ЄС вплинув на окремі галузі економіки Британії?

Приклад. ЄС – це в першу чергу митний союз. Після вступу в ЄС Великобританія визнала «загальноєвропейськими» свої рибні запаси, що призвело до появи в британських територіальних водах риболовецьких судів інших держав, скорочення робочих місць в галузі і зміни її структури взагалі. Саме для регулювання подібних ситуацій в ЄС існує квотування, нормативне регулювання, субсидії та інше. А ось в Британії соціалізму не було ніколи, тому все це для них – чисті збитки.

Ще приклад. Після переходу в єврозону члени ЄС втрачають можливість гнучкого управління курсом національної валюти, емісії, девальвації. Саме це стало причиною економічних проблем в Греції, тоді як в Британії Нацбанк має всю повноту контролю над національною валютою. І такі кризи, як в Греції, загрожують стабільності самого євро як валюти.

Ринок праці в Британії також відрізняється від європейського – там нижчий рівень безробіття, але при цьому нижче і рівень соціального захисту, гарантованого державою. Вимоги ЄС щодо виплат по безробіттю і кількості робочого часу Британію не влаштовували ні 30 років тому, ні 20, ні 10. До європейських угод про працю Британія приєднувалася з застереженнями.

У міру того, як торговельний союз європейських країн розширювався і (що неминуче) бюрократизувався, в Британії зростало невдоволення делегуванням частини державних повноважень Брюсселю і обмеженням національної політиці на догоду все Європі. У країнах ЄС збільшуються податки, з ЄС в Азію і США виїжджає молодь, населення старіє, зростання популярності радикалів говорить про зниження реальних доходів, а криза мігрантів значно посилила позиції євроскептиків в британській політиці.

Безумовно, Європа часів німецької марки і французького франка і Європа зараз – це різні за рівнем життя Європи.

Невдоволення накопичувалося досить довго і, незважаючи на те, що Британія – досить багата країна, елітам набридло виконувати соціалістичні завдання то з порятунку Греції, то по прийняттю мігрантів. При цьому всі ці особливості митного і трудового регулювання всередині ЄС йдуть на користь біднішим країнам: вони отримують безмитний доступ до величезних ринків багатих країн.

Очевидно, тому вони і прагнуть в ЄС, як, наприклад, Україна. І поки загальноєвропейські регуляції вирівнюють статистичні показники в цілому по континенту, економічний розвиток Британії сповільнюється.

Brexit – це, простою мовою, відмова Лондона від нескінченної боротьби зі штабом євробюрократів в Брюсселі. І розглядати Brexit потрібно саме в економічному контексті. Для британських громадян ЄС – це не набір міфологем і не крапка культурного тяжіння, як для України, а в першу чергу ринок. І вихід з ЄС відкриє перед Британією найбільші світові ринки США, Китаю і навіть Росії, – тобто важливо розуміти, що до ізоляціоністської політиці це привести не може. Британська економіка – це глобальний гравець.

Взагалі, саме такий – прагматичний – підхід і політиків, і бізнес-еліт, і звичайних виборців є найправильнішим. Чи вигідно вступити в ЄС? До яких фінансових результатів призведуть країну нові регуляції, рішення і вимоги? Ніякої сакралізації, ніяких пафосних тез про загальну культуру, літературу і призначення. Зазвичай за такими пишномовними словами ховається розгубленість і безвідповідальність. Грубо кажучи, раніше українські бюрократи і чиновники їздили на поклон до Москви, то тепер місце призначення – Брюссель. З цієї ж серії – призначення експатів на високі державні посади, запрошення «месій» з інших країн, які повинні краще знати, які рішення потрібно приймати в Україні тощо.

ЄС поступово перетворюється на сучасну версію СРСР, коли багатша Західна Європа (а точніше, окремі країни західної Європи) використовує митний союз для активної політичної і економічної експансії на ринки Східної Європи. Навіть якщо інтеграційні процеси в Європі потім сповільняться – бізнес залишиться.

