Міністерство економічного розвитку і торгівлі пропонує створити державну керуючу холдингову компанію, до складу якої увійдуть 12 стратегічних українських підприємств, зокрема – 100% НАК “Нафтогаз України”, ВАТ “Укргідроенерго”, НАК “Надра України”, “Будівельна компанія “Укрбуд”, ПрАТ “Київ-Дніпровське МППЗТ”, “Український банк реконструкції та розвитку”, “Державний ощадний банк України”, “Родовід банк”, “Державний експортно-імпортний банк України”, 75% ПАТ “Турбоатом”, 50% ВАТ “Хартрон” і 93% ВАТ Акціонерний банк “Укргазбанк”.
Назвати нового державного монстра планують «Укрхолдинг».
У Міністерстві економіки чомусь вважають, що створення холдингової компанії «призведе до поліпшення управління найбільшими суб’єктами господарювання державного сектора економіки і підвищення ефективності їх діяльності в результаті застосування в компанії високих стандартів корпоративного управління».
Більш неадекватної поведінки економічного блоку уряду я не можу собі навіть уявити.
Такі дії суперечать загальній ідеології реформ в Україні, елементарній економічній доцільності та політичній реальності.
По-перше, від економічного блоку уряду бізнес чекає, в першу чергу, дерегуляції.
Дерегуляція – це коли держава мінімізує своє втручання в ринки, позбавляючи бюрократів і силовиків можливості впливати на бізнес-процеси. У публічній площині мова завжди йшла про приватизацію, корпоратизацію, про виведення державних гравців за межі ринків. Будь-яку функцію управління влада може реалізувати через регулятора, і цієї функції досить для контролю і – в разі необхідності – втручання.
Під час кризи 2008-2009 рр. Федеральний резерв США скуповував борги великих, системних компаній, щоб вони не обвалили цілі сектори і галузі економікі.
Ось це було правильне втручання.
По-друге, створивши величезного державного монстра, пан Абромавічус не зможе ним керувати. Тисячі бюрократів будуть заповнювати його стіл докладними і службовими записками, а СБУ і прокуратура – матеріалами про корупцію і хабарництво.
По-третє, об’єднувати «Нафтогаз», «Укргідроенерго» і банки в один холдинг – це все одно, що схрещувати їжака і змію. Це підприємства різного економічного вектора, структури, у них різні цілі і завдання, специфіка, рівень менеджменту тощо.
І якщо «Укргідроенерго», наприклад, може приносити бюджету прибуток, який зараз обмежений тільки тарифами, які встановлює НКРЕ, то «Нафтогаз» – глибоко збиткова компанія, яка фактично нічого не виробляє, а займається лише перерозподілом фінансових потоків. Якщо проаналізувати економічну ситуацію на 10 інших об’єктах – буде ще більше суперечностей.
По-четверте, якщо зараз пан Абромавічус абсолютно щиро зізнається в тому, що не може керувати величезним масивом державних підприємств через менеджмент, який, не соромлячись, працює на ФПГ, а змінити кадри не може через формальні процедури і корумпованих судів – як він збирається керувати новим монстром? З точки зору ефективності державного управління – це повна маячня. На заході ніколи і нікому навіть в голову не прийшло б будувати подібні конструкції.
Українська влада продовжує із завидною завзятістю створювати ринкові механізми на радянській законодавчій базі та світоглядному фундаменті. Приватизація і корпоратизація за українським законодавством – це абсолютно різні процеси, хоча по суті – це одне й те саме.
Звідки в міністерстві економіки такі ідеї?
Думаю, їх продукує апарат. Сотні і, напевно, тисячі людей, які керуються виключно логікою власного виживання, а не економічними інтересами держави. І якщо зараз почати проводити цю реструктуризацію і створювати холдинг, то кількість бюрократів, я впевнений, в черговий раз збільшиться.
І вони, схоже, керують вже і паном Абромавічусом. З боку вся ця ідея виглядає нібито даремний апарат даремного Міністерства економіки вже підпорядкував собі Айвараса Абромасічуса – реформатора, на якого в Кабміні покладали великі сподівання.
Давайте згадаємо – чому ідея залучення іноземців стала трендом української влади останнього року? Не тому, що притомних українців немає , а тому що всі, хто здатний керувати організацією рівня міністерства, вже так чи інакше ангажовані фінансово-промисловими групами, а якщо ні – то за $500 на місяць працювати вже точно не будуть . І ось – не минуло ще й року після формування «реформаторського» пулу в Міністерстві економіки, а український міністр, який так і не відмовився від литовського громадянства, вже потрапив під вплив системи.
Систему – апарат, принциповий підхід – так ніхто і не змінив.
А навіщо Україні взагалі потрібно Міністерство економічного розвитку і торгівлі? Що було б, якби його завтра ліквідували – крім збільшення кількості безробітних чиновників?
Якби в стінах Міністерства економічного розвитку і торгівлі, замість створення чергових бюрократичних монстрів, пояснили б, що робити з падінням ВВП на 20% за підсумками 2015 року? Або з інфляцією на рівні 45%?
Після ліквідації Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами повноваження з управління нацпроектів були передані Міністерству економічного розвитку і торговлі.
І якщо вже ми згадали про Нацпроект і лижного інструктора – може, Міністерство економіки краще розповіло б, як поживає проект будівництва LNG-терміналу в Одеському порту? На якій стадії розвитку інші проекти, які свого часу анонсували міжнародним інвесторам?
Припускаю, що їх в черговий раз поховали, тому що є проекти цікавіші – наприклад, «Укрхолдинг», після створення якого міністру як ТОП-менеджеру цієї структури зможуть позаздрити всі українські олігархи.
Це якесь замкнуте коло.
Схоже, щоб в Україні почалися реформи, Міністерство економічного розвитку і торгівлі дійсно потрібно ліквідувати. І тоді буде і економічний розвиток, і торгівля.
Текст вперше опублікований в авторському блозі на сайті LB.ua.