52820187_1072124509655542_2872384598971514880_n

ПДВ vs податок з продажів. Чим косметичні реформи відрізняються від кардинальних

Вчора в парламенті перше читання пройшов законопроект №5368 про внесення змін до Податкового кодексу для поліпшення інвестиційного клімату. Законопроект непоганий – але це знову косметичні реформи, зміни за формою, не за змістом.

Український інститут майбутнього і International Investment Partners ініціювали дискусію на предмет заміни ПДВ на податок з продажів в Україні. Вийшло цікаво і без популізму.

Важливий висновок – ідею підтримують в основному люди з правими політичними переконаннями, умовно кажучи – формується група українських республіканців, прихильників зменшення державного втручання в економіку. Критикують же цей проект соціал-демократи, які бояться втратити доходи бюджету зараз і не думають про те, що буде завтра, відмовляються визнавати, що в перспективі діюча податкова система не дасть Україні економічного зростання.

Моє бачення таке: Україна повинна визначити для себе стратегічну мету і будувати економічну модель виходячи з цієї мети.

Якщо ми вважаємо метою зростання економіки і залучення інвестицій – значить, потрібно створювати механізми, систему, в якій ця мета буде досяжна.

Наприклад – кардинальна податкова реформа. Ми прораховували варіант заміни ПДВ на податок з продажів в Україні.

Ідея така: замість ПДВ ввести податок з роздрібних продажів за ставкою 10% для всіх суб’єктів господарювання. Сплата податку відбувається в момент продажу, механізм контролю – касовий апарат (РРО).

Що робити з податком на прибуток в такій моделі? Або одномоментно збільшувати для балансування бюджету (цей варіант порахували негативним, так як спровокує бізнес на оптимізацію прибутку), або зберігати на нинішньому рівні і робити ставку на зростання бази оподаткування за рахунок зростання і легалізації прибутку, адже скасування ПДВ неминуче призведе до зростання економіки.

Що ми отримуємо? Податок з продажів – це правильний податок на споживання. За фактом покупки гроші направляються в бюджет.

Витрати на адміністрування мінімальні, держава економить на чиновниках.

За нашими розрахунками, за рахунок ліквідації схем оптимізації ПДВ, відкатів за відшкодування і хабарів оборотні капітали компаній збільшаться мінімум на 100 млрд. грн (станом на сьогодні приблизно в 80 млрд грн ми оцінюємо схеми з ПДВ та не менше 25 млрд – хабарі за відшкодування). Якщо ці гроші вивести – вони приведуть до різкого захоплення ліквідності бізнесів, знизять навантаження на оборотний капітал, пожвавлять внутрішній ринок і збільшать прибуток компаній приблизно на 40%.

При цьому СПД звільняються від сплати єдиного податку. Зараз з 1,5 млн СПД в Україні мінімум половина використовується для оптимізації продажів в роздрібній торгівлі. Реальні СПД в нашій моделі встановлюють РРО та в разі продажу послуг і товарів кінцевим споживачам-фізособам до роздрібної вартості при покупці додають в чек податок з продажів, стають податковими агентами.

Номінально продажи підприємств приблизно рівні продажам через СПД, але податкові відрахування від них асиметричні. Обмеження можливості оптимізації через СПД призведе до легалізації продажу підприємств і збільшить базу податку на прибуток.

Заміна ПДВ на податок з продажів призведе до ліквідації величезної корупційної системи. І це буде реальне поліпшення інвестиційного клімату.

У країні відбудеться перерозподіл податкового навантаження, що дає імпульс і внутрішньому ринку, і МСБ, і виробництву, і експорту, і лібералізацію в цілому. Крім того, податок з продажів можна легко децентралізувати, що призведе до посилення місцевих громад і збільшення відповідальності локальних властей за рівень розвитку територій. Влада матиме право встановлювати різні ставки податку на різні групи товарів або в залежності від регіонів.

Оскільки ПДВ формує приблизно 38% держбюджету така реформа – дуже складна. І модель заміни ПДВ на податок з продажів має великі ризики. Є ризик ухилення, скорочення податкової бази, кількості платників, виникнення касового розриву по надходженнях від імпортних товарів, потрібні ефективні системи контролю. Але все це ризики, з якими можна і потрібно працювати, прораховувати їх, оцінювати.