А Брюссель стає другою Москвою. Там сидять полчища бюрократів, збираються чиновники і євродепутати, при цьому в самих країнах ЄС політичні події розвиваються зовсім непередбачувано.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

Уничтожить украинский страховой рынок

Верховная Рада готовится принять самый вредный законопроект из всех, которые появлялись там за последние лет 10. Это законопроект про сплит – про передачу функции контроля за страховыми компаниями Национальному банку Украины.

Практически 20 лет – с начала 90-х  – я работал со страховыми компаниями в Украине и в Восточной Европе. Я собственными глазами видел, как формировался и развивался страховой рынок в Украине, России и других постсоветских государствах.

В декабре 2015 года – почти 3 года назад – я написал блог  Зачистка рынка страхования. К чему готовиться?  В тексте подробно описано, почему нельзя передавать НБУ функции регулирования страхового рынка. Тогда этот вопрос активно обсуждался, потом было долгое затишье. Я уже было подумал, что этой пагубной идеи решили отказаться, но НБУ снова начал ее лоббировать.

Намерения, как всегда, благие – якобы защита интересов потребителей услуг. Но этими намерениями выслана дорога ко второму кругу уничтожения национального капитала.

Начну с того, что я стратегически не согласен с курсом НБУ.

Я считаю, что «очистка банковского рынка» нанесла экономике страны колоссальный вред, это было чистое зло. Фактически НБУ зачистил украинский банковский рынок от украинских же банков, отдав его на откуп международным (в том числе российским) и госбанкам, а теперь то же самое хотят сделать и с рынком страхования.

В случае, если НБУ удастся пролоббировать принятие закона о сплите, мелкие и средние украинские страховые компании будут вынуждены прекратить работу, и их место займут крупные международные страховщики.

Я знаю, что в украинских медиа часто наблюдается прямо таки экстаз по случаю прихода в страну крупных международных операторов, будь то кофе, футболки или мебель для кухни. И я никогда не понимал причин такого восторга: почему вам нравится быть наемными сотрудниками в чужих корпорациях, а на свои системные компании вы смотрите с презрением?

Первым вариантом ответа на этот вопрос является «комплекс меншовартості» – тот самый, который заставляет вас верить, что министр финансов любой страны бывшего соцлагеря справится с задачами в лучше, чем толковый спец из Украины.

Второй вариант – это коммунистическое мышление. Отобрать, поделить, распродать.

Атака на страховщиков создаст турбулентность на страховом рынке, ужесточение требований  приведет к череде банкротств и снова будут потеряны миллионы и миллиарды гривен. Пострадают в первую очередь рядовые клиенты. Дело в том, что государство гарантирует депозиты физлиц в сумме до 200 тысяч гривен – а на страховом рынке никаких гарантий нет, кроме выплат по ОСАГО. Банкротство или отзыв лицензии страховой компании – это потеря всех премий.

И допускать этого нельзя.

Я не знаю, почему профессиональное сообщество не готово сопротивляться этому регуляторному концлагерю. Возможно, люди деморализованы тем, что на их глазах раскулачивали владельцев банков. Но ведь прошло уже больше 3 лет, и все видят, что политика НБУ привела только к тому, что в пропасть полетели миллиарды гривен национального капитала, которые могли бы работать в экономике. И в результате Украина не получила ни притока инвестиций, ни кредитов на развитие.

Ну и плюс политическая токсичность.

Нацбанк, чьей основной функцией должна быть монетарная, хочет стать мегарегулятором. Он сам разрабатывает нормы регулирования, сам следит за их выполнением, и, пользуясь статусом независимого государственного органа, является совершенно бесконтрольным.

Вместо того, чтобы системно реформировать отрасль и размежевать регулирующие функции и контролирующие между разными структурами, таким образом минимизировав коррупционные риски, парламент собирается консолидировать в одних руках колоссальный объем власти и полномочий.

Это самый что ни есть социализм. Если законопроект примут, Украина откатится лет на 20 назад в развитии страхового рынка. Но только 20 лет назад украинские страховые компании мечтали о том, чтобы стать №1, а теперь будут мечтать уйти как можно быстрее.

 

Текст впервые опубликован в блоге на портале LB.ua

Знищити український страховий ринок

Верховна Рада готується прийняти найшкідливіший законопроект з усіх, які з’являлися там за останні років 10. Це законопроект про спліт – про передачу функції контролю за страховими компаніями Національному банку України.

Практично 20 років – з початку 90-х – я працював зі страховими компаніями в Україні і в Східній Європі. Я на власні очі бачив, як формувався і розвивався страховий ринок в Україні, Росії та інших пострадянських державах.

У грудні 2015 року – майже 3 роки тому – я написав блог Зачистка ринку страхування. До чого готуватися? У тексті докладно описано, чому не можна передавати НБУ функції регулювання страхового ринку. Тоді це питання активно обговорювалося, потім було довге затишшя. Я вже було подумав, що від цієї згубної ідеї вирішили відмовитися, але НБУ знову почав її лобіювати.

Наміри, як завжди, благі – нібито захист інтересів споживачів послуг. Але цими намірами вислана дорога до другого кола знищення національного капіталу.

Почну з того, що я стратегічно не згоден з курсом НБУ.

Я вважаю, що «очищення банківського ринку» завдало економіці країни колосальної шкоди, це було чисте зло. Фактично НБУ зачистив український банківський ринок від українських же банків, віддавши його на відкуп міжнародним (в тому числі російським) і держбанкам, а тепер те ж саме хочуть зробити і з ринком страхування.

У разі, якщо НБУ вдасться пролобіювати ухвалення закону про спліт, дрібні і середні компанії класичного страхового ринку будуть змушені припинити роботу, і їх місце займуть великі міжнародні страхувальники.

Я знаю, що в українських медіа часто спостерігається прямо таки екстаз з нагоди приходу в країну великих міжнародних операторів, будь то кава, футболки або меблі для кухні. І я ніколи не розумів причин такого захоплення: чому вам подобається бути найманими працівниками в чужих корпораціях, а на свої системні компанії ви дивитеся з презирством?

Першим варіантом відповіді на це питання є «комплекс меншовартості» – той самий, який змушує вас вірити, що міністр фінансів будь-якої країни колишнього соцтабору впорається із завданнями краще, ніж обізнаний спец з України.

Другий варіант – це комуністичне мислення. Відібрати, поділити, розпродати.

Атака на страховиків створить турбулентність на страховому ринку, посилення вимог призведе до низки банкрутств і знову будуть втрачені мільйони і мільярди гривень. Постраждають в першу чергу рядові клієнти. Справа в тому, що держава гарантує депозити фізосіб в сумі до 200 тисяч гривень – а на страховому ринку ніяких гарантій немає, крім виплат по ОСАГО. Банкрутство або відкликання ліцензії страхової компанії – це втрата всіх премій.

І допускати цього не можна.

Я не знаю, чому професійне співтовариство не готове чинити опір цьому регуляторному концтабору. Можливо, люди деморалізовані тим, що на їх очах розкуркулювали власників банків. Але ж минуло вже більше 3 років, і всі бачать, що політика НБУ призвела тільки до того, що в прірву полетіли мільярди гривень національного капіталу, які могли б працювати в економіці. І в результаті Україна не отримала ні припливу інвестицій, ні кредитів на розвиток.

Ну і плюс політична токсичність.

Нацбанк, чиєю основною функцією повинна бути монетарна, хоче стати мегарегулятором. Він сам розробляє норми регулювання, сам стежить за їх виконанням, і, користуючись статусом незалежного державного органу, є абсолютно безконтрольним.

Замість того, щоб системно реформувати галузь і розмежувати регулюючі функції і контролюючі між різними структурами, таким чином мінімізувавши корупційні ризики, парламент збирається консолідувати в одних руках колосальний обсяг влади і повноважень.

Це самий що не є соціалізм. Якщо законопроект приймуть, Україна відкотиться років на 20 назад у розвитку страхового ринку. Але тільки 20 років тому компанії класичного страхового ринку мріяли про те, щоб стати №1, а тепер будуть мріяти піти з ринку якомога швидше.

