«Іноземці можуть бути радниками або консультантами, але міністр – це політична фігура. Тому міністром повинен бути українець, можливо – той, хто довго прожив за кордоном, працював там, але обов’язково громадянин України… політичну відповідальність повинні брати на себе українські політики».
Це слова екс-міністра фінансів Словаччини Івана Міклоша, сказані в інтерв’ю 28 листопада 2014 року.
Тоді я з ним погодився.
Весь бізнес чекав, що уряд буде проводити реформи, – радикальні, можливо, хворобливі, різкі. Тоді все українське суспільство було готове потерпіти. Але пройшло півтора року: жодних податкових реформ, жодної реальної люстрації суддів, ручне регулювання на валютному ринку. Природно, з таким підходом інвестиційні ресурси і далі будуть закриті для України. Приватизація не проведена, на держпідприємствах продовжують будуватися багатомільйонні корупційних схеми. Саме з приватизації починались реформи в Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщині. Досвід цих країн різний – є позитивний, є негативний, але вони пройшли цей шлях і він привів їх в Європу.
В українському ж парламенті голосів під закон про приватизацію немає – як виявилося, Фірсов – куди більша проблема для БПП, ніж заблокована приватизація.
«Кожного разу, коли мене запитують, що було найважливішою передумовою проведення словацьких реформ і що є найбільш важливою умовою в будь-якій країні в цілому, я відповідаю одне і те ж – політичне лідерство. Між кількістю критично важливих реформ і силою політичного лідерства існує пряма залежність», – писав Міклош в своїй колонці у вересня 2014 року.
Саме тому бухгалтер Наталія Яресько не може бути стратегом і політичним лідером. Саме тому я не вірив в «технічний уряд». Як не може бути стратегом і Абромвічус, і будь-який інший іноземець. За ними немає і не буде політичного ресурсу, підтримки виборців, достатньої комунікаційної бази. Технократ може бути тільки виконавцем, але ніяк, ні за яких обставин не може бути лідером реформ.
Але лідера серед української влади так і не знайшлось.
Замініть Яценюка на Гройсмана, а Гройсмана на Парубія? Це змінить фінансові та корупційні потоки. Але нічого не дасть державі та нормальному бізнесу.
«Найнебезпечніше – половинчасті реформи. Україна сама є яскравим прикладом того, як небезпечні такі реформи. Саме тому вам необхідні комплексні і радикальні перетворення». Це слова того ж Міклоша, сказані в 2014 році.
Але тепер Міклош вже «кандидат на пост міністра фінансів України».
Словакія, яка почала проводити реформи ще в кінці 90-х, зараз набагато випереджає Україну за всіма економічними показниками. При цьому не може не розглядати український потенціал як потенціал серйозного конкурента. І якщо в ході реформ словацька влада буквально заводила деякі промислові галузі в країну (наприклад – автомобілебудування), то Україна вже є індустріальною державою з інфраструктурою і достатнім інтелектуальним потенціалом, єдиною проблемою якого вже багато років є виключно відсутність політичної волі і політичного лідерства для проведення реформ.
Враховуючи складні економічні тенденції в ЄС і, наприклад, той факт, що середня зарплатня в тій же Словаччині в 10 разів вище, ніж в Україні, Словаччину можна розглядати як прямого економічного конкурента України, який має суттєві політичні переваги на кшталт членства в ЄС і стабільної влади. В Європі також йде боротьба за інвестиції, фінансові ресурси, нові робочі місця. Це світ з відкритою конкуренцією – набагато жорсткішою, ніж можуть собі це уявити напіврадянські «господарники» в Україні.
Проблема української влади в тому, що ніхто не хоче брати на себе політичну відповідальність за реформи. Ані Президент, ані прем’єр. Саме для підтримки цієї безвідповідальності їм потрібні Яресько з Абромавічусом, Бальцерович, Міклош, Саакашвілі і нескінченна політична криза.
І тому парламент повинен піти на дострокові вибори.
І переобиратися до тих пір, поки там не з’явиться політичний лідер, який візьме на себе відповідальність за реформи.
Текст вперше опублікований в авторському блозі на сайті LB.ua