При цьому ми розуміємо, що в разі реалізації реформи зростання економіки України буде стрибкоподібним і практично у всіх сферах, експорт стане більш вигідним, країна перетвориться на величезну торгову і виробничу площадку. Експерти сходяться на думці, що головним бенефіціаром зростання стане навіть не експорт, а саме виробництво, це дасть сильний поштовх внутрішньому ринку. Крім того, в таких умовах в Україні запуститься фондовий ринок.

Показово, що наші експерти найбільшим ризиком заміни ПДВ на податок з роздрібних продажів вважають опір з боку держапарату.

Щоб інтегрувати таку модель, потрібно влаштовувати буквально революцію.

І відмовлятися від соціал-демократичної риторики.

 

Текст вперше опубліковано у авторському блозі на сайті LB.ua

52820187_1072124509655542_2872384598971514880_n

НДС vs налог с продаж. Чем косметические реформы отличаются от кардинальных

Вчера в парламенте первое чтение прошел законопроект 5368 о внесении изменений в Налоговый кодекс для улучшения инвестиционного климата. Законопроект неплохой – но это снова косметические реформы, изменения по форме, не по содержанию.

Украинский институт будущего и International Investment Partners инициировали дискуссию на предмет замены НДС на налог с продаж в Украине. Получилось интересно и без популизма.

Важный вывод – идею поддерживают в основном люди с правыми политическими убеждениями, условно говоря – формирующаяся группа украинских республиканцев, сторонников уменьшения государственного вмешательства в экономику. Критикуют же этот проект социал-демократы, которые боятся потерять доходы бюджета сейчас и не думают о том, что будет завтра, отказываются признавать, что в перспективе действующая налоговая система не даст Украине экономического роста.

Мое видение такое: Украина должна определить для себя стратегическую цель и строить экономическую модель исходя из этой цели.

Если мы считаем целью рост экономики и привлечение инвестиций – значит, нужно создавать механизмы, систему, в которой эта цель будет достижима.

Например – кардинальная налоговая реформа. Мы просчитывали вариант замены НДС на налог с продаж в Украине.

Идея такова: вместо НДС ввести налог с розничных продаж по ставке 10% для всех субъектов хозяйствования. Уплата налога происходит в момент продажи, механизм контроля – РРО.

Что делать с налогом на прибыль в такой модели? Либо одномоментно увеличивать для балансирования бюджета (этот вариант посчитали негативным, так как спровоцирует бизнес на оптимизацию прибыли), либо сохранять на нынешнем уровне и делать ставку на рост базы налогообложения за счет роста и легализации прибыли, ведь отмена НДС неизбежно приведет к росту экономики.

Что мы получаем? Налог с продаж – это правильный налог на потребление. По факту покупки деньги направляются в бюджет.

Расходы на администрирование минимальны, государство экономит на чиновниках.

По нашим расчетам, за счет ликвидации схем оптимизации НДС, откатов за возмещение и взяток оборотные капиталы компаний увеличатся минимум на 100 млрд. грн (по состоянию на сегодня примерно в 80 млрд грн мы оцениваем схемы с НДС и не менее 25 млрд – взятки за возмещение). Если эти деньги вывести – они приведут к резкому увлечению ликвидности бизнесов, снизят нагрузку на оборотный капитал, оживят внутренний рынок и увеличат прибыль компаний примерно на 40%.

При этом СПД освобождаются от уплаты единого налога. Сейчас из 1,5 млн СПД в Украине минимум половина используется для оптимизации продаж в рознице. Реальные СПД в нашей модели устанавливают РРО и в случае продажи услуг и товаров конечным потребителям-физлицам к розничной стоимости при покупке добавляют в чек налог с продаж, становятся налоговыми агентами.

Номинально продажи предприятий примерно равны продажам через СПД, но налоговые отчисления от них асимметричны. Ограничение возможности оптимизации через СПД приведет к легализации продаж предприятий и увеличит базу налога на прибыль.