Почему я поддерживаю право на ношение оружия в США

В феврале 2018 года в городе Паркленде (Флорида) подросток с психологическими отклонениями устроил стрельбу в школе, убив 17 человек. Трагедия в Керчи очень похожа на  то, что было в Паркленде.

Каждый раз после такого случая в США начинается дискуссия  о праве на оружие. И каждый раз мы упираемся в то, что теракты, которые совершают психи, никак не связаны с легальным оружием. И нельзя позволять политикам смешивать два  этих понятия.

Что нужно знать про оружие в Америке?

  1. Право на ношение оружия в США гарантировано второй поправкой к Конституции. Это одно из основополагающих прав гражданина. Лишить права на ношение оружия в Америке или ограничить такое право –  это все равно, что устроить коммунистическую революцию. Хотя, наверное, это не слишком точное сравнение. Здесь коммунистическая революция невозможна, потому что граждане ценят свои свободы и имеют оружие.
  2. В США легально оружием владеют примерно 80-90 миллионов человек. Это каждый третий взрослый. Оружие есть в каждом втором домовладении.  Только половина владельцев оружия – мужчины. 60% владельцев оружия них купили его в целях самозащиты, остальные – охотники и спортсмены.
  3. Получить право на оружие в США сложно. Это в Украине вы можете заплатить 200 гривен за справку от психиатра и нарколога. Здесь такое не проходит.
  4. Право на хранение и ношение легального оружия приводит к сокращению количества умышленных и неумышленных убийств, нападений, ограблений.

С 1976 до 2008 гг. в Вашингтоне (DC) действовал закон, обязавший всех владельцев оружия привести его в нерабочее состояние (так называемый gun ban). Через 5 лет количество убийств (умышленных и неумышленных) увеличилось на 10%, через 15 лет – в 3 раза по сравнению с 1976 годом. Столица была лидером по количеству убийств на 100 тыс. населения и этот уровень начал снижаться только после 1996 года. В 2008 году закон был признан неконституционным.

С 1982 до 2008 гг.  в Чикаго была запрещена продажа оружия, а то, что уже было в собственности, требовалось перерегистрировать раз в 1-2 года. В этот период количество убийств в Чикаго увеличилось примерно на 10-15%. После снятия ограничения  – уровень снизился.

  • В 1982 году в американских тюрьмах проводили исследование, и 70% осужденных говорили, что лично знают других преступников, которые столкнулись с вооруженным сопротивлением потенциальной жертвы. 40% отказались от нападения, потому что подозревали, что жертва может быть вооружена. 34% преступников были ранены жертвой или столкнулись с вооруженным сопротивлением. В США тюрьмы также, как и в Украине, не «исправляют» уголовников, по статистике 77% из них совершают повторные преступления. Само по себе право на оружие уже снижает вероятность нападения.
  • Right-to-carry laws (Законы о праве на ношение оружия) в США позволяют носить легальное оружие скрыто даже в большинстве общественных мест. В разных штатах разная политика – где-то власть обязана выдать разрешение любому адекватному заявителю, а где-то может потребовать дополнительных проверок. Например, дополнительные документы запрашивают штатах Нью-Джерси, Нью-Йорк и Калифорния. В Техасе с 2016 года легальное оружие можно носить открыто.
  • В штате Флорида (где в феврале в школе были убиты 17 человек) – около 1,5 млн владельцев легального оружия. Право на ношение могут получить только люди старше 21 года, без конфликтов с законом и без психологических отклонений. 19-летний преступник, который устроил стрельбу в Паркленде, никогда не бы получил разрешения на легальное оружие, потому что  имел явные признаки ментальной инвалидности.
  • Я против любых обобщений. Если какой-то псих стреляет в школе – это не повод закрывать школы. Теракты 9/11 – это не повод запрещать небоскребы и авиацию. Психов и террористов нужно ликвидировать, чтобы подавляющее большинство нормальных людей могли жить спокойно, а не наоборот. Нельзя ограничивать права и свободы всех из-за 1% недоумков.
  • Члены любого общества – и  американского, и украинского, – не являются равными по интеллектуальному уровню, уровню образования и адекватности. Вероятность того, что вы станете жертвой нападения, есть. И вы должны иметь право защитить себя. Невозможно себе представить, чтобы здравомыслящий человек отказывался от такого права в пользу эфемерного «общественного блага».
  • Важно понимать, что обществу угрожают не владельцы легального оружия, а психопаты, экстремисты, грабители и убийцы.

