У п’ятницю парламент заслуховував главу Нацбанку Валерію Гонтарєву, і вона, відповідаючи на цілком обґрунтовані випади депутатів, повідомила, що вони «можуть дати їй медаль за роботу». Але поки що медалі можна давати тільки за сумнівні коментарі або за прийняття непрофесійних рішень.
«Не потрібно сприймати коливання курсу, які відбуваються в останні місяці, як щось екстраординарне», – говорила Гонтарєва в Раді. Коли її просили спрогнозувати курс на рік, дати якийсь сигнал імпортерам і суспільству, вона говорила – орієнтуйтеся на ціни, а не на курс. Трохи раніше допускала, що в зниженні курсу гривні на початку року винні бюджетники і пенсіонери, які отримали в кінці грудня соціальні виплати і створили ажіотажний попит на долари. Було б не дивно, якби таку риторику застосовували боти у Facebook, але аж ніяк не глава Центробанку.
НБУ не може навіть нормально пояснити бізнесу і суспільству, на що спрямована політика Центробанку. Тому що виразної курсової політики як такої немає. Публічно НБУ заявляє про те, що Україна перейшла до плаваючого валютного курсу але при цьому – в ручному режимі встановлює кому і скільки валюти продавати.
Існуючі в Україні валютні обмеження, метою яких було утримати банківську систему від панічного масового виведення валюти, вже з необхідного короткочасного антикризового заходу перетворилися в планові збитки і економічне гальмо. Валютні обмеження ніяк не стимулюють внутрішнє споживання.
І незважаючи на жорстке регулювання, курсової стабільності НБУ забезпечити не може. Україна застрягла між політикою фіксованого і плаваючого курсу. Але квазіплаваючий курс не працює. Пожвавити економіку може повернення до фіксованого курсу у поєднанні з іншими заходами щодо розвитку економіки.
У п’ятницю НБУ опублікував постанову №58, якою скоротив терміни планової докапіталізації банків. Якщо раніше банки були зобов’язані довести статутний капітал до 300 млн грн до 2020 року, то тепер – до 2017.
Додатково НБУ з квітня планує посилити вимоги до ряду застав. Це означає, що якщо раніше банк для покриття своїх кредитних ризиків і, відповідно, зменшення суми резервів, необхідних до формування, повинен був вимагати у клієнта таку кількість застави (наприклад, товару в обороті або устаткування), то тепер, щоб закрити ті ж кредитні ризики банку необхідно буде вимагати у клієнта збільшити обсяг застави або змінити його структуру (наприклад додати нерухомість, збільшити її питому вагу в заставі). Клієнтам в більшості випадків буде дуже складно додати заставу або замінити її для виконання цих вимог, особливо, якщо їм самим необхідна реструктуризація кредиту і зокрема саме в цьому випадку. Якщо клієнт не зможе змінити структуру застави – йому доведеться достроково погашати кредит, що в нинішніх економічних умовах вкрай складно або майже неможливо, а значить, це призведе до хвилі банкрутств а за ним – скорочення робочих місць і податкових відрахувань.
Це знову призведе до чергової хвилі злиттів і поглинань, закриттів і криз, збільшення числа «клієнтів» Фонду гарантування вкладів фізосіб і Центру зайнятості. Більш непрофесійних і несвоєчасних нововведень знайти складно, навіть в Україні. Це удар по бізнесу, який ледве-ледве пережив трикратну девальвацію, інфляцію, падіння купівельного попиту населення і так і не дочекався від влади антикорупційних реформ.
Український Нацбанк так і став не мозковим центром і опорою фінансової системи України, а продовжує бути оплотом непрофесіоналізму і зразком залежності.
На жаль, політика НБУ спрямована то на виконання показників, встановлених бухгалтерами з МВФ, то на підтримку політичної волі Президента, але аж ніяк не на вибудовування системи підтримки реальної економіки. Ми стрімко йдемо до ситуації, коли в країні будуть гарні банки з красивою звітністю, але не буде банківської системи а значить – не буде суверенної економіки, про яку так мріяли все ще з часів розвалу СРСР.
Медаль за це ще не придумали.
Текст вперше опубліковано в авторському блозі Сергія Носенка на сайті LB.ua