Замена НДС на налог с продаж приведет к ликвидации огромной коррупционной системы. И это будет реальное улучшение инвестиционного климата.

В стране произойдет перераспределение налоговой нагрузки, что дает импульс и внутреннему рынку, и МСБ, и производству, и экспорту, и либерализацию в целом. Кроме того, налог с продаж можно легко децентрализовать, что приведет к усилению местных громад и увеличению ответственности локальных властей за уровень развития территорий. Власть будет иметь право устанавливать разные ставки налога на разные группы товаров или в зависимости от регионов.

Поскольку НДС формирует примерно 38% госбюджета такая реформа – очень сложна. И модель замены НДС на налог с продаж имеет большие риски. Есть риск уклонения, сокращения налоговой базы, количества плательщиков, возникновения кассового разрыва по поступлениям от импортных товаров, нужны эффективные системы контроля. Но все это риски, с которыми можно и нужно работать, просчитывать их, оценивать.

При этом мы понимаем, что в случае реализации реформы рост экономики Украины будет скачкообразным и практически во всех сферах, экспорт станет более выгодным, страна превратится в огромную торговую и производственную площадку. Эксперты сходятся во мнении, что главным бенефициаром роста станет даже не экспорт, а именно производство, это даст сильнейший толчок внутреннему рынку. Кроме того, в таких условиях в Украине запустится фондовый рынок.

Показательно, что наши эксперты самым большим риском замены НДС на налог с розничных продаж считают сопротивление со стороны госаппарата.

Чтобы интегрировать такую модель, нужно устраивать буквально революцию.

И отказываться от социал-демократической риторики.

 

Текст впервые опубликован в авторском блоге на сайте LB.ua

Сергей Носенко дал больше интервью изданию “Апостроф”

В США состоялись президентские выборы, и теперь весь мир ожидает перезагрузка политических отношений. Рывок Трампа и провал американских социологов, высокая явка избирателей и приход к власти республиканцев в Америке: чего ожидать Украине от нового американского президента? “Апостроф” задавал эти вопросы старшему управляющему директору международной инвестиционной компании International Investment Partners (IIP) Сергею Носенко, который отлично знаком как со спецификой американской политической жизни, так и украинской.

13096344_523323247869007_4476699270263329440_n

Сергій Носенко дав велике інтерв’ю виданню «Апостроф»

У США відбулися президентські вибори, і тепер весь світ очікує перезавантаження політичних відносин. Ривок Трампа і провал американських соціологів, висока явка виборців і прихід до влади республіканців в Америці: чого чекати Україні від нового американського президента? «Апостроф» поставив ці питання старшому керуючому директору міжнародної інвестиційної компанії International Investment Partners (IIP) Сергію Носенко, який добре знайомий як із специфікою американського політичного життя, так і українського.

13096344_523323247869007_4476699270263329440_n

ЯК У США СЬОГОДНІ ОБИРАЮТЬ ПРЕЗИДЕНТА 

У США стартують президентські вибори, результат яких буде мати на Україну величезний вплив. Після виборів в світі відбудеться перезавантаження політичної конструкції, в тому числі в контексті українсько-російського конфлікту.

На фініш кампанії США вийшли з популістськими гаслами кандидатів і розчаруванням істеблішменту.

Американська виборча система має свої особливості і сильно відрізняється від української. Виборці голосують за кандидатів, і виходячи з результатів формується так звана колегія виборців. Переможець в кожному штаті (крім Мейна і Небраски) отримує групу виборців, чисельність якої пропорційна населенню штату. Результат визначає колегія виборців, щоб перемогти – кандидату в президенти потрібно набрати 270 голосів виборців. Існують штати, які традиційно голосують за кандидата-республіканця (наприклад, Техас – 38 виборців) і вотчини демократів (наприклад, Каліфорнія – 55). Доля виборів вирішується в штатах, де немає чіткої переваги голосів на підтримку одного або іншого кандидата, а також штати, що не визначились.

