У Хиллари Клинтон большие проблемы

У Хиллари Клинтон большие проблемы

Крайне токсичные обвинения против Хиллари Клинтон в получении взяток и политизации ФБР – это хуже, чем обвинения Трампа в контактах с россиянами.

Американские демократы во главе с Хиллари Клинтон в ходе президентских выборов старались испортить репутацию Трампа обвинениями в сотрудничестве с Россией, и использовали при этом украинских депутатов и кейс Пола Манафорта. Все это хорошо известно и об этом много писали украинские медиа.

Но при этом у самой Хиллари Клинтон репутационные проблемы намного более серьезные – конгрессмены-республиканцы с 2015 года обвиняют ее в получении взяток на посту Госсекретаря в администрации Барака Обамы.

В чем суть обвинений?

В том, что Клинтон в 2009-2011 гг. принимала решения, направленные  на минимизацию влияния санкций против Ирана на американские, британские, шведские и даже украинские компании, которые имели там  серьезные бизнес-интересы.

Именно Госсекретарь Клинтон могла повлиять на то, что одни компании попали под санкции против Ирана и потеряли там бизнес, а другие – не попали и смогли зарабатывать дальше.

При этом те, кому «повезло», оплачивали выступления Билла Клинтона на общественных мероприятиях огромными суммами – речь идет о сотнях тысяч долларов, – а также прямо и косвенно жертвовали деньги на счет Clinton Foundation, в том числе за пределами США.

По американским канонам – это прямой конфликт интересов и политическая ангажированность.

Ситуация продолжает развиваться.

В ходе расследования «российского досье Трампа», которое инициировали демократы, выяснилось, что в ФБР  во времена Обамы существовала специальная группа агентов, своеобразный «политический отдел», который занимался вопросом президентских выборов в 2016 году. В «политическом отделе», говоря украинской терминологией, сначала придумали «досье на Трампа», затем на его основании незаконно прослушивали телефоны и следили за  членами его команды. А потом эти же люди расследовали обвинения Трампа в контактах с россиянами, уже после выборов! 

Смешно: демократы требовали расследования против Трампа, а в результате этого расследования они вышли сами на себя!

По масштабу и значимости для американского общества обвинения в коррупции в деле Клинтон – это катастрофа. Она – олицетворение элиты демократической партии, которую так поддерживали на выборах украинские власти (как прямо – через медиа, так и косвенно – «сливая» Манафорта).  Возможно, именно это и является причиной того, что украинские СМИ практически в унисон пишут про репутационные проблемы Трампа и вообще молчат о том, как дела у Хиллари Клинтон.

А дела у нее плохо, откровенно говоря.

Обвинения против нее куда более токсичные, чем против Трампа. Потому что Трамп мог встречаться со всеми и обсуждать любые темы в статусе кандидата на пост Президента, пока  не влиял на государственную политику и не имел доступа к деньгам налогоплательщиков.

А вот госпожа Клинтон была Государственным секретарем, и то, что Госсекретарь могла получать взятки – вот это реальная проблема. И то, что одна из самых мощных спецслужб в мире – ФБР – фактически служила штабу демократов, – это не просто проблема. Это масштабная репутационная катастрофа для американских институций.

В Украине так обычно и происходит на каждых выборах, поэтому по нашим меркам ничего скандального не произошло. 

А вот для США – это шок. И американская система права Клинтон этого не простит.

 

Текст впервые опубликован в блоге на портале LB.ua

У Хілларі Клінтон великі проблеми

Вкрай токсичні звинувачення проти Хілларі Клінтон в отриманні хабарів і політизації ФБР – це гірше, ніж звинувачення Трампа у контактах з росіянами.

Американські демократи на чолі з Хілларі Клінтон в ході президентських виборів намагалися зіпсувати репутацію Трампа звинуваченнями у співпраці з Росією, і використовували при цьому українських депутатів і кейс Пола Манафорта. Все це добре відомо і про це багато писали українські медіа.

Але при цьому у самій Хілларі Клінтон репутаційні проблеми набагато серйозніші. Конгресмени-республіканці з 2015 року звинувачують її в отриманні хабарів на посаді Держсекретаря в адміністрації Барака Обами.

