Голова компанії International Investment Partners і засновник суспільно-політичного руху «Розвиток» Сергій Носенко написав відкритого листа новому президенту Володимиру Зеленському.
Лист опубліковано в Facebook Сергія Носенка.
«Президент України Володимир Зеленський» – це результат можливостей, які відкриває перед людиною вільна економіка і капіталістичні підходи до управління державою. Виявилося, що суспільство готове до такої свободи набагато більше, ніж політики.
Саме зараз у Президента є відмінна можливість перезавантажити суспільний дискурс, почати формувати новий порядок денний, тренди розвитку суспільства.
Які?
1. Бізнес-центричність
Нездатність поставити амбітні цілі і прямо говорити про свободу і гроші для мене є токсичним підсумком останніх 5 років в Україні. Я не хочу обговорювати питання мови і церкви – в 21 столітті вони Україну багатою країною не зроблять.
Політична і військова міць будь-якої держави заснована в першу чергу на економіці, на тому, що середньостатистичний громадянин має можливість пристойно заробляти і вільно розпоряджатися результатами своєї праці.
Я б хотів, щоб Президент більше говорив про розвиток економіки, про інвестиційний клімат, про свободу підприємництва; щоб Президент ініціював реформи, які позбавлять силові структури можливості блокувати бізнес, щоб будь-який прокурор 10 раз думав перед тим, як провести обшук в якійсь компанії або звинуватити підприємця в незаконних діях.
Я б хотів, щоб саме та людина, яка створює робочі місця і платить податки, стала центром формування політики, а не її жертвою.
2. Дерегуляція.
Соціалістичний апарат контролю і примусу вимагає величезної кількості чиновників, а у вільній країні їх мінімум. У соціалістичній країні чиновник – це влада, в капіталістичній – обслуговуючий персонал.
Перехід України від соціалізму до капіталізму почнеться тоді, коли буде прийнято політичне рішення про скасування більшої частини регуляцій і обмежень, заборон, «засекречених даних про родовища корисних копалин» і тому подібного. Все, що заборонено – продається, просто дорожче.
Слідом за дерегуляцією логічним стане питання скорочення чиновників – в них просто не буде потреби. Наприклад, якщо в країні скасувати ПДВ – не будуть потрібні як мінімум 50% податкових інспекторів, економіка піде в зростання. І, до речі, рівень корупційного навантаження на економіку знизиться наполовину.
Win-Win.
Всі зарегульовані галузі повинні бути поступово переведені на ринкові рейки. 90% замовлень «Укроборонпрому» можна давати на відкритий ринок, всі «стратегічні» заборони, пов’язані з видобутком газу, виробництвом ракет і літаків, енергоносіями, видобутком природних копалин потрібно знімати і відкривати ринки, давати менеджменту можливість залучати інвестиції та капітал. Це потрібно робити терміново, поки в Україні ще є люди, здатні цим всім керувати.
Дуже важливо, щоб діджіталізацією не замінювали дерегуляцію по суті. Спочатку потрібно провести саме дерегуляцію, а то, що залишилося – перевести в цифровий формат.
3. Доступність капіталу.
Ключове завдання будь-якої влади – зробити капітал доступними, тільки на цьому фундаменті можливий подальший економічний розвиток.
Українська влада в 2014-2015 рр. займалася знищенням національного капіталу під виглядом очищення банківського ринку. Я ділю цей процес на 2 важливих складових – політична стратегія і її тактичне виконання. Політична стратегія полягала у виконанні вимог МВФ, а тактична – в чисто бухгалтерському підході НБУ.
Я вважав і вважаю, що людина з психологією бухгалтера не може керувати бізнесом, це абсолютно різні типи мислення: бізнесмен думає, як розвивати компанію, а бухгалтер – як звести баланси. У 2014-2015 рр. реформуванням банківського сектора керували люди з бухгалтерським мисленням. Вони звели баланси, але знищили 300 мільярдів національного капіталу і одночасно – ФПГ політичних опонентів Президента.
Після такого фінансового геноциду про поліпшення інвестиційного клімату можна розповідати тільки на мітингах для бюджетників – вони все одно в цьому нічого не розуміють.
Зараз, щоб керувати більш-менш серйозним бізнесом в Україні, треба погодитися на те, щоб банківські регуляції вивернули вас навиворіт і на покроковий контроль за вашими рішеннями. В Україні зараз небезпечно інвестувати – адмінресурс може заблокувати «вихід» інвестора. А можливість швидкого «виходу» з бізнесу є ключовим критерієм оцінки інвестклімату. Ви б вкладали гроші в бізнес в країні, де влада потім не віддасть ваш прибуток? Так ось ніхто особливо і не вкладає.
Фінансові ринки потрібно помітно лібералізувати, гарантувати вільні «вхід» і «вихід» капіталів. Податки повинні бути знижені – це дозволить пожвавити економіку при будь-якій зовнішній кон’юнктурі; будуть створені нові робочі місця, це знизить рівень трудової міграції.
4. Економічні інтереси країни – пріоритет №1 в міжнародній політиці.
Останні 5 років я тільки і чую про умови допомоги ЄС, вимоги МВФ і правила Брюссельського політбюро, які Україна повинна виконувати. Чим далі – тим менше рішень приймається в Києві. 30 років тому українські політики їздили на поклон до Москви і пишалися цим, а тепер дивляться на Брюссель або Вашингтон, і це знову підноситься як досягнення.
Але це не досягнення. Це «комплекс меншовартості» у всій його красі.
Хороший приклад – Асоціація з ЄС. Я розумію, що йду проти тренда, але це перш за все торгівельна угода. Я уточню: це погана торгівельна угоду.
Цивілізаційний вибір європейських цінностей, зроблений на Майдані, не має жодного відношення до формальної інтеграції в ЄС.
Всі ці розмови про цінності – це насправді розмови про сфери впливу, про доступ до ринків. Європі не потрібна Україна, в якій виробляють ракети і літаки, добувають газ, титан і все це експортують, конкуруючи з американськими і європейськими компаніями. Їм потрібен ринок збуту для поїздів Siemens, літаків Airbus і Coca-Cola – а для розчищення ринку потрібно прибрати з нього тих, хто там вже є.
Торговельна угода з ЄС приводить нас саме до таких наслідків.
Так, в Україні зараз модно захоплюватися Європою – я теж був вражений, коли в 20 з невеликим приїхав туди вперше. Але ж українським міністрам вже не по 20 років, а зараз – не 1991-й рік. Очевидно, що є різниця між прогулянками туристичними пам’ятками і роботою в реальній економіці.
Я працював в пан’європейській компанії з 1993 року і добре бачив, що таке Європейський союз і як він організований зсередини. В ЄС регулюється довжина і форма огірків, потужність пилососів, і на утримання бюрократів для всього цього держави забирають більше 50% доходів громадян у вигляді податків. Я на власні очі бачив, як це демотивує людей – навіщо напружуватися, якщо все одно половина йде на податки? Всі хочуть швидше вийти на пенсію, отримати якісь виплати з бюджету, тому що це вигідніше, ніж працювати. Я багато років вважав Париж своєю другою домівкою – точно знаю, що за останні 20 років середньостатистичний громадянин Західної Європи став біднішим, а протести є наслідком невдалої економічної політики.
В цілому країни західної демократії переживають системну кризу ідей. Саме зараз стало очевидним, що надмірні регуляції, високі податки і відмова від суверенітету на користь абстрактних наддержавних об’єднань, культурні відмінності, порятунок бідних держав за рахунок багатших руйнують економіки самих донорів. В України є прекрасна можливість не потрапляти в цю пастку, перестрибнути через цей етап. Але влада з незрозумілою впертістю змушує країну стрибати по чужих граблях в розрахунку отримати якийсь інший результат.
При цьому в світі є й інші кейси.
Я стежу за подіями, пов’язаними з Brexit і з тим, як їх висвітлюють в Україні. Кожен раз я неймовірно дивуюся: позиція однієї з найбагатших країн у ЄС, в недалекому минулому світової імперії, позиція одного з найстаріших парламентів світу – британського – підноситься з якимось глузуванням і засудженням, мовляв, тільки дуже дурні люди можуть приймати рішення про вихід з ЄС. Ніхто не говорить про економічні причини такого рішення.
Що відбулося насправді? У Великобританії в 2015 році 54% імпорту і тільки 44% експорту припадало на ЄС. Негативний тренд наростав, хоча країна тоді випереджала ЄС за темпами економічного зростання практично вдвічі. Стало очевидно, що Британія перетворюється в ринок збуту, що швидко призведе до економічного спаду. І референдум про вихід з ЄС став реакцією саме на економічні показники.
Є ще один приклад – не з Європи.
Я багато часу проводжу в США і керую там бізнесом. Реформа Tax Cut, реалізована Трампом, привела до економічного ривка, до створення сотень тисяч робочих місць і падіння безробіття. Трамп приймає рішення про вихід з невигідних торгівельних угод, які, наприклад, знижували видобуток вугілля. А що я можу дізнатися про Трампа з України? Що він «агент Кремля, але це не точно»? Що телеканали, що підтримують Демократичну партію в США, піддають його щоденній обструкції через якісь неіснуючі проблеми?
Насправді і Brexit, і Tax Cut – це ставка на економіку, на робочі місця в своїй країні, це політика розвитку внутрішніх ринків і заробляння грошей. Це і є правильний приклад для України.
Без структурної реформи економіки жодні політичні рішення не матимуть велику вагу, і знову і знову повертатимуть нас в минуле. Я б хотів, щоб влада в Україні дивилася в майбутнє».