Зараз потенціал Клінтон – 268 виборців, у Трампа – 204, ще 66 виборців будуть представляти штати, що не визначились, найбільший з яких – Флорида (29 виборців), а також Арізона і Північна Кароліна.

Крім того, ситуація може змінитися за рахунок голосування в штатах Огайо (18) і Джорджія – тут позиції республіканців слабкі, демократам буде складно в Мічигані (16) і Пенсільванії (20).

Виходить, що позиції Клінтон на старті голосування набагато сильніші, однак це зараз не гарантує їй перемогу, тому що втрата будь-якого з штатів «що сумнівається» може різко змінити картину. У Трампа все більш напружено – програш в одному з таких штатів може обернутися для нього провалом.

Паралельно в США вирішується питання про те, хто буде контролювати Сенат – верхню палату парламенту. Зараз там більшість у республіканців – 54 голоси, але при цьому прогнозується, що вони втратять 3 місця за рахунок Іллінойсу, Вісконсіна і Пенсільванії. Все вирішиться в штаті Невада, де республіканці можуть перемогти демократів.

Результати голосування світ буде розуміти в ніч з вівторка на середу. Так що heads up! Нас чекає ненудна ніч.

І наостанок показова деталь. У США немає … ЦВК. Може, і нам так? Може без неї, нарешті, вибори стануть чесними. Як може і без закону про вибори? Його в США теж немає.

Текст вперше опубліковано в авторському блозі на сайті LB.ua

13096344_523323247869007_4476699270263329440_n

Как в США сегодня выбирают президента

В США стартуют президентские выборы, результат которых будет иметь на Украину огромное влияние. После выборов в мире произойдет перезагрузка политической конструкции, в том числе в контексте украинско-российского конфликта. На финиш кампании США вышли с популистскими лозунгами кандидатов и разочарованием истеблишмента.

Американская избирательная система имеет свои особенности и сильно отличается от украинской.

Избиратели голосуют за кандидатов, и исходя из результатов формируется так называемая коллегия выборщиков. Победитель в каждом штате (кроме Мейна и Небраски) получает группу выборщиков, численность которой пропорциональна населению штата. Результат определяет коллегия выборщиков, чтобы победить – кандидату в президенты нужно набрать 270 голосов выборщиков.

Существуют штаты, традиционно голосующие за кандидата-республиканца (например, Техас – 38 выборщиков) и вотчины демократов (например, Калифорния – 55).  Судьба выборов решается в штатах, где нет четкого перевеса голосов в поддержку одного или другого кандидата, а также так называемые неопределившиеся штаты.

Сейчас потенциал Клинтон – 268 выборщиков, у Трампа – 204, еще 66 выборщиков будут представлять неопределившиеся штаты, самый крупный из которых – Флорида (29 выборщиков), а также Аризона и Северная Каролина. Кроме того, ситуация может измениться за счет голосования в штатах Огайо (18) и Джорджия – тут позиции республиканцев слабы, демократам будет сложно в Мичигане (16) и Пенсильвании (20).

Выходит, что позиции Клинтон на старте голосования намного сильнее, однако это сейчас не гарантирует ей победу, потому что потеря любого из «сомневающихся» штатом может резко изменить картину. А Трампа все более напряженно – проигрыш в одном из таких штатов может обернуться для него провалом.

Параллельно в США решается вопрос о том, кто будет контролировать Сенат – верхнюю палату парламента. Сейчас там большинство у республиканцев – 54 голоса, но при этом прогнозируется, что они потеряют 3 места за счет Иллинойса, Висконсина и Пенсильвании. Все решится в штате Невада, где республиканцы могут победить демократов.

Результаты голосования мир будет понимать в ночь со вторника на среду. Так что heads up! Нас ждёт нескучная ночь.

И напоследок показательная деталь. В США нет….. ЦИК. Может, и нам так? Может без неё, наконец, выборы станут честными. Как может и без закона о выборах? Его  в США тоже нет.

 

Текст впервые опубликован в авторском блоге на сайте LB.ua

57597593_1118964058304920_3835020553941417984_n

Do or die для Украины

После президентских выборов в США – то есть уже примерно через 3-4 недели – Украина окажется в эпицентре нового геополитического урагана. Фактически начнется новый виток развития цивилизации, новая эпоха внешней политики, в которой нашей стране нужно развиваться и использовать открывающиеся возможности. Но наши стартовые условия очень плохие. РФ уже прошла точку невозврата и будет идти до конца, как СССР, поэтому никто уже не будет брезговать никакими методами. Это плохо. Хорошо то, что чем сильнее Россия давит на цивилизованный мир – тем сильнее мир будет сопротивляться.

Украина по-прежнему остается слабой экономически и никаких заделов для роста не сделано, однако в геополитическим смысле она будет нужна миру. Не как площадка, плацдарм, с которой никто особо считаться не будет, а как сильное и договороспособное сопредельное государство. Сможет ли Украина отстоять свои интересы в глобальной игре? Сформировать и придерживаться твердой позиции в своих экономических и политических интересах? Предъявить их сторонами переговоров? Пока такой перспективы не просматривается.

Нужно потребовать поддержки оборонной сферы, инвестиций в реальный сектор, макрофинансовой стабильности, экспорта и создания реального донорского фонда для восстановления Донбасса на наших условиях. Если партнеры заинтересованы в Украине, то они должны прекратить вмешательство в финансовую, банковскую и налоговую системы, понимать, что сильное государство может быть партнером, а слабое – только обузой. Эти тезисы нужно качественно презентовать, взять на себя обязательства и ответственность.

Украина имеет полное право требовать глобального пересмотра кабальных условий Вашингтонского меморандуме с МВФ условий реструктуризации долгов, согласованных Кабмином Яценюка. Никто из ответственных политиков никогда не согласится на ежегодный экономический рост в 3%. Это неприемлемо, это по сути падение – а именно такой «потолок» заложен в условиях реструктуризации внешних долгов Украины. Задача – расти больше, чем на 10%, и это наш последний шанс успеть войти в развитый мир.

Украине именно сейчас нужно будет вершить прыжок из социального средневековья, страны, в которой еще существует экономическая инквизиция и ручное регулирование законодательства в постиндустриальный мир, где свободны деньги, рынки и люди.

По сути, на кону как раз билет в этот мир.

Времени осталось очень мало, но самое главное – качество человеческого ресурса. Те политики, которые сейчас руководят страной и участвуют в глобальных процессах, похоже, просто не осознают значимость исторического и геополитического момента.

Это игра со ставкой do or die для Украины.

Текст впервые опубликован в блоге на портале LB.ua

57597593_1118964058304920_3835020553941417984_n

Do or die для України

Після президентських виборів в США – тобто вже приблизно через 3-4 тижні – Україна опиниться в епіцентрі нового геополітичного урагану. Фактично почнеться новий виток розвитку цивілізації, нова епоха зовнішньої політики, в якій нашій країні потрібно буде розвиватися і використовувати можливості, що відкриватимуться.

Але наші стартові умови дуже погані. РФ вже пройшла точку неповернення і буде йти до кінця, як СРСР, тому ніхто вже не буде гидувати ніякими методами. Це погано. Добре те, що чим сильніше Росія тисне на цивілізований світ – тим сильніше світ буде чинити опір.

Україна як і раніше залишається слабкою економічно і нічого для зростання не зроблено, проте в геополітичному сенсі вона буде потрібна світові. Не як майданчик, плацдарм, а як сильна і здатна домовлятись держава. Чи зможе Україна відстояти свої інтереси в глобальній грі? Сформувати і дотримуватися твердої позиції в своїх економічних і політичних інтересах? Пред’явити їх сторонам переговорів? Поки такої перспективи не проглядається.

Потрібно вимагати підтримку оборонної сфери, інвестицій в реальний сектор, макрофінансової стабільності, експорту та створення реального донорського фонду для відновлення Донбасу на наших умовах. Якщо партнери зацікавлені в Україні, то вони повинні припинити втручання в фінансову, банківську і податкову системи, розуміти, що сильна держава може бути партнером, а слабка – тільки тягарем. Ці тези потрібно якісно презентувати, взяти на себе зобов’язання і відповідальність.

Україна має повне право вимагати глобального перегляду кабальних умов реструктуризації боргів, перед МВФ, погоджених Кабміном Яценюка. Ніхто з відповідальних політиків ніколи не погодиться на щорічне економічне зростання в 3%. Це неприйнятно, це по суті падіння – а саме така «стеля» закладена в умовах реструктуризації зовнішніх боргів України. Завдання – зростати більше, ніж на 10%, і це наш останній шанс встигнути увійти в розвинений світ.

Україні саме зараз потрібно буде виконати стрибок з соціального середньовіччя, країни, в якій ще існує економічна інквізиція і ручне регулювання законодавства, в постіндустріальний світ, де вільні гроші, ринки і люди.

По суті, на кону якраз квиток в цей світ.

Часу залишилося дуже мало, але найголовніше – якість людського ресурсу. Ті політики, які зараз керують країною і беруть участь в глобальних процесах, схоже, просто не усвідомлюють значущість історичного і геополітичного моменту.

Це гра зі ставкою do or die для України.

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

58551666_1118154738385852_2590358900079329280_n

П’ять тез про конфлікт навколо Валерії Гонтарєвої

Чим небезпечна для України ситуація навколо глави НБУ Валерія Гонтарєвої? Є кілька ключових тез.

Перша – в суспільстві мало розмов про цінності і стратегії державного менеджменту. На ключовій посаді в країні (особливо в період кризи, але не тільки в цей період) ми бачимо вихідця з корпоративного сектора. Бізнесвумен, яка звикла заробляти, в тому числі на негативних трендах в економіці. Це добре для неї особисто і для її бізнесу, але не для НБУ і не для країни.

Є певний шаблон корпоративного мислення і мало хто з фінансових менеджерів такого рівня здатний перебудовуватися на державні рейки.

Часто корпоративна підготовка орієнтована на західні фінансові інститути, в бізнесі саме такі партнери допомагають формувати імідж і історію компанії. Але для Національного банку більш важливим є питання суверенності країни, глобального ведення.

Зараз Валерія Гонтарєва «влаштовує» МВФ. А що, якщо завтра влаштовувати не буде? Сформується негативний бекграунд і це сильно зашкодить інституційній взаємодії. Що тоді? Замороження кредитування?

Друга – про методи і політичну доцільність.

Інструментарій корпоративного менеджера підходить в умовах конкуренції на ринку. Але коли таким інструментом користується регулятор, який вільний «стратити» або «милувати», ліквідувати або рефінансувати і з яким особливо не посперечаєшся – це занадто, це політично вмотивовані рішення, мета яких – прибуток конкретної корпорації, а не, наприклад, довіра громадян банківської системі, стабільність ринку.

Третя – жодне «очищення банківського сектора» не може бути виправданням втрат, нанесених національному фінансовому ринку.

Зруйновані банки – це банки з національним капіталом, а багато хто з тих, що вижили в ТОП-20 – це європейські і російські гроші. Коли в ТОП виходять банки з іноземним капіталом, які орієнтуються на думку акціонерів, не пов’язаних з Україною – це серйозна загроза. Фактично українська держава втрачає реальний контроль над грошима, які працюють в економіці.

А якщо розвивається банк з національним капіталом, яким володіє громадянин України, який має великі активи в своїй країні – це зовсім інше. І це суверенна українська політика, яку виробляємо ми тут, всередині України.

Четверта – реструктуризація боргів.

За останні 2 роки Україна обросла величезною кількістю зобов’язань по виплатах боргів і продовжує збільшувати цей портфель. Країна все більше і більше залежить від кредиторів і їх політичних цілей, і, отже, має все менше і менше можливостей для маневрів у власних інтересах. Це створює обставини, в яких українські політики нічого не вирішують, а тільки змушені виконувати чужу волю.

П’ята – зростання напруги всередині бізнес-еліти України.

Всі великі бізнесмени вже дізнаються про схему і цілі керівництва НБУ і розуміють, що змінити її можна тільки політичними інструментами – через тиск на владу. Це формує в тому числі тренд на пошук нових облич у політиці, які зможуть впливати на цю ситуацію. На тлі загального зниження рівня життя населення такими можуть бути дійсно радикальні сили, що загрожує кризами.

В якості альтернативи пропонується концепція мінімум патріотизму, максимум – фінансового суверенітету, а не улесливо «чего изволите» у західних донорів. Але з нинішнім керівництвом НБУ змінити ситуацію не вийде.

Не знаю, чи зчитує керівництво НБУ цей сигнал від бізнес-співтовариства.

 

Текст вперше опублікований в авторському блозі на сайті LB.ua

58551666_1118154738385852_2590358900079329280_n

Пять тезисов про конфликт вокруг Валерии Гонтаревой

Чем опасна для Украины ситуация вокруг главы НБУ Валерии Гонтаревой? Есть несколько ключевых тезисов.

Первый – в обществе мало разговора о ценностях и стратегии государственного менеджмента. На ключевой должности в стране (особенно в период кризиса, но не только в этот период) мы видим выходца из корпоративного сектора. Бизнесвумен, которая привыкла зарабатывать, в том числе на негативных трендах в экономике. Это хорошо для нее лично и для ее бизнеса, но не для НБУ и не для страны.

Есть определённый шаблон корпоративного мышления и мало кто из финансовых менеджеров такого уровня способен перестраиваться на государственные рельсы.

Часто корпоративная подготовка ориентирована на западные финансовые институты, в бизнесе именно такие партнеры помогают формировать имидж и историю компании. Но для Национального банка более важен вопрос суверенности страны, глобального видения.

Сейчас Валерия Гонтарева «устраивает» МВФ. А что если завтра устраивать не будет? Сформируется негативный бекграунд и это сильно навредит институциональному взаимодействию. Что тогда? Заморозка кредитования?

Второй – о методах и политической целесообразности.

Инструментарий корпоративного менеджера хорош в условиях конкуренции на рынке. Но когда таким инструментом пользуется регулятор, который волен «казнить» или «миловать», ликвидировать или рефинансировать и с которым особо не поспоришь – это слишком, это политически мотивированные решения, цель которых – прибыль конкретной корпорации, а не, например, доверие граждан банковской системе, стабильность рынка.

Третий – никакая «очистка банковского сектора» не может быть оправданием урону, нанесенному национальному финансовому рынку.

Обрушившиеся банки – это банки с национальным капиталом, а многие из выживших в ТОП-20 – это европейские и российские деньги. Когда в ТОП выходят банки с иностранным капиталом, которые ориентируются на мнение акционеров, не связанных с Украиной – это серьёзная угроза. Фактически украинское государство теряет реальный контроль над деньгами, которые работают в экономике.

А если развивается банк с национальным капиталом, которым владеет гражданин Украины, который имеет крупные активы в своей стране – это совершенно другое. И это суверенная украинская политика, которую вырабатываем мы тут, внутри Украины.

Четвертый – реструктуризация долгов.

За последние 2 года Украина обросла огромным количество обязательств по выплатам долгов и продолжает увеличивать этот портфель. Страна все больше и больше зависит от кредиторов и их политических целей, и, значит, имеет все меньше и меньше возможностей для маневров в собственных интересах. Это создает обстоятельства, в которых украинские политики ничего не решают, а только вынуждены исполнять чужую волю.

Пятый – рост напряжения внутри бизнес-элиты Украины.

Все крупные бизнесмены уже узнают схему и цели руководства НБУ и понимают, что изменить ее можно только политическими инструментами – через давление на власть. Это формирует в том числе тренд на поиск новых лиц в политике, которые смогут влиять на эту ситуацию. На фоне общего снижения уровня жизни населения таковыми могут быть действительно радикальные силы, что чревато кризисами.

В качестве альтернативы предлагается концепция минимум патриотизма, максимум – финансового суверенитета, а не подобострастного «чего изволите» у западных доноров. Но с нынешним руководством НБУ изменить ситуацию не выйдет.

Не знаю, считывает ли руководство НБУ этот сигнал от бизнес-сообщества.

 

Текст впервые опубликован в авторском блоге на сайте LB.ua