Вот с ними и  нужно разбираться.

В США вопрос права на оружие – еще и политический.

38% владельцев оружия в Америке поддерживают республиканскую партию, еще 22% – так называемые независимые избиратели, то есть голосуют ситуативно.

Рынок оружия и сопутствующей инфраструктуры в США огромен. Национальная стрелковая ассоциация – NRA  – одна из крупнейших в США общественных лоббистских организаций с огромным влиянием, которая последовательно поддерживает республиканцев. NRA выступала против демократов Барака Обамы и Хиллари Клинтон. NRA профинансировала кампанию кандидата в Президенты Дональда Трампа на сумму не менее, чем $30 миллионов.

В США после трагедии в Паркленде испуганные подростки выходили на акции протеста и требовали ограничить право на оружие, хотя тот, кто стрелял, права на оружие не имел и никогда бы его не получил. Такими протестами демократы «выращивают» себе избирателей. Запугивают тинейджеров и молодежь, которые уже через несколько лет получат право принимать участие в выборах.

СМИ пишут, что стрелок из Керчи якобы имел право на охотничье оружие. Если это действительно так – то это вопрос скорее к процедуре получения разрешения, к  тем, кто ему это право выдал, а также к тем, кто дал ему деньги на ружье. И, скорее всего, он бы убивал, даже не имея никаких документов на оружие – потому что свой теракт он спланировал.

В США легальное оружие практически не участвует в уличных преступлениях и бытовых конфликтах, тем более – в терактах. И в этом разница между двумя цивилизациями.

 

Текст впервые опубликован в блоге на портале LB.ua

Чому я підтримую право на зброю в США

У лютому 2018 року в місті Паркленд (Флоріда) підліток з психологічними відхиленнями влаштував стрілянину в школі, вбивши 17 осіб. Трагедія в Керчі дуже схожа на те, що було в Паркленді.

Щоразу після кожного такого випадку в США починається дискусія про право на зброю. І кожен раз ми впираємося в те, що теракти, які здійснюють психи, ніяк не пов’язані з легальною зброєю. І не можна дозволяти політикам змішувати два цих поняття.

Що потрібно знати про зброю в Америці?

  1. Право на носіння зброї в США гарантовано другою поправкою до Конституції. Це одне з основних прав громадянина. Позбавити права на носіння зброї в Америці або обмежити таке право – це все одно, що влаштувати комуністичну революцію. Хоча, напевно, це не дуже точне порівняння. Тут комуністична революція неможлива, тому що громадяни цінують свої свободи і мають зброю.
  2. У США легально зброєю володіють приблизно 80-90 мільйонів людей. Це кожен третій дорослий. Зброя є в кожному другому домогосподарстві. Тільки половина власників зброї – чоловіки. 60% власників зброї з них купили його в цілях самозахисту, інші – мисливці і спортсмени.
  3. Отримати право на зброю в США складно. Це в Україні ви можете заплатити 200 гривень за довідку від психіатра і нарколога. Тут таке не проходить.
  4. Право на зберігання і носіння легального зброї призводить до скорочення кількості навмисних і ненавмисних вбивств, нападів, пограбувань.

З 1976 до 2008 рр. у Вашингтоні (DC) діяв закон, який зобов’язав усіх власників зброї привести його в неробочий стан (так званий gun ban). Через 5 років кількість вбивств (навмисних і ненавмисних) збільшилася на 10%, через 15 років – в 3 рази в порівнянні з 1976 роком. Столиця була лідером за кількістю вбивств на 100 тис. Населення і цей рівень почав знижуватися тільки після 1996 року. У 2008 році закон був визнаний неконституційним.

З 1982 до 2008 рр. в Чикаго був заборонений продаж зброї, а ту, що вже була у власності, потрібно перереєструвати раз в 1-2 року. У цей період кількість вбивств в Чикаго збільшилася приблизно на 10-15%. Після зняття обмеження – рівень знизився.

  1. У 1982 році в американських в’язницях проводили дослідження, і 70% засуджених говорили, що особисто знають інших злочинців, які зіткнулися з озброєним опором потенційної жертви. 40% відмовилися від нападу, тому що підозрювали, що жертва може бути озброєна. 34% злочинців були поранені жертвою або зіткнулися з озброєним опором. У США в’язниці також, як і в Україні, не «виправляють» кримінальників, за статистикою 77% з них роблять повторні злочини. Саме по собі право на зброю вже знижує ймовірність нападу.
  2. Right-to-carry laws (Закони про право на носіння зброї) в США дозволяють носити легальну зброю приховано навіть в більшості громадських місць. У різних штатах різна політика – десь влада зобов’язана видати дозвіл будь-якому адекватному заявнику, а десь може зажадати додаткових перевірок. Наприклад, додаткові документи запитують у штатах Нью-Джерсі, Нью-Йорк і Каліфорнія. У Техасі з 2016 року легальну зброю можна носити відкрито.
  3. У штаті Флорида (де в лютому в школі були вбиті 17 осіб) – близько 1,5 млн власників легальної зброї. Право на носіння можуть отримати тільки люди старше 21 років, без конфліктів з законом і без психологічних відхилень. 19-річний злочинець, який влаштував стрілянину в Паркленд, ніколи не б отримав дозволу на легальне зброю, тому що мав явні ознаки ментальної інвалідності.
  4. Я проти будь-яких узагальнень. Якщо якийсь псих стріляє в школі – це не привід закривати школи. Теракти 9/11 – це не привід забороняти хмарочоси і авіацію. Психів і терористів потрібно ліквідувати, щоб переважна більшість нормальних людей могла жити спокійно, а не навпаки. Не можна обмежувати права і свободи всіх через 1% недоумків.
  5. Члени будь-якого суспільства – і американського, і українського, – не є рівними за інтелектуальним рівнем, рівнем освіти та адекватності. Імовірність того, що ви станете жертвою нападу, є. І ви повинні мати право захистити себе. Неможливо собі уявити, щоб розсудлива людина відмовилась від такого права на користь ефемерного «суспільного блага».
  6. Важливо розуміти, що суспільству загрожують не власники легальної зброї, а психопати, екстремісти, грабіжники і вбивці.

Ось з ними і потрібно розбиратися.

У США питання права на зброю – ще і політичні.

38% власників зброї в Америці підтримують республіканську партію, ще 22% – так звані незалежні виборці, тобто голосують ситуативно.

Ринок зброї і супутньої інфраструктури в США величезний. Національна стрілецька асоціація – NRA – одна з найбільших в США громадських лобістських організацій з величезним впливом, яка послідовно підтримує республіканців. NRA виступала проти демократів Барака Обами і Хілларі Клінтон. NRA профінансувала кампанію кандидата в Президенти Дональда Трампа на суму не менше, ніж $30 мільйонів.

У США після трагедії в Паркленд перелякані підлітки виходили на акції протесту і вимагали обмежити право на зброю, хоча той, хто стріляв, права на зброю не мав і ніколи б його не отримав. Такими протестами демократи «вирощують» собі виборців. Залякують тінейджерів і молодь, які вже через кілька років отримають право брати участь у виборах.

ЗМІ пишуть, що стрілець з Керчі нібито мав право на мисливську зброю. Якщо це дійсно так – то це питання скоріше до процедури отримання дозволу, до тих, хто йому це право видав, а також до тих, хто дав йому гроші на рушницю. І, швидше за все, він би вбивав, навіть не маючи ніяких документів на зброю – бо свій теракт він спланував.

У США легальна зброя практично не бере участь у вуличних злочинах і побутових конфліктах, тим більше – в терактах. І в цьому різниця між двома цивілізаціями.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua