13230345_270612476621389_9050825215904595282_n

МЕДАЛЬ ІМ. ГОНТАРЄВОЇ

У п’ятницю парламент заслуховував главу Нацбанку Валерію Гонтарєву, і вона, відповідаючи на цілком обґрунтовані випади депутатів, повідомила, що вони «можуть дати їй медаль за роботу». Але поки що медалі можна давати тільки за сумнівні коментарі або за прийняття непрофесійних рішень.

«Не потрібно сприймати коливання курсу, які відбуваються в останні місяці, як щось екстраординарне», – говорила Гонтарєва в Раді. Коли її просили спрогнозувати курс на рік, дати якийсь сигнал імпортерам і суспільству, вона говорила – орієнтуйтеся на ціни, а не на курс. Трохи раніше допускала, що в зниженні курсу гривні на початку року винні бюджетники і пенсіонери, які отримали в кінці грудня соціальні виплати і створили ажіотажний попит на долари. Було б не дивно, якби таку риторику застосовували боти у Facebook, але аж ніяк не глава Центробанку.

НБУ не може навіть нормально пояснити бізнесу і суспільству, на що спрямована політика Центробанку. Тому що виразної курсової політики як такої немає. Публічно НБУ заявляє про те, що Україна перейшла до плаваючого валютного курсу але при цьому – в ручному режимі встановлює кому і скільки валюти продавати.

Існуючі в Україні валютні обмеження, метою яких було утримати банківську систему від панічного масового виведення валюти, вже з необхідного короткочасного антикризового заходу перетворилися в планові збитки і економічне гальмо. Валютні обмеження ніяк не стимулюють внутрішнє споживання.

І незважаючи на жорстке регулювання, курсової стабільності НБУ забезпечити не може. Україна застрягла між політикою фіксованого і плаваючого курсу. Але квазіплаваючий курс не працює.  Пожвавити економіку може повернення до фіксованого курсу у поєднанні з іншими заходами щодо розвитку економіки.

У п’ятницю НБУ опублікував постанову №58, якою скоротив терміни планової докапіталізації банків. Якщо раніше банки були зобов’язані довести статутний капітал до 300 млн грн до 2020 року, то тепер – до 2017.
Додатково НБУ з квітня планує посилити вимоги до ряду застав. Це означає, що якщо раніше банк для покриття своїх кредитних ризиків і, відповідно, зменшення суми резервів, необхідних до формування, повинен був вимагати у клієнта таку кількість застави (наприклад, товару в обороті або устаткування), то тепер, щоб закрити ті ж кредитні ризики банку необхідно буде вимагати у клієнта збільшити обсяг застави або змінити його структуру (наприклад додати нерухомість, збільшити її питому вагу в заставі). Клієнтам в більшості випадків буде дуже складно додати заставу або замінити її для виконання цих вимог, особливо, якщо їм самим необхідна реструктуризація кредиту і зокрема саме в цьому випадку. Якщо клієнт не зможе змінити структуру застави – йому доведеться достроково погашати кредит, що в нинішніх економічних умовах вкрай складно або майже неможливо, а значить, це призведе до хвилі банкрутств а за ним – скорочення робочих місць і податкових відрахувань.

Це знову призведе до чергової хвилі злиттів і поглинань, закриттів і криз, збільшення числа «клієнтів» Фонду гарантування вкладів фізосіб і Центру зайнятості.  Більш непрофесійних і несвоєчасних нововведень знайти складно, навіть в Україні. Це удар по бізнесу, який ледве-ледве пережив трикратну девальвацію, інфляцію, падіння купівельного попиту населення і так і не дочекався від влади антикорупційних реформ.

Український Нацбанк так і став не мозковим центром і опорою фінансової системи України, а продовжує бути оплотом непрофесіоналізму і зразком залежності.

На жаль, політика НБУ спрямована то на виконання показників, встановлених бухгалтерами з МВФ, то на підтримку політичної волі Президента, але аж ніяк не на вибудовування системи підтримки реальної економіки. Ми стрімко йдемо до ситуації, коли в країні будуть гарні банки з красивою звітністю, але не буде банківської системи а значить – не буде суверенної економіки, про яку так мріяли все ще з часів розвалу СРСР.

Медаль за це ще не придумали.

Текст вперше опубліковано в авторському блозі Сергія Носенка на сайті LB.ua

13230345_270612476621389_9050825215904595282_n

Медаль им. Гонтаревой

В пятницу парламент заслушивал главу Нацбанка Валерию Гонтареву, и она, отвечая на вполне обоснованные выпады депутатов, сообщила, что они «могут дать ей медаль за работу». Но пока что медали можно давать только за сомнительные комментарии или за принятие непрофессиональных решений.

«Не нужно воспринимать колебания курса, которые происходят в последние месяцы, как что-то экстраординарное», – говорила Гонтарева в Раде. Когда ее просили спрогнозировать курс на год, дать какой-то сигнал импортерам и обществу, она говорила – ориентируйтесь на цены, а не на курс. Чуть раньше допускала, что в снижении курса гривны в начале года виновны бюджетники и пенсионеры, получившие в конце декабря социальные выплаты и создавшие ажиотажный спрос на доллары. Было бы неудивительно, если бы такую риторику применяли боты фейсбука, но уж никак не глава Центробанка. НБУ не может даже нормально объяснить бизнесу и обществу, на что направлена политика Центробанка.

Потому что внятной курсовой политики как таковой нет.

Публично НБУ заявляет о том, что Украина перешла к плавающему валютному курсу но при этом – в ручном режиме устанавливает кому и сколько валюты продавать.

Существующие в Украине валютные ограничения, целью которых было удержать банковскую систему от панического массового вывода валюты, уже из необходимой кратковременной антикризисной меры превратились в плановые убытки и экономический тормоз. Валютные ограничения никак не стимулируют внутреннее потребление.

И несмотря на жесткое регулирование, курсовой стабильности НБУ обеспечить не может. Украина застряла между политикой фиксированного и плавающего курса. Но квазиплавающий курс не работает.

Оживить экономику может возврат к фиксированному курсу с сочетании с другими мерами по развитию экономики.

В пятницу НБУ опубликовал постановление №58, которым сократил сроки плановой докапитализации банков. Если раньше банки были обязаны довести уставный капитал до 300 млн грн до 2020 года, то теперь – до 2017.

Дополнительно НБУ с апреля планирует ужесточить требования к ряду залогов. Это значит, что если раньше банк для покрытия своих кредитных рисков и, соответственно, уменьшения суммы резервов, необходимых к формированию, должен был требовать у клиента одно количество залога (например, товара в обороте или оборудования), то теперь, чтобы закрыть те же кредитные риски банку необходимо будет требовать у клиента увеличить объем залога или изменить его структуру (например добавить недвижимость, увеличить ее удельный вес в залоге).

Клиентам в большинстве случаев будет очень сложно добавить залог или заменить его для выполнения этих требований, особенно, если им самим необходима реструктуризация кредита и в частности именно в этом случае.

Если клиент не сможет изменить структуру залога – ему придется досрочно погашать кредит, что в нынешних экономических условиях крайне сложно или почти невозможно, а значит, это приведет к волне банкротств а за ним – сокращению рабочих мест и налоговых отчислений.

Выдавать новые кредиты банкам также невыгодно – опять-таки из-за высоких норм резервирования они фактически, выдавая кредит, оказываются в роли должников НБУ. С такой политикой в Украине останется только один вид банковского бизнеса – собирать под заоблачные проценты депозиты, «пылесосить рынок», и выдавать потребительские кредиты втридорога. Но такой бизнес обречен на крах.

НБУ наоборот должен был бы сейчас упростить реструктуризацию кредитов, пойти навстречу бизнесу. А так если работающая компания сейчас обратится в банки за реструктуризацией рискуют нарваться на ужесточение условий не потому, что этого хотят банки, а потому, что этого требует регулятор.

Это снова приведет к очередной волне слияний и поглощений, закрытий и кризисов, увеличению числа «клиентов» Фонда гарантирования вкладов физлиц и Центра занятости.

Более непрофессиональных и несвоевременных нововведений найти сложно, даже в Украине. Это удар по бизнесу, который еле-еле пережил трехкратную девальвацию, инфляцию, падение покупательского спроса населения и так и не дождался от власти антикоррупционных реформ.

Украинский Нацбанк так и стал не мозговым центром и опорой финансовой системы Украины, а продолжает быть оплотом непрофессионализма и образцом зависимости. К сожалению, политика НБУ то на выполнение показателей, установленных бухгалтерами из МВФ, то на поддержку политической воли Президента, но уж никак не на выстраивание системы поддержки реальной экономики.

Мы стремительно идем к ситуации, когда в стране будут красивые банки с красивой отчетностью, но не будет банковской системы а значит – не будет суверенной экономики, о которой так мечтали все еще со времен развала СССР.

Медаль за это еще не придумали.

 

Текст впервые опубликован в авторском блоге на сайте LB.ua

Сергій Носенко: Імідж великого бізнесу багато в чому залежить від репутації країни

Сергій Носенко, старший керуючий директор міжнародної інвестиційної компанії International Investment Partners (IIP) вважає, що бізнес – це найкраща кадрова селекція. Таку думку він висловив в коментарі порталу Delo, кажучи про своє розуміння словосполучення «чесний бізнес».

Сергей Носенко: Имидж крупного бизнеса во многом зависит от репутации страны

Сергей Носенко, старший управляющий директор компании международной инвестиционной компании International Investment Partners (IIP) полагает, что бизнес – это самая лучшая кадровая селекция. Такое мнение он высказал в комментарии порталу Дело, говоря о своем понимании словсочетания «честный бизнес».

ПИТАННЯ ПРО АБРОМАВІЧУСА

У всьому скандалі з відставкою (або не відставкою, до кінця неясно) Айвараса Абромавічуса мене особисто дивує тільки одне: чому, на підставі чого його в політичних і медійних колах називають «реформатором»?

Причин може бути декілька, але всі вони однаково сумні.

Журналісти і лідери думок абсолютно нічого не тямлять в реальній економіці і плутають слова з діями. Журналісти і лідери думок особисто симпатизують Абромавічусу або його піарникам. Це буває.  Економісти-експерти мовчать тому, що дуже пов’язані з великим бізнесом, де публічно критикувати міністра не прийнято.

Припустимо, причину одноголосної підтримки Абромавічуса послами 10 держав-партнерів можна зрозуміти. Європейці та американці вже настільки втомилися від української корупційної «Санта-Барбари», олігархічних кланів, «наглядачів», «сім’ї», «любих друзів» і інших, що будь-яку пристойну людину, яка не будує схеми з виведення грошей з держпідприємств, готові підтримувати.

Європейські та американські партнери побоюються позачергових виборів, тому що старт кампанії фактично на цілий рік перетворює уряд в недієздатний. Поки публічні спікери будуть змагатися в популізмі на ток-шоу – ніхто ніяких реформ проводити не буде, а потім прийдуть нові міністри, яким потрібен час, щоб зрозуміти стан справ, які не знають англійської, у яких конфлікти з іншими міністрами і так далі. Поки в Раді сформується нова більшість, поки нові депутати розійдуться по комітетах, поки вникнуть в справи… Ось посли і підтримали Абромавічуса.

А ще тому, що він зустрічався з ними до гучної заяви і готував для нього грунт.

Судячи з усього, якби не скандальна заява, пан Абромавічус напевно потрапив би під анонсоване «переформатування» уряду. Про які реформи, проведені Абромавічусом, можна говорити як про виконані?

Скасування відомчих актів МЕРТ? Запуск системи ProZorro, яку розробили і вдосконалювали волонтери, і на яку всі розпорядники бюджету переходять з квітня? Що ще? Так, безумовно – торгова війна з Росією, падіння економіки, обумовлене війною – все це має тяжкі наслідки для економіки. Але міжнародні інституції оцінюють успіхи влади не в тоннах експорту, а в створенні правил на ринку.

Наприклад. Найгірша в Європі і 162 – в світі. Така позиція України в рейтингу економічної свободи від Heritage foundation. Ми знову в прекрасній компанії з Іраном, Узбекистаном, Туркменістаном і низкою центральноафриканских держав. Всього місць в рейтингу 178. Експерти зафіксували проблеми в сфері свободи інвестицій, фінансової свободи і поваги до закону як такого, а також звичний тиск величезної кількості держпідприємств на розвиток приватного бізнесу. За рівнем захищеності майнових прав – 125 місце, за рівнем корумпованості – 148 місце. Експерти відзначають значний прогрес за показником свободи торгівлі, але що він коштує сам по собі, якщо, наприклад, за рівнем свободи бізнесу країна на 127 місці, а інвестиційний свободи – на 164.

З України до сих пір заборонено виплачувати дивіденди, про які інвестиції йде мова?

Тут на користь української влади грає тільки бідність електорату в Україні – ті, хто знає що таке дивіденди, більшість в парламенті нікому не забезпечать. Загальна оцінка – 46,8 пунктів з максимальних 100. У 2014-му Україна мала на 3 бали більше., А від вільних економік ми відстаємо практично на 40 пунктів. Лідери рейтингу – Гонконг, Сінгапур, Нова Зеландія і Швейцарія – у них більше 80 балів. Щоб розуміти, наскільки сильно Україна відстає навіть від сусідніх держав – Словаччина на 25 місці в рейтингу, Угорщина – на 26-му, Польща – на 39-му. Здається, Арсеній Яценюк говорив, що Україна за рік провела такі ж реформи, як Польща за 10? І на війну списати ці показники, як і високий рівень корупції, не вийде, тому що вони цілком залежать від політичної волі керівництва країни: в більшості випадків мова йде про дерегуляцію і прийняття нормальних законів, реформування держструктур начебто податкової та судової реформи.

За рік Україна в рейтингу Doing Business піднялася на 4 пункти (до 83 місця) і весь приріст забезпечено за рахунок показника «реєстрація підприємств». Але при цьому немає або практично немає поліпшень за критеріями «Отримання дозволів на будівництво», «Підключення до системи електропостачання», «Реєстрація власності», «Отримання кредитів», «Захист міноритарних інвесторів», «Оподаткування», «Міжнародна торгівля», «Забезпечення виконання контрактів», «Дозвіл неплатоспроможності». За результатами 2015 го капітальні інвестиції в Україні скоротилися на 6%, а прямі іноземні – на 4% (всього мінус 24% за 2 роки). 30% інвестицій в Україну – з Кіпру. Не хочу нікого засмучувати, але інвестиції з Кіпру – це не зовсім іноземні інвестиції. Це спосіб українського бізнесу захистити свої майнові права від українських судів і прокуратури.

Індекс світової конкурентоспроможності – 79 місце зі 140. За критерієм надійності банківської системи Україна зайняла 140-е місце з 140, а ефективність державного сектору – 130-е місце.

Всі міжнародні експертні організації говорять про приватизацію, яка в Україні так і не почалася. Чому? Тому що в української влади немає на це волі. І як лобіст ідеї приватизації Айварас Абромавічус виявився малоефективними: міністерство економіки подало до парламенту кілька варіантів законів про приватизацію, але жоден з них не потрапив навіть до зали.

Держпідприємств в Україні більше 3000, там працюють 900 тис. чол – держава як і раніше є найбільшим роботодавцем, що тисне на економіку і заважає розвитку приватного бізнесу. У 2014 році збитки від діяльності держпідприємств досягали 115 млрд грн. При цьому позиція Міністра економіки в питанні приватизації була не співвідносна з національними інтересами України – запобігливість перед транснаціональними корпораціями, заклики не допускати до приватизаційних конкурсів українських олігархів. З точки зору теорії – це дискримінаційні заяви, з точки зору політичної практики – це здача державних інтересів. Було б правильно ключові підприємства приватизувати, але із залученням національного капіталу, на що Абромавічус був йти не готовий. Як не готові до нормальної приватизації і більшість політиків в Україні – вони або «віджимають» собі, або плазують перед іноземцями. Крайнощі.

Наявність Айвараса Абромавічуса в уряді – більше іміджевий фактор, який повинен був як би зміцнювати реформаторський імідж Президента і Прем’єра в очах західних партнерів. Але це зовсім не означає, що в очах цих самих партнерів потрібно ставати лакеями. Шкода тільки, що в обоймі влади поки немає потенційних міністрів економіки з адекватним почуттям власної і національної гідності.

Текст вперше опубліковано в авторському блозі Сергія Носенка на сайті LB.ua

Вопрос про Абромавичуса

Во всем скандале с отставкой (или не отставкой, до конца неясно) Айвараса Абромавичуса меня лично удивляет только одно: почему, на основании чего, его в политических и медийных кругах называют «реформатором»?

Причин может быть несколько, но все они одинаково печальны.

  1. Журналисты и лидеры мнений абсолютно ничего не смыслят в реальной экономике. И путают слова с действиями.
  2. Журналисты и лидеры мнений лично симпатизируют Абромавичусу или его пиарщикам. Это бывает.
  3. Экономисты-эксперты помалкивают потому, что очень даже связаны с крупным бизнесом, где публично критиковать министра не принято.

Допустим, причину единогласной поддержки Абромавичуса послами 10 государств-партнеровможно понять. Европейцы и американцы уже настолько устали от украинской коррупционной «Санта-Барбары», олигархических кланов, «смотрящих», «семьи», «любих друзив» и прочих, что любого приличного человека, который не строит схем по выводу денег из госпредприятий, готовы поддерживать.

Европейские и американские партнеры опасаются внеочередных выборов, потому что старт кампании фактически на целый год превращает правительство в недееспособное. Пока публичные спикеры будут соревноваться в популизме на ток-шоу – никто никаких реформ проводить не будет, а потом придут новые министры, которым нужно время, чтобы вникнуть в дела, которые не знают английского, у которых конфликты с другими министрами и так далее. Пока в Раде сформируется новое большинство, пока новые депутаты разойдутся по комитетам, пока вникнут в дела…

Вот послы и поддержали Абромавичуса. А еще потому, что он встречался с ними до громкого заявления и готовил для него почву.

Судя по всему, если бы не скандальное заявление, г-н Абромавичус наверняка попал бы под анонсированное «переформатирование» правительства.

О каких реформах, проведенных Абромавичусом, можно говорить как о свершившихся? Отмена ведомственных актов МЭРТ? Запуск системы ProZorro, которую разработали и совершенствовали волонтеры, и на которую все распорядители бюджета переходят с апреля? Что еще?

Да, безусловно – торговая война с Россией, падение экономики, обусловленное войной – все это имеет тяжелые последствия для экономики. Но международные институции оценивают успехи власти не в тоннах экспорта, а в создании правил на рынке.

Например.

Худшая в Европе и 162 – в мире. Такова позиция Украины в рейтинге экономической свободы от Heritage foundation. Мы снова в прекрасной компании с Ираном, Узбекистаном, Туркменистаном и рядом центральноафриканских государств. Всего мест в рейтинге 178.

Эксперты зафиксировали проблемы в сфере свободы инвестиций, финансовой свободы и уважения к закону как таковому, а также привычное давление огромного количества госпредприятий на развитие частного бизнеса.

По уровню защищенности имущественных прав – 125 место, по уровню коррумпированности – 148 место. Эксперты отмечают значительный прогресс по показателю свободы торговли, но чего он стоит сам по себе, если, например, по уровню свободы бизнеса страна на 127 месте, а инвестиционный свободы – на 164. Из Украины до сих пор запрещено выплачивать дивиденды, о каких инвестициях идет речь? Тут на пользу украинской власти играет только бедность электората в Украине – те, кто знает что такое дивиденды, большинство в парламенте никому не обеспечат.

Общая оценка – 46,8 пунктов из максимальных 100. В 2014-м у Украины было на 3 балла больше., а от свободных экономик мы отстаем практически на 40 пунктов.

Лидеры рейтинга – Гонконг, Сингапур, Новая Зеландия и Швейцария – у них больше 80 баллов. Чтобы понимать, насколько сильно Украина отстает в даже от соседних государств – Словакия на 25 месте в рейтинге, Венгрия – на 26-м, Польша – на 39-м. Кажется, Арсений Яценюк говорил, что Украина за год провела такие же реформы, как Польша за 10?

И на войну списать эти показатели, как и высокий уровень коррупции, не получится, потому что они всецело зависят от политической воли руководства страны: в большинстве случаев речь идет о дерегуляции и принятии нормальных законов, реформировании госструктур вроде налоговой и судебной реформе.

За год Украина в рейтинге Doing Business поднялась на 4 пункта (до 83 места) и весь прирост обеспечен за счет показателя «регистрация предприятий». Но при этом нет или практически нет улучшений по критериям «Получение разрешений на строительство», «Подключение к системе электроснабжения», «Регистрация собственности», «Получение кредитов», «Защита миноритарных инвесторов», «Налогообложение», «Международная торговля», «Обеспечение исполнения контрактов», «Разрешение неплатежеспособности».

По результатам 2015-го капитальные инвестиции в Украине сократились на 6%, а прямые иностранные — на 4% (всего минус 24% за 2 года). 30% инвестиций в Украину – из Кипра. Не хочу никого расстраивать, но инвестиции из Кипра – это не совсем иностранные инвестиции. Это способ украинского бизнеса защитить свои имущественные права от украинских судов и прокуратуры.

Индекс мировой конкурентоспособности – 79 место из 140. По критерию надежности банковской системы Украина заняла 140-е место из 140, а эффективность госсектора — 130-е место.

Все международные экспертные организации говорят о приватизации, которая в Украине так и не началась. Почему? Потому что у украинской власти нет на это воли. И как лоббист идеи приватизации Айварас Абромавичус оказался малоэффективными: министерство экономики подавало в парламент несколько вариантов законов о приватизации, но ни один из них не попал даже в зал.

Госпредприятий в Украине больше 3000, там работают 900 тыс. чел – государство по-прежнему является крупнейшим работодателем, что давит на экономику и мешает развитию частного бизнеса. В 2014 году убытки от деятельности госпредприятий достигали 115 млрд грн.

При этом позиция Министра экономики в вопросе приватизации была несоотносима с национальными интересами Украины – заискивание перед транснациональными корпорациями, призывы не допускать до приватизационных конкурсом украинских олигархов. С точки зрения теории – это дискриминационные заявления, с точки зрения политической практики – это сдача государственных интересов. Было бы правильно ключевые предприятия приватизировать, но с привлечением национального капитала, на что Абромавичус был идти не готов. Как не готовы к нормальной приватизации и большинство политиков в Украине – они либо «отжимают» себе, либо пресмыкаются перед иностранцами. Крайности.

Наличие Айвараса Абромавичуса в правительстве – больше имиджевый фактор, который должен был как бы укреплять реформаторский имидж Президента и Премьера в глазах западных партнеров. Но это совершенно не значит, что в глазах этих самых партнеров нужно становиться лакеями.

Жаль только, что в обойме власти пока нет потенциальных министров экономики с адекватным чувством собственного и национального достоинства.

 

Текст впервые опубликован в авторском блоге на сайте LB.ua

13227006_270612126621424_399677746834355835_n

Питання про легітимність

Легітимність будь-якої влади – це рівень довіри до неї виборців. Поки довіра, авторитет є – владу можна вважати владою. Соціологічна група «Рейтинг» не так давно опублікувала результати дослідження громадської думки, проведеного в кінці 2015 року, які свідчать про те, що довіри до президента і прем’єра в українського суспільства вже немає. А про думку Європи можна судити за рейтингами держави, які також вкрай негатівни.

За даними соціологів, 70% населення в листопаді 2015 року вважали, що події в Україні розгортаються в неправильному напрямку. У квітні 2014-го, коли передвиборча кампанія Петра Порошенка була в розпалі, таких було всього 48%. Раді тому, що відбувається в країні зараз тільки 15%, а під час кампанії Порошенка – 34%. Чи коректно пов’язувати ці два показники? Так: третина населення України покладає на президента повну відповідальність за стан справ в державі. І ще третина – на прем’єр-міністра. Лише 25% підтримують повністю або частково дії Петра Порошенка, а у вересні 2014 року таких було 55%. Повністю або частково дії Кабміну під керівництвом Арсенія Яценюка підтримують всього 12%.

Особистий антирейтинг Яценюка – 73%, і він переміг навіть Олександра Єфремова, Бориса Колесникова та інших спікерів Партії регіонів (пам’ятаєте таких?). У Донбасі рівень підтримки дій Петра Порошенка приблизно дорівнює довірі до Олександра Єфремова і коливається в межах 3% повної довіри і 10% – часткової.

76% говорять, що доходи їхніх сімей зменшилися і значно зменшилися, 55% очікують, що буде ще гірше. Війна, корупція, безробіття і зростання цін – це головні проблеми України, але особисто для себе люди на перше місце ставлять зростання цін.

Чи здатна українська влада впоратися з вирішенням проблем, які хвилюють українців? Очевидно, що ні. У європейських і американських ЗМІ все більше і більше ганебних для України публікацій, порівнянь з Нігерією і Угандою, над якими в Україні прийнято принизливо сміятися. Як виявляється, дарма.

Фрустрація в суспільстві досягає колосальних масштабів. «Нічого не змінилося» – це найстрашніше, що можна почути у воюючій країні, де національна валюта знецінилася в 3 рази.

1% в 2016 році – прогноз Світового банку про українську економіку. І це – оптимістичний варіант. Фактично ж це означає, що жодного поліпшення економічного становища в 2016 році більшість українців не відчують і соціальна напруга тільки наростатиме. МВФ вніс Україну в антирейтинг найгірших економік світу за рівнем падіння ВВП за підсумками 2015 року (у компанії Ємену, Сьєрра-Леоне, Венесуели і Екваторіальній Гвінеї). Україна опинилася тотальним заручником МВФ – зараз в економіку інвестують тільки такі донори. Комерційного кредитування немає, торгівельний баланс негативний.

Але якщо у вирішенні військового конфлікту, який руйнує економіку, задіяні тисячі людей і кілька держав, то для вирішення проблем з корупцією досить було б політичної волі керівництва України.

Міжнародна організація Transparency International 27 січня опублікувала рейтинг країн за ознакою ставлення до корупції. За останній рік Україна набрала в ньому тільки 1 бал і тільки за рахунок активності громадянського суспільства, того, що активісти, журналісти і прості громадяни викривають корупціонерів, пишуть про них і публічно висловлюють їм недовіру і критикують. Досягнення влади в цьому немає жодного. Наша держава займає 130 місце із 168, на якому сумнозвісна Сомалі.

Громадянське суспільство може бути скільки завгодно активним і прогресивним, але це нічого не дасть інвестиційному клімату, який забезпечує таку державу.

Час прискорюється. Якщо Януковичу, щоб остаточно себе дискредитувати, знадобилося 5 років, то зараз влада уклалася у 2. І якраз тут ключову роль відіграють збільшені запити суспільства і думки людей. Ми прискорюємо процеси політичного оновлення.

До речі, жоден з тих, кого звинувачували у корупції, навіть з найближчого оточення втікача Януковича, не покараний і не виправданий. Адвокати Азарова, Арбузова, Ставицького, Клюєва, Портнова успішно оскаржують накладення санкцій. Політичний сигнал дан – якщо Україна не висуває їм конкретних звинувачень в економічних злочинах, то санкції будуть скасовані. Це той самий «договірняк», як і з Кернесом в Харкові, з «Опозиційним блоком» в Дніпропетровську. Але все одно – вони вже «збиті льотчики».

По суті, суспільство зараз ставить питання про легітимність влади і одразу дає на нього відповідь – негативну. Немає довіри, немає особливих надій. Якби зараз відбулися дострокові парламентські вибори, партії влади зазнали б на них нищівної поразки. Саме цим зараз з ВРУ і шантажують один одного прем’єр і президент, починаючи процес кадрових ротацій в Кабміні. Вони в своїй паралельній реальності продовжують ділити владу на кораблі, який йде на дно.

 

Текст вперше опублікований в авторському блозі на сайті LB.ua

13227006_270612126621424_399677746834355835_n

Вопрос о легитимности

Легитимность любой власти – это уровень доверия к ней избирателей. Пока доверие, авторитет есть – власть можно считать властью. Социологическая группа «Рейтинг» не так давно опубликовала результаты исследования общественного мнения, проведенного в конце 2015 года, которые свидетельствуют о том, что доверия президенту и премьеру у украинского общества уже нет. А о мнении Европы можно судить по рейтингам государства, которые также крайне негативны.

По данным социологов, 70% населения в ноябре 2015 года считали, что события в Украине разворачиваются в неправильном направлении. В апреле 2014-го, когда предвыборная кампания Петра Порошенко была в разгаре, таких было всего 48%. Рады происходящему в стране сейчас только 15%, а во время кампании Порошенко – 34%. Корректно ли связывать эти два показателя? Да: треть населения Украины возлагает на президента полную ответственность за положение дел в государстве. И еще треть – на премьер-министра. Только 25% поддерживают полностью или частично действия Петра Порошенко, а в сентябре 2014 года таких было 55%. Полностью или частично действия Кабмина под руководством Арсения Яценюка поддерживают всего 12%.

Личный антирейтинг Яценюка – 73%, и он победил даже Александра Ефремова, Бориса Колесникова и прочих спикеров Партии регионов (помните таких?). В Донбассе уровень поддержки действий Петра Порошенко примерно равен доверию в Александру Ефремову и колеблется в пределах 3% полного доверия и 10% – частичного.

76% говорят, что доходы их семей уменьшились и значительно уменьшились, 55% ожидают, что будет еще хуже. Война, коррупция, безработица и рост цен – это главные проблемы Украины, но лично для себя люди на первое место ставят рост цен.

Способна ли украинская власть справиться с решением проблем, которые волнуют украинцев? Очевидно, что нет. В европейских и американских СМИ все больше и больше позорных для Украины публикаций, сравнений с Нигерией и Угандой, над которыми в Украине принято уничижительно посмеиваться. Как оказывается, зря.

Фрустрация в обществе достигает колоссальных масштабов. «Ничего не изменилось» – это самое страшное, что можно услышать в воюющей стране, где национальная валюта обесценилась в 3 раза.

1% в 2016 году – прогноз Мирового банка об украинской экономике. И это – оптимистичный вариант. Фактически же это означает, что никакого улучшения экономического положения в 2016 году большинство украинцев не почувствуют и социальное напряжение будет только нарастать. МВФ внес Украину в антирейтинг худших экономик мира по уровню падения ВВП по итогам 2015 года (в компании Йемена, Сьерра-Леоне, Венесуэлы и Экваториальной Гвинеи). Украина оказалась тотальным заложником МВФ – сейчас в экономику инвестируют только такие доноры. Коммерческого кредитования нет, торговый баланс отрицательный.

Но если в разрешении военного конфликта, который разрушает экономику, задействованы тысячи людей и несколько государств, то для решения проблем с коррупцией достаточно было бы политической воли руководства Украины.

Международная организация Transparency International 27 января опубликовала рейтинг стран по признаку отношения к коррупции. За последний год Украина набрала в нем только 1 балл и то – только за счет активности гражданского общества, того, что активисты, журналисты и простые граждане разоблачают коррупционеров, пишут о них и публично выражают им недоверие и критикуют. Достижения власти в этом нет никакого. Наше государство занимает 130 место из 168, на котором печально известная Сомали.

Гражданское общество может быть сколько угодно активным и прогрессивным, но это ничего не даст инвестиционному климату, который обеспечивает таки государство.

Время ускоряется. Если Януковичу, чтобы окончательно себя дискредитировать, понадобилось 5 лет, то сейчас власть уложилась за 2. И как раз тут ключевую роль играют возросшие запросы общества и мнения людей. Мы ускоряем процессы политического обновления.

Кстати, никто из тех, кого обвиняли в коррупции, даже из ближайшего окружения беглого Януковича, не наказан и не оправдан. Адвокаты Азарова, Арбузова, Ставицкого, Клюева, Портнова успешно обжалуют наложение санкций. Политический сигнал дан – если Украина не выдвигает им конкретных обвинений в экономических преступлениях, то санкции будут отменены. Это тот самый «договорняк», как и с Кернесом в Харькове, с «Оппозиционным блоком» в Днепропетровске. Но все равно – они уже «сбитые летчики».

По сути, общество сейчас ставит вопрос о легитимности власти и сразу дает на него ответ – негативный. Нет доверия, нет особых надежд. Если бы сейчас состоялись досрочные парламентские выборы, партии власти потерпели бы на них сокрушительное поражение. Именно этим сейчас с ВРУ и шантажируют друг друга премьер и президент, начиная процесс кадровых ротаций в Кабмине. Они в своей параллельной реальности продолжают делить власть на корабле, который идет ко дну.

 

Текст впервые опубликован в авторском блоге на сайте LB.ua

24899813_10214555235339826_254997704622316941_n

Зачистка рынка страхования. К чему готовиться?

Решение о ликвидации Нацкомиссии по регулированию рынков финансовых услуг приведет к турбулентности страхового рынка и превратит НБУ в государственного монстра.

НБУ и национальная комиссия ценных бумаг и фондового рынка разделят между собой полномочия госкомиссии по регулированию рынка финансовых услуг уже в начале 2016 года. Невзирая на тот факт, что в специфике деятельность трех этих структур обычный гражданин не разбирается, это грозит еще экономической турбулентностью, вполне сравнимой по сложности и последствиям с «банкопадом». Если объяснять простым человеческим языком, власть задекларировала намерение провести масштабную чистку на рынке страхования, кредитных союзов, бюро кредитных историй и финансовых учреждений (например, лизинговых и факторинговых компаний, ломбардов) – именно этим будет заниматься Национальный банк Украины.

Нацкомиссия по ценным бумагам и фондовому рынку будет наводить порядок в сфере негосударственных пенсионных фондов, фондов совместного инвестирования, фондов строительства недвижимости, эмитентов ипотечных сертификатов и так далее.

Что важно знать:

  1. Сейчас рынок небанковских финансовых учреждений куда менее зарегулирован, чем банковский. Фактически сейчас он регулируется только лицензированием. В украинских реалиях это имеет как плюсы (деньги в свободном обращении), так и минусы (бесконтрольность и возможность злоупотреблений)
  2. На нем сосредоточен огромный ВНУТРЕННИЙ финансовый ресурс, причем – и это очень важно – ресурс этот может быть инвестирован в долгосрочные масштабные проекты.
  3. Украинцы уже поняли, как важно иметь страховку. Сейчас ни у кого уже нет сомнений в том, что страховать автомобиль – необходимость. Количество медицинских страховок увеличивается с каждым годом, но при этом страхование жизни еще не так распространено, как в мире. В развитии страхового рынка очень много зависит от государственной политики.

Нацкомиссию по регулированию финансовых услуг готовили к ликвидации примерно год – там долго не было руководства, потом главой очень важного государственного органа назначили откровенно слабого менеджера.

Официальной причиной ликвидации комиссии названо дублирование функций НБУ и чтобы дублирование устранить, решили не внести изменения в законодательство, что было бы логично, а передать в управление НБУ фактически еще один огромный рынок.

Если бы такое вздумали сделать в правительстве Януковича, все демократы уже взбунтовались бы, выступали бы против монополизации. Но сейчас все почему-то помалкивают.

Чем чревата чистка рынка страховых услуг? Тем же, чем и банковского – банкротствами и выходом из бизнеса довольно внушительной части игроков. Но если государство гарантирует возврат депозита размером до 200 тыс. грн, но на страховом рынке нет никаких государственных гарантий. Об этом очень важно помнить особенно в контексте того, что чистка банковского рынка в знаковых случаях (VAB-банк, «Финансовая инициатива», «Дельта» , «Финансы и кредит») имела явно политический подтекст как при принятии решений о признании банка неплатёжеспособным, так и при выдаче многомиллионных кредитов, которые были благополучно выведены на офшорные компании.

Грубо говоря, если завтра компания, с которой вы работаете, будет по экономическим или политическим причинам выведена с рынка, вы потеряете свои сбережения, вложения и премии. А учитывая, что основным капиталом на рынке страхования можно без преувеличения считать репутацию – чистка может очень серьезно ударить по рынку в целом. Особенно сейчас, когда он серьезно просел.

Кроме колоссального усиления НБУ (что само по себе является крайне негативным фактором ) чистка страхового рынка приведет еще и к тому, что небольшие компании будут выведены с рынка, в том числе путем присоединения к крупным международным структурам. Это может привести к монополизации, а значит – ухудшению качества услуг и автоматическому повышения цен на них.

Более того, в интересах украинского государства было бы именно развитие страховщиков украинского происхождения, а не филиалов крупных мировых компаний. В первую очередь потому, что европейские страховщики деньги из Украины выводят на материнские и офшорные структуры и, соответственно, инвестируют эти деньги в бизнесы других государств.

Если бы Украина поставила себе цель вырастить пул сильных страховых компаний, то национальную комиссию по регулированию рынка финансовых услуг нужно было бы, во-первых, сохранить, а во-вторых – максимально усилить ее кадровый состав. Следующим логичным шагом была бы передача ряда ее функций саморегулирующим организациям рынка, которые максимально заинтересованы в его развитии.

И через 5 лет мы бы увидели сильное профессиональное сообщество, которое оперирует огромными бюджетами и заинтересовано в финансовой стабильности Украины.

Но этого, судя по всему, не произойдет. НБУ, получив контроль над страховым рынком, ему больше навредит, чем поможет.

 

Текст впервые опубликован в авторском блоге на сайте Обозреватель