У чому суть звинувачень?

У тому, що Клінтон в 2009-2011 рр. приймала рішення, спрямовані на мінімізацію впливу санкцій проти Ірану на американські, британські, шведські і навіть українські компанії, які мали там серйозні бізнес-інтереси.

Саме Держсекретар Клінтон могла вплинути на те, що одні компанії потрапили під санкції проти Ірану і втратили там бізнес, а інші – не потрапили і змогли заробляти далі.

При цьому ті, кому «пощастило», оплачували виступи Білла Клінтона на громадських заходах величезними сумами – мова йде про сотні тисяч доларів, – а також прямо і побічно жертвували гроші на рахунок Clinton Foundation, в тому числі за межами США.

За американськими канонами – це прямий конфлікт інтересів і політична ангажованість.

Ситуація продовжує розвиватися.

В ході розслідування «російського досьє Трампа», яке ініціювали демократи, з’ясувалося, що в ФБР за часів Обами існувала спеціальна група агентів, своєрідний «політичний відділ», який займався питанням президентських виборів в 2016 році. У «політичному відділі», кажучи українською термінологією, спочатку придумали «досьє на Трампа», потім на його підставі незаконно прослуховували телефони і стежили за членами його команди. А потім ці ж люди розслідували звинувачення Трампа в контактах з росіянами, вже після виборів!

Смішно: демократи вимагали розслідування проти Трампа, а в результаті цього розслідування вони вийшли самі на себе!

За масштабом і значенням для американського суспільства звинувачення в корупції у справі Клінтон – це катастрофа. Вона – уособлення еліти демократичної партії, яку так підтримувала на виборах українська влада (як прямо – через медіа, так і побічно – «зливаючи» Манафорта). Можливо, саме це і є причиною того, що українські ЗМІ практично в унісон пишуть про репутаційні проблеми Трампа і взагалі мовчать про те, як справи у Хілларі Клінтон.

А справи у неї погано, відверто кажучи.

Звинувачення проти неї куди більш токсичні, ніж проти Трампа. Тому що Трамп міг зустрічатися з усіма і обговорювати будь-які теми в статусі кандидата на пост Президента, поки не впливав на державну політику і не мав доступу до грошей платників податків.

А ось пані Клінтон була Державним секретарем, і те, що Держсекретар могла отримувати хабарі – ось це реальна проблема. І те, що одна з найпотужніших спецслужб у світі – ФБР – фактично служила штабу демократів, – це не просто проблема. Це масштабна репутаційна катастрофа для американських інституцій.

В Україні так зазвичай і відбувається на кожних виборах, тому за нашими мірками нічого скандального не відбулося.

А ось для США – це шок. І американська система права Клінтон цього не пробачить.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

Новый виток кризиса

Повышение учетной ставки НБУ до 16% – это плохой сигнал для рынка. Никакого реального кредитования с такой ставкой не будет, и проблемой роста ВВП опять заниматься некому.

Учетную ставку НБУ поднимает для того, чтобы удержать инфляцию. Но это не сработает потому, что экономика Украины рыночной не является – власть ничего для этого не сделала.  Зарегулированная система живет по своим законам.

Нет политической воли для экономических реформ, все собираются с силами перед президентскими выборами? Окей, МВФ откладывает очередной транш, курс доллара растет, а вместе с ним негативные ожидания бизнеса, и на опережение – цены.

Вместо того, чтобы устранить причины, власть  героически борется с последствиями.

НБУ увеличивает ставку, чтобы привлечь гривну в банки. К депозитам в гривне это ничего не добавит, а кредитование станет еще дороже и еще менее доступным. Дорогие в обслуживании кредиты бизнесу приводят к росту цен на внутреннем рынке и инфляции, или к еще большему сокращению кредитования. Про сколько-нибудь ощутимый рост ВВП в таких условиях говорить не приходится – 2% в украинских реалиях это буквально ничего, «около нуля».

Программа МВФ рассчитана до марта 2019 года. Повышая ставку, в НБУ рассчитывали на «стабилизацию уровня инфляции к середине 2019 года». Серьезно? Как раз между президентскими и парламентскими выборами? Ну да, обычно же в Украине именно так и происходит!

Верить в это глупо, это чистой воды теория, которая не имеет отношения к практике. Кабмин уже говорит о повышении минимальной зарплаты (предвыборный год!), эмиграция продолжает расти, МВФ требует повысить коммунальные тарифы. Впереди цунами социальных расходов и перерезания красных лент, «строек века» и прочих эпизодов перевыборной кампании. На этом фоне начнется выход капитала по политическим причинам, потому что результаты выборов могут быть непрогнозируемыми.

Все это будет способствовать росту инфляции. И если НБУ будет действовать по нынешней логике и дальше, то учетную ставку придется повышать еще и еще, блокируя возможности для экономического роста. После боев за Дебальцево в 2015 году, когда курс доллара на черном рынке достигал 40 гривен, ставка была  30% и с 2016 года снижалась.

В общем, Украина заходит на очередной виток кризиса.

Украина стала заложником бухгалтерского подхода к экономике. Все пытаются поменьше тратить, и никто – побольше зарабатывать. Эта деструктивная модель уничтожает украинские перспективы буквально с каждым месяцем.

Хотя на практике все должно быть наоборот. Именно рост производства должен быть целью власти. Сначала производство и налоги, рабочие места и инвестиции, а потом уже все остальное.

 

Текст впервые опубликован в блоге на портале LB.ua

НОВИЙ ВИТОК КРИЗИ

Підвищення облікової ставки НБУ до 16% – це поганий сигнал для ринку. Ніякого реального кредитування з такою ставкою не буде, і проблемою зростання ВВП знову займатися нікому.

Облікову ставку НБУ піднімає для того, щоб утримати інфляцію. Але це не спрацює тому, що економіка України не є ринковою – влада нічого для цього не зробила. Зарегульована система живе за своїми законами.

Немає політичної волі для економічних реформ, всі збираються з силами перед президентськими виборами? Окей, МВФ відкладає черговий транш, курс долара зростає, а разом з ним негативні очікування бізнесу, і на випередження – ціни.

Замість того, щоб усунути причини, влада героїчно бореться з наслідками.

НБУ збільшує ставку, щоб залучити гривню в банки. До депозитів в гривні це нічого не додасть, а кредитування стане ще дорожче і ще менш доступним. Дорогі в обслуговуванні кредити бізнесу призводять до зростання цін на внутрішньому ринку і інфляції, або до ще більшого скорочення кредитування. Про скільки-небудь відчутне зростання ВВП в таких умовах говорити не доводиться – 2% в українських реаліях це буквально нічого, «близько нуля».

Програма МВФ розрахована до березня 2019 року. Підвищуючи ставку, в НБУ розраховували на «стабілізацію рівня інфляції до середини 2019 року». Серйозно? Якраз між президентськими і парламентськими виборами? Ну і, як правило ж в Україні саме так і відбувається!

Вірити в це нерозумно, це чистої води теорія, яка не має відношення до практики. Кабмін вже говорить про підвищення мінімальної зарплати (передвиборний рік!), еміграція продовжує зростати, МВФ вимагає підвищити комунальні тарифи. Попереду цунамі соціальних витрат і перерізання червоних стрічок, «будівництв століття» та інших епізодів перевиборної кампанії. На цьому тлі почнеться вихід капіталу з політичних причин, тому що результати виборів можуть бути непрогнозованими.

Все це сприятиме зростанню інфляції. І якщо НБУ буде діяти за нинішньою логікою і далі, то облікову ставку доведеться підвищувати ще і ще, блокуючи можливості для економічного зростання. Після боїв за Дебальцеве в 2015 році, коли курс долара на чорному ринку досягав 40 гривень, ставка була 30% і з 2016 року знижувалася.

Загалом, Україна заходить на черговий виток кризи.

Україна стала заручником бухгалтерського підходу до економіки. Всі намагаються поменше витрачати, і ніхто – побільше заробляти. Ця деструктивна модель знищує українські перспективи буквально з кожним місяцем.

Хоча на практиці все повинно бути навпаки. Саме зростання виробництва повинне бути метою влади. Спочатку виробництво і податки, робочі місця та інвестиції, а потім вже все інше.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

Убийства и политика. Как Нью-Йорк из самого опасного города в США стал самым спокойным

В 1980-х и первой половине 90-х в Нью-Йорке ежегодно происходили от 2 до 2,5 тысяч убийств. Это был один из самых опасных городов на планете. В 1995 году криминогенная ситуация резко изменилась – количество убийств сократилось сначала до 1,5 тыс, а сейчас НЙ – самый безопасных среди американских мегаполисов. В 2017 году убийств было около 350. Кроме убийств, примерно в таком же тренде сократилось количество грабежей, изнасилований и других тяжелых преступлений.

Как этого удалось добиться такого результата и причем тут политика?

Полиция в США – муниципальная, то есть подчиняется мэрам огородов. С 1994 до 2014 года городом руководили представители Республиканской партии – Рудольф Джулиани и Майкл Блумберг. Джулиани известен практическим применением «теории разбитых окон», но интересен и опыт Блумберга – одного из самых богатых людей в США.

В полиции Нью-Йорка с середины 90-х установлена компьютерная система CompStat, которая анализирует статистику преступлений по всем параметрам, от этнических до территориальных.

Вместо того, чтобы увеличивать количество полицейских везде и раздувать штаты, в Нью-Йорке действовали по-другому. Полицейских стало больше там, где вероятность совершения преступлений была выше, в «криминальных районах». Когда Блумберг стал мэром, в 2001 году, в НЙ убили 673 человека, а когда уходил с должности, в 2013 – 335, то есть количество убийств сократилось почти в 2 раза. В целом количество тяжких преступлений сократилось с 185 тыс. в 2001 году до 111 тыс. с 2013 году – больше, чем на треть.

Эти результаты были достигнуты БЕЗ УВЕЛИЧЕНИЯ ШТАТА ПОЛИЦЕЙСКИХ. Это вопрос эффективного приложения усилий, а не полицейского государства.

Политика тут в подходе к решению вопроса: полиция и контроль нужны минимальному проценту населения даже такого сложного города, как Нью-Йорк. И на них нужно сосредоточиться, а не организовывать надзирателей для всех.

Блумберг в первый, во второй и в третий раз  шел на выборы с чисто республиканской риторикой – сокращение бюрократии, создание новых рабочих мест за счет поддержки бизнеса (а не социальных выплат безработным и дотаций). Колоссальный прогресс, которого достиг город при республиканцах –  это пример того, какую роль играет политическая позиция даже в таком деле, как борьба с преступностью.

И вот, после Блумберга мэром города избрали Билла де Блазио, известного общественника и демократа. Что сделал де Блазио? Правильно: начал раздувать штаты и увеличил количество полицейских на 2000 человек, а затем  отрапортовал  о «чрезвычайном сокращении» количества преступлений, хотя статистика свидетельствует о том, что их меньше не стало, и в целом количество, например, убийств на уровне 2012-2013 гг.

В чем разница между Джулиани, Блумбергом и Де Блазио? В том, что республиканцы сокращают государственный аппарат и направляют его усилия точечно – туда, где нужно вмешательство государства. А демократы под лозунгом заботы о всеобщем благе усиливают давление и контроль над всеми, в первую очередь над нормальными людьми.

Допустим, что средняя годовая зарплата полицейского около $40 тыс. Итого – де Блазио дополнительно потратил на полицию $80 миллионов. Теперь 2 тысячи полицейских расставляют дорожные знаки.

А вот благодаря республиканцам можно спокойно ходить по улицам.

УБИВСТВА І ПОЛІТИКА. ЯК НЬЮ-ЙОРК ІЗ найнебезпечнішого МІСТА У США СТАВ НАЙСПОКІЙНІШИМ

У 1980-х і першій половині 90-х в Нью-Йорку щорічно відбувалися від 2 до 2,5 тисячі вбивств. Це було одне з найнебезпечніших міст на планеті. У 1995 році криміногенна ситуація різко змінилася – кількість вбивств скоротилася спочатку до 1,5 тис, а зараз НЙ – найбезпечніший серед американських мегаполісів. У 2017 році вбивств було близько 350. Крім вбивств, приблизно в такому ж тренді скоротилася кількість грабежів, зґвалтувань та інших важких злочинів.

Як вдалося домогтися такого результату і причому тут політика?

Поліція в США – муніципальна, тобто підпорядковується мерам міст. З 1994 до 2014 року містом керували представники Республіканської партії – Рудольф Джуліані та Майкл Блумберг. Джуліані відомий практичним застосуванням «теорії розбитих вікон», але цікавий і досвід Блумберга – одного з найбагатших людей в США.

У поліції Нью-Йорка з середини 90-х встановлена ​​комп’ютерна система CompStat, яка аналізує статистику злочинів за всіма параметрами, від етнічних до територіальних.

Замість того, щоб збільшувати кількість поліцейських скрізь і роздувати штати, в Нью-Йорку діяли по-іншому. Поліцейських стало більше там, де ймовірність скоєння злочинів була вище, в «кримінальних районах». Коли Блумберг став мером, в 2001 році, в НЙ вбили 673 осіб, а коли йшов з посади, в 2013-му – 335, тобто кількість вбивств скоротилася майже в 2 рази. В цілому кількість тяжких злочинів скоротилося з 185 тис. в 2001 році до 111 тис. у 2013 році – більше, ніж на третину.

Ці результати були досягнуті БЕЗ ЗБІЛЬШЕННЯ ШТАТУ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ. Це питання ефективного докладання зусиль, а не поліцейської держави.

Політика тут в підході до вирішення питання: поліція і контроль потрібні мінімальному відсотку населення навіть такого складного міста, як Нью-Йорк. І на них потрібно зосередитися, а не організовувати наглядачів для всіх.

Блумберг в перший, в другій і в третій раз йшов на вибори з чисто республіканською риторикою – скорочення бюрократії, створення нових робочих місць за рахунок підтримки бізнесу (а не соціальних виплат безробітним і дотацій). Колосальний прогрес, якого досягло місто при республіканцях – це приклад того, яку роль відіграє політична позиція навіть у такій справі, як боротьба зі злочинністю.

І ось, після Блумберга мером міста обрали Білла де Блазіо, відомого громадського діяча і демократа. Що зробив де Блазіо? Правильно: почав роздмухувати штати і збільшив кількість поліцейських на 2000 чоловік, а потім відрапортував про «надзвичайне скорочення» кількості злочинів, хоча статистика свідчить про те, що їх менше не стало, і в цілому кількість, наприклад, вбивств на рівні 2012-2013 рр .

У чому різниця між Джуліані, Блумбергом і Біллом де Блазіо? У тому, що республіканці скорочують державний апарат і направляють його зусилля точково – туди, де потрібно втручання держави. А демократи під гаслом турботи про загальне благо підсилюють тиск і контроль над усіма, в першу чергу над нормальними людьми.

Припустимо, що середня річна зарплата поліцейського близько $40 тис. Загалом де Блазіо додатково витратив на поліцію $ 80 мільйонів. Тепер 2 тисячі поліцейських розставляють дорожні знаки.

А ось завдяки республіканцям можна спокійно ходити вулицями.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

Зеленый терроризм. Почему перегибы в защите экологии – это способ политического давления

Экология всегда будет политикой. Шведские социал-демократы в 1970-е годы использовали глобальное потепление как повод, чтобы получить политическую поддержку для строительства ряда атомных электростанций. Об этом в своей книге Green Tyranny («Тирания «зеленых») пишет Rupert Darwall – бывший преподаватель экономики и истории Cambridge University, инвестиционный аналитик, автор The Wall Street Journal, National Review, the Daily Telegraph and The Spectator. Это его вторая книга о «политической экологии», первая называлась The Age of Global Warming: A History.

Автор пишет о том, что в сохранявшей формальный нейтралитет Швеции в ходе Холодной войны экологическая тематика использовалась спецслужбами в политических противостояниях.  Именно через «зеленых» в Стокгольме агентура КГБ нагнетала страхи против оборонной программы  президента США Рональда Рейгана. После Рейгана президентом стал Джордж Буш-старший, СССР прекратил свое существование, а экологическая дискуссия трансформировалась в Киотский протокол и Парижское климатическое соглашение, а в итоге – кампании, прямо и косвенно направленные против ископаемого топлива, основы экономики как развитых, так и развивающихся стран.

Я не отношусь к числу тех, кто презирает экологические программы, отнюдь. Но я за научный  расчет и рациональный подход.

С каждым новым исследованием апологеты глобального потепления теряют аргументационную базу.

Согласно спутниковым данным, за последние 18 лет глобальные температуры на планете практически не изменились. Исследование NASA, проведенное в 2015 году, показало, что Антарктида не теряет ледяную массу и в настоящее время не повышает уровень воды в мировом океане. В 2016 году арктического морского льда стало на 22% больше, нежели в 2012. А если брать данные за 10 лет, то не произошло существенных изменений. Несмотря на заявления о том, что снег «ушел в прошлое», в зимнее время снегопады продолжаются.

«…Даже если вы верите в глобальное потепление, ИГИЛ – это бОльшая проблема, Россия – это проблема, Китай – это проблема. У нас много проблем. Кстати, маньяк в Северной Корее – проблема. У него действительно есть ядерное оружие, верно? Это проблема». Это слова Трампа. Он исключил «изменение климата» из списка угроз национальной безопасности, принял решение о выходе из Парижского климатического соглашения и предложил «энергетическое доминирование» в качестве одного из приоритетов Стратегии национальной безопасности США (National Security Strategy). Теперь американские власти обязаны противодействовать повестке дня, наносящей ущерб интересам экономики и энергетической безопасности США, чем, по сути, и стали глобальные структуры «тирании зеленых».

Соединенные Штаты, благодаря сланцевой революции и усовершенствованию интенсификации работы скважин, могут стать лидерами в добыче нефти и газа. Был снят запрет на прокладку нефтепровода из Канады в Мексику, разрешена разведка и добыча в Атлантическом океане и Арктике, увеличены инвестиции в использование атомной энергетики. В США наращивают угледобычу, чтобы сохранять рабочие места. Экспорт угля из США увеличился на 55%,  американский уголь продают даже в Украину.

Китай постоянно говорит об изменении климата и углеродной среде, но не собирается закрывать свои заводы, потому что именно на промышленности основана мощь его экономики.

Украина из-за своего негативного тренда промышленного развития, конечно, выбросы сокращала, продавала  квоты по Киотскому протоколу и даже зарабатывала на этом. Но это, скорее, от бедности и устаревших технологий, а не потому, что в стране все так беспокоятся об экологии. В Украине  тоже есть свая история «экологической политики» – протесты против добычи сланцевого газа в 2013 году, которые по сути были организованы в интересах РФ и Газпрома. Сейчас о них уже мало кто помнит, но локально они сыграли большую роль, в том числе и в событиях 2014 года.

Защита окружающей среды – практически идеальный повод для критики энергетического бизнеса – системообразующего для большинства государств, а значит, политического.

По сути нагнетание экологических страхов – это политика сдерживания экономического роста, вроде протестов луддитов против применения машин и станков в ходе промышленной революции в Британии в XIX веке. Но только в XX-XXI  веке за дело взялись кинорежиссеры, которые показывают всему миру придуманный ими же ядерный апокалипсис. Экологические страхи хорошо продаются, но и без станков уже никуда.

ЗЕЛЕНИЙ ТЕРОРИЗМ. ЧОМУ ПЕРЕГИНИ В ЗАХИСТІ ЕКОЛОГІЇ – ЦЕ СПОСІБ ПОЛІТИЧНОГО ТИСКУ

Екологія завжди буде політикою. Шведські соціал-демократи в 1970-ті роки використовували глобальне потепління як привід, щоб отримати політичну підтримку для будівництва  атомних електростанцій. Про це в своїй книзі Green Tyranny ( «Тиранія« зелених» ) пише Rupert Darwall – колишній викладач економіки та історії Cambridge University, інвестиційний аналітик, автор The Wall Street Journal, National Review, the Daily Telegraph і The Spectator. Це його друга книга про «політичної екології», перша називалася The Age of Global Warming: A History.

Автор пише про те, що у  Швеції, яка зберігала формальний нейтралітет під час Холодної війни екологічна тематика використовувалася спецслужбами в політичних протистояннях. Саме через «зелених» у Стокгольмі агентура КДБ нагнітала страхи проти оборонної програми президента США Рональда Рейгана. Після Рейгана президентом став Джордж Буш-старший, СРСР припинив своє існування, а екологічна дискусія трансформувалася в Кіотський протокол і Паризьку кліматичну угоду, а в підсумку – кампанії, прямо і побічно спрямовані проти викопного палива, основи економіки як розвинених, так і країн, що розвиваються.

Я не належу до числа тих, хто зневажає екологічні програми, аж ніяк. Але я за науковий розрахунок і раціональний підхід.

З кожним новим дослідженням апологети глобального потепління втрачають аргументаційну базу.

Згідно супутникових даних, за останні 18 років глобальні температури на планеті практично не змінилися. Дослідження NASA, проведене в 2015 році, показало, що Антарктида не втрачає крижану масу і в даний час не підвищує рівень води в світовому океані. У 2016 році арктичного морського льоду стало на 22% більше, ніж в 2012. А якщо брати дані за 10 років, то не відбулося істотних змін. Незважаючи на заяви про те, що сніг «пішов у минуле», в зимовий час снігопади тривають.

«… Навіть якщо ви вірите в глобальне потепління, ІГІЛ – це більша проблема, Росія – це проблема, Китай – це проблема. У нас багато проблем. До речі, маніяк в Північній Кореї – проблема. У нього дійсно є ядерна зброя, вірно? Це проблема». Це слова Трампа. Він виключив «зміна клімату» зі списку загроз національній безпеці, прийняв рішення про вихід з Паризького кліматичної угоди і запропонував «енергетичне домінування» в якості одного з пріоритетів Стратегії національної безпеки США (National Security Strategy). Тепер американська влада зобов’язана протидіяти порядку денному, що завдає шкоди інтересам економіки та енергетичній безпеці США, чим, по суті, і стали глобальні структури «тиранії зелених».

Сполучені Штати завдяки сланцевої революції і вдосконалення інтенсифікації роботи свердловин, можуть стати лідерами у видобутку нафти і газу. Було знято заборону на прокладку нафтопроводу з Канади до Мексики, дозволена розвідка і видобуток в Атлантичному океані і Арктиці, збільшені інвестиції у використання атомної енергетики. У США нарощують вуглевидобуток, щоб зберігати робочі місця. Експорт вугілля з США збільшився на 55%, американське вугілля продають навіть в Україні.

Китай постійно говорить про зміну клімату та вуглецеве середовище, але не збирається закривати свої заводи, тому що саме на промисловості грунтується міць його економіки.

Україна через свій негативний тренд промислового розвитку, звичайно, викиди скорочувала, продавала квоти за Кіотським протоколом і навіть заробляла на цьому. Але це, скоріше, від бідності і застарілих технологій, а не тому, що в країні всі так турбуються про екологію. В Україні теж є своя історія «екологічної політики» – протести проти видобутку сланцевого газу в 2013 році, які по суті були організовані в інтересах РФ і Газпрому. Зараз про них вже мало хто пам’ятає, але локально вони відіграли велику роль, в тому числі і в подіях 2014 року.

Захист навколишнього середовища – практично ідеальний привід для критики енергетичного бізнесу – системоутворюючого для більшості держав, а значить, політичного.

По суті нагнітання екологічних страхів – це політика стримування економічного зростання, на кшталт протестів луддитів проти застосування машин і верстатів в ході промислової революції в Британії в XIX столітті. Але тільки в XX-XXI столітті за справу взялися кінорежисери, які показують всьому світу придуманий ними ж ядерний апокаліпсис. Екологічні страхи добре продаються, але і без верстатів вже нікуди.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

Экономика по-американски. Что означает Tax Cut в США

Экономика по-американски. Что означает Tax Cut в США

В США Конгресс проголосовал за исторический законопроект: снижение налогов для бизнеса и физических лиц.

В прошлом году инвестиции только частных фондов в США превысили $640 миллиардов и создали рабочие места для 11 млн человек. В 2018 году в США ожидают ускорения роста ВВП, в том числе такие оптимистичные прогнозы связаны и с Tax Cut.

В США налоги платят как компании, так и физические лица из своих доходов. Теперь семья с годовым доходом в $75 тыс. в год (это средний уровень жизни) будет платить налогов меньше на $2 тыс. В среднем, в зависимости от структуры расходов, семья получит возможность распорядиться еще 5% семейного бюджета, которые раньше платила в виде налогов. Это огромные деньги, которые будут сразу же инвестированы в образование, жилье, путешествия, развлечения и другие виды потребления.

Кроме того, власти США снижают налог на прибыль компаний на 14% – с 35% до 21%, никакого НДС в США и так нет. Главной целью Tax Cut было удержание компаний в США, возврат денег, и их реинвестирование.

Американская экономика сейчас является одной из самых привлекательных для инвестиций, а после снижения налогов туда хлынут огромные ресурсы со всего мира. США получат налоговые поступления за счёт инвестиций, создания новых рабочих мест, роста зарплат.

В одном из ток-шоу конгрессмен от GOP охарактеризовал эту реформу как «очень американскую»: она дает возможность людям самостоятельно распоряжаться заработанными деньгами и уменьшает влияние правительства на распределение доходов.

В Конгрессе голоса в поддержу Tax Cut разделились политически: практически все республиканцы проголосовали за, а все демократы – против.

Наверное, тут нужно было бы написать о том, что Украине такой Tax Cut был нужен в 2014-2015 гг. вместе с дерегуляцией, но учитывая, что в Украине у власти находятся пещерные социалисты, которые поддерживают мораторий на продажу земли и тому подобные идеи, можно уже об этом забыть.

С такой экономической политикой, как в Украине, остается только ходить в МВФ с протянутой рукой и жаловаться, пока американцы будут зарабатывать и деньги, и политическое влияние.

Економіка по-американськи. Що означає Tax Cut в США

У США Конгрес проголосував за історичний законопроект: зниження податків для бізнесу і фізичних осіб.

У минулому році інвестиції тільки приватних фондів в США перевищили $ 640 мільярдів і створили робочі місця для 11 млн осіб. У 2018 році в США очікують прискорення зростання ВВП, в тому числі такі оптимістичні прогнози пов’язані і з Tax Cut.

У США податки платять як компанії, так і фізичні особи зі своїх доходів. Тепер сім’я з річним доходом в $ 75 тис. на рік (це середній рівень життя) буде платити податків менше на $ 2 тис. У середньому, в залежності від структури витрат, сім’я отримає можливість розпорядитися ще 5% сімейного бюджету, які раніше платила у вигляді податків . Це величезні гроші, які будуть відразу ж інвестовані в освіту, житло, подорожі, розваги та інші види споживання.

Крім того, влада США знижує податок на прибуток підприємств на 14% – з 35% до 21%, ніякого ПДВ в США і так немає. Головною метою Tax Cut було утримання компаній в США, повернення грошей, і їх реінвестування.

Американська економіка зараз є однією з найбільш привабливих для інвестицій, а після зниження податків туди кинуть величезні ресурси з усього світу. США отримають податкові надходження за рахунок інвестицій, створення нових робочих місць, зростання зарплат.

В одному з ток-шоу конгресмен від GOP охарактеризував цю реформу як «дуже американську»: вона дає можливість людям самостійно розпоряджатися заробленими грошима і зменшує вплив уряду на розподіл доходів.

У Конгресі голоси на підтримку Tax Cut розділилися політично: практично всі республіканці проголосували за, а всі демократи – проти.

Напевно, тут потрібно було б написати про те, що Україні такий Tax Cut був потрібен в 2014-2015 рр. разом з дерегуляцією, але враховуючи, що в Україні при владі перебувають печерні соціалісти, які підтримують мораторій на продаж землі і тому подібні ідеї, можна вже про це забути.

З такою економічною політикою, як в Україні, залишається тільки ходити в МВФ з простягнутою рукою і скаржитися, поки американці будуть заробляти і гроші, і політичний вплив.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua