13230345_270612476621389_9050825215904595282_n

МЕДАЛЬ ІМ. ГОНТАРЄВОЇ

У п’ятницю парламент заслуховував главу Нацбанку Валерію Гонтарєву, і вона, відповідаючи на цілком обґрунтовані випади депутатів, повідомила, що вони «можуть дати їй медаль за роботу». Але поки що медалі можна давати тільки за сумнівні коментарі або за прийняття непрофесійних рішень.

«Не потрібно сприймати коливання курсу, які відбуваються в останні місяці, як щось екстраординарне», – говорила Гонтарєва в Раді. Коли її просили спрогнозувати курс на рік, дати якийсь сигнал імпортерам і суспільству, вона говорила – орієнтуйтеся на ціни, а не на курс. Трохи раніше допускала, що в зниженні курсу гривні на початку року винні бюджетники і пенсіонери, які отримали в кінці грудня соціальні виплати і створили ажіотажний попит на долари. Було б не дивно, якби таку риторику застосовували боти у Facebook, але аж ніяк не глава Центробанку.

НБУ не може навіть нормально пояснити бізнесу і суспільству, на що спрямована політика Центробанку. Тому що виразної курсової політики як такої немає. Публічно НБУ заявляє про те, що Україна перейшла до плаваючого валютного курсу але при цьому – в ручному режимі встановлює кому і скільки валюти продавати.

Існуючі в Україні валютні обмеження, метою яких було утримати банківську систему від панічного масового виведення валюти, вже з необхідного короткочасного антикризового заходу перетворилися в планові збитки і економічне гальмо. Валютні обмеження ніяк не стимулюють внутрішнє споживання.

І незважаючи на жорстке регулювання, курсової стабільності НБУ забезпечити не може. Україна застрягла між політикою фіксованого і плаваючого курсу. Але квазіплаваючий курс не працює.  Пожвавити економіку може повернення до фіксованого курсу у поєднанні з іншими заходами щодо розвитку економіки.

У п’ятницю НБУ опублікував постанову №58, якою скоротив терміни планової докапіталізації банків. Якщо раніше банки були зобов’язані довести статутний капітал до 300 млн грн до 2020 року, то тепер – до 2017.
Додатково НБУ з квітня планує посилити вимоги до ряду застав. Це означає, що якщо раніше банк для покриття своїх кредитних ризиків і, відповідно, зменшення суми резервів, необхідних до формування, повинен був вимагати у клієнта таку кількість застави (наприклад, товару в обороті або устаткування), то тепер, щоб закрити ті ж кредитні ризики банку необхідно буде вимагати у клієнта збільшити обсяг застави або змінити його структуру (наприклад додати нерухомість, збільшити її питому вагу в заставі). Клієнтам в більшості випадків буде дуже складно додати заставу або замінити її для виконання цих вимог, особливо, якщо їм самим необхідна реструктуризація кредиту і зокрема саме в цьому випадку. Якщо клієнт не зможе змінити структуру застави – йому доведеться достроково погашати кредит, що в нинішніх економічних умовах вкрай складно або майже неможливо, а значить, це призведе до хвилі банкрутств а за ним – скорочення робочих місць і податкових відрахувань.

Це знову призведе до чергової хвилі злиттів і поглинань, закриттів і криз, збільшення числа «клієнтів» Фонду гарантування вкладів фізосіб і Центру зайнятості.  Більш непрофесійних і несвоєчасних нововведень знайти складно, навіть в Україні. Це удар по бізнесу, який ледве-ледве пережив трикратну девальвацію, інфляцію, падіння купівельного попиту населення і так і не дочекався від влади антикорупційних реформ.

Український Нацбанк так і став не мозковим центром і опорою фінансової системи України, а продовжує бути оплотом непрофесіоналізму і зразком залежності.

На жаль, політика НБУ спрямована то на виконання показників, встановлених бухгалтерами з МВФ, то на підтримку політичної волі Президента, але аж ніяк не на вибудовування системи підтримки реальної економіки. Ми стрімко йдемо до ситуації, коли в країні будуть гарні банки з красивою звітністю, але не буде банківської системи а значить – не буде суверенної економіки, про яку так мріяли все ще з часів розвалу СРСР.

Медаль за це ще не придумали.

Текст вперше опубліковано в авторському блозі Сергія Носенка на сайті LB.ua

Сергій Носенко: Імідж великого бізнесу багато в чому залежить від репутації країни

Сергій Носенко, старший керуючий директор міжнародної інвестиційної компанії International Investment Partners (IIP) вважає, що бізнес – це найкраща кадрова селекція. Таку думку він висловив в коментарі порталу Delo, кажучи про своє розуміння словосполучення «чесний бізнес».

ПИТАННЯ ПРО АБРОМАВІЧУСА

У всьому скандалі з відставкою (або не відставкою, до кінця неясно) Айвараса Абромавічуса мене особисто дивує тільки одне: чому, на підставі чого його в політичних і медійних колах називають «реформатором»?

Причин може бути декілька, але всі вони однаково сумні.

Журналісти і лідери думок абсолютно нічого не тямлять в реальній економіці і плутають слова з діями. Журналісти і лідери думок особисто симпатизують Абромавічусу або його піарникам. Це буває.  Економісти-експерти мовчать тому, що дуже пов’язані з великим бізнесом, де публічно критикувати міністра не прийнято.

Припустимо, причину одноголосної підтримки Абромавічуса послами 10 держав-партнерів можна зрозуміти. Європейці та американці вже настільки втомилися від української корупційної «Санта-Барбари», олігархічних кланів, «наглядачів», «сім’ї», «любих друзів» і інших, що будь-яку пристойну людину, яка не будує схеми з виведення грошей з держпідприємств, готові підтримувати.

Європейські та американські партнери побоюються позачергових виборів, тому що старт кампанії фактично на цілий рік перетворює уряд в недієздатний. Поки публічні спікери будуть змагатися в популізмі на ток-шоу – ніхто ніяких реформ проводити не буде, а потім прийдуть нові міністри, яким потрібен час, щоб зрозуміти стан справ, які не знають англійської, у яких конфлікти з іншими міністрами і так далі. Поки в Раді сформується нова більшість, поки нові депутати розійдуться по комітетах, поки вникнуть в справи… Ось посли і підтримали Абромавічуса.

А ще тому, що він зустрічався з ними до гучної заяви і готував для нього грунт.

Судячи з усього, якби не скандальна заява, пан Абромавічус напевно потрапив би під анонсоване «переформатування» уряду. Про які реформи, проведені Абромавічусом, можна говорити як про виконані?

Скасування відомчих актів МЕРТ? Запуск системи ProZorro, яку розробили і вдосконалювали волонтери, і на яку всі розпорядники бюджету переходять з квітня? Що ще? Так, безумовно – торгова війна з Росією, падіння економіки, обумовлене війною – все це має тяжкі наслідки для економіки. Але міжнародні інституції оцінюють успіхи влади не в тоннах експорту, а в створенні правил на ринку.

Наприклад. Найгірша в Європі і 162 – в світі. Така позиція України в рейтингу економічної свободи від Heritage foundation. Ми знову в прекрасній компанії з Іраном, Узбекистаном, Туркменістаном і низкою центральноафриканских держав. Всього місць в рейтингу 178. Експерти зафіксували проблеми в сфері свободи інвестицій, фінансової свободи і поваги до закону як такого, а також звичний тиск величезної кількості держпідприємств на розвиток приватного бізнесу. За рівнем захищеності майнових прав – 125 місце, за рівнем корумпованості – 148 місце. Експерти відзначають значний прогрес за показником свободи торгівлі, але що він коштує сам по собі, якщо, наприклад, за рівнем свободи бізнесу країна на 127 місці, а інвестиційний свободи – на 164.

З України до сих пір заборонено виплачувати дивіденди, про які інвестиції йде мова?

Тут на користь української влади грає тільки бідність електорату в Україні – ті, хто знає що таке дивіденди, більшість в парламенті нікому не забезпечать. Загальна оцінка – 46,8 пунктів з максимальних 100. У 2014-му Україна мала на 3 бали більше., А від вільних економік ми відстаємо практично на 40 пунктів. Лідери рейтингу – Гонконг, Сінгапур, Нова Зеландія і Швейцарія – у них більше 80 балів. Щоб розуміти, наскільки сильно Україна відстає навіть від сусідніх держав – Словаччина на 25 місці в рейтингу, Угорщина – на 26-му, Польща – на 39-му. Здається, Арсеній Яценюк говорив, що Україна за рік провела такі ж реформи, як Польща за 10? І на війну списати ці показники, як і високий рівень корупції, не вийде, тому що вони цілком залежать від політичної волі керівництва країни: в більшості випадків мова йде про дерегуляцію і прийняття нормальних законів, реформування держструктур начебто податкової та судової реформи.

За рік Україна в рейтингу Doing Business піднялася на 4 пункти (до 83 місця) і весь приріст забезпечено за рахунок показника «реєстрація підприємств». Але при цьому немає або практично немає поліпшень за критеріями «Отримання дозволів на будівництво», «Підключення до системи електропостачання», «Реєстрація власності», «Отримання кредитів», «Захист міноритарних інвесторів», «Оподаткування», «Міжнародна торгівля», «Забезпечення виконання контрактів», «Дозвіл неплатоспроможності». За результатами 2015 го капітальні інвестиції в Україні скоротилися на 6%, а прямі іноземні – на 4% (всього мінус 24% за 2 роки). 30% інвестицій в Україну – з Кіпру. Не хочу нікого засмучувати, але інвестиції з Кіпру – це не зовсім іноземні інвестиції. Це спосіб українського бізнесу захистити свої майнові права від українських судів і прокуратури.

Індекс світової конкурентоспроможності – 79 місце зі 140. За критерієм надійності банківської системи Україна зайняла 140-е місце з 140, а ефективність державного сектору – 130-е місце.

Всі міжнародні експертні організації говорять про приватизацію, яка в Україні так і не почалася. Чому? Тому що в української влади немає на це волі. І як лобіст ідеї приватизації Айварас Абромавічус виявився малоефективними: міністерство економіки подало до парламенту кілька варіантів законів про приватизацію, але жоден з них не потрапив навіть до зали.

Держпідприємств в Україні більше 3000, там працюють 900 тис. чол – держава як і раніше є найбільшим роботодавцем, що тисне на економіку і заважає розвитку приватного бізнесу. У 2014 році збитки від діяльності держпідприємств досягали 115 млрд грн. При цьому позиція Міністра економіки в питанні приватизації була не співвідносна з національними інтересами України – запобігливість перед транснаціональними корпораціями, заклики не допускати до приватизаційних конкурсів українських олігархів. З точки зору теорії – це дискримінаційні заяви, з точки зору політичної практики – це здача державних інтересів. Було б правильно ключові підприємства приватизувати, але із залученням національного капіталу, на що Абромавічус був йти не готовий. Як не готові до нормальної приватизації і більшість політиків в Україні – вони або «віджимають» собі, або плазують перед іноземцями. Крайнощі.

Наявність Айвараса Абромавічуса в уряді – більше іміджевий фактор, який повинен був як би зміцнювати реформаторський імідж Президента і Прем’єра в очах західних партнерів. Але це зовсім не означає, що в очах цих самих партнерів потрібно ставати лакеями. Шкода тільки, що в обоймі влади поки немає потенційних міністрів економіки з адекватним почуттям власної і національної гідності.

Текст вперше опубліковано в авторському блозі Сергія Носенка на сайті LB.ua

13227006_270612126621424_399677746834355835_n

Питання про легітимність

Легітимність будь-якої влади – це рівень довіри до неї виборців. Поки довіра, авторитет є – владу можна вважати владою. Соціологічна група «Рейтинг» не так давно опублікувала результати дослідження громадської думки, проведеного в кінці 2015 року, які свідчать про те, що довіри до президента і прем’єра в українського суспільства вже немає. А про думку Європи можна судити за рейтингами держави, які також вкрай негатівни.

За даними соціологів, 70% населення в листопаді 2015 року вважали, що події в Україні розгортаються в неправильному напрямку. У квітні 2014-го, коли передвиборча кампанія Петра Порошенка була в розпалі, таких було всього 48%. Раді тому, що відбувається в країні зараз тільки 15%, а під час кампанії Порошенка – 34%. Чи коректно пов’язувати ці два показники? Так: третина населення України покладає на президента повну відповідальність за стан справ в державі. І ще третина – на прем’єр-міністра. Лише 25% підтримують повністю або частково дії Петра Порошенка, а у вересні 2014 року таких було 55%. Повністю або частково дії Кабміну під керівництвом Арсенія Яценюка підтримують всього 12%.

Особистий антирейтинг Яценюка – 73%, і він переміг навіть Олександра Єфремова, Бориса Колесникова та інших спікерів Партії регіонів (пам’ятаєте таких?). У Донбасі рівень підтримки дій Петра Порошенка приблизно дорівнює довірі до Олександра Єфремова і коливається в межах 3% повної довіри і 10% – часткової.

76% говорять, що доходи їхніх сімей зменшилися і значно зменшилися, 55% очікують, що буде ще гірше. Війна, корупція, безробіття і зростання цін – це головні проблеми України, але особисто для себе люди на перше місце ставлять зростання цін.

Чи здатна українська влада впоратися з вирішенням проблем, які хвилюють українців? Очевидно, що ні. У європейських і американських ЗМІ все більше і більше ганебних для України публікацій, порівнянь з Нігерією і Угандою, над якими в Україні прийнято принизливо сміятися. Як виявляється, дарма.

Фрустрація в суспільстві досягає колосальних масштабів. «Нічого не змінилося» – це найстрашніше, що можна почути у воюючій країні, де національна валюта знецінилася в 3 рази.

1% в 2016 році – прогноз Світового банку про українську економіку. І це – оптимістичний варіант. Фактично ж це означає, що жодного поліпшення економічного становища в 2016 році більшість українців не відчують і соціальна напруга тільки наростатиме. МВФ вніс Україну в антирейтинг найгірших економік світу за рівнем падіння ВВП за підсумками 2015 року (у компанії Ємену, Сьєрра-Леоне, Венесуели і Екваторіальній Гвінеї). Україна опинилася тотальним заручником МВФ – зараз в економіку інвестують тільки такі донори. Комерційного кредитування немає, торгівельний баланс негативний.

Але якщо у вирішенні військового конфлікту, який руйнує економіку, задіяні тисячі людей і кілька держав, то для вирішення проблем з корупцією досить було б політичної волі керівництва України.

Міжнародна організація Transparency International 27 січня опублікувала рейтинг країн за ознакою ставлення до корупції. За останній рік Україна набрала в ньому тільки 1 бал і тільки за рахунок активності громадянського суспільства, того, що активісти, журналісти і прості громадяни викривають корупціонерів, пишуть про них і публічно висловлюють їм недовіру і критикують. Досягнення влади в цьому немає жодного. Наша держава займає 130 місце із 168, на якому сумнозвісна Сомалі.

Громадянське суспільство може бути скільки завгодно активним і прогресивним, але це нічого не дасть інвестиційному клімату, який забезпечує таку державу.

Час прискорюється. Якщо Януковичу, щоб остаточно себе дискредитувати, знадобилося 5 років, то зараз влада уклалася у 2. І якраз тут ключову роль відіграють збільшені запити суспільства і думки людей. Ми прискорюємо процеси політичного оновлення.

До речі, жоден з тих, кого звинувачували у корупції, навіть з найближчого оточення втікача Януковича, не покараний і не виправданий. Адвокати Азарова, Арбузова, Ставицького, Клюєва, Портнова успішно оскаржують накладення санкцій. Політичний сигнал дан – якщо Україна не висуває їм конкретних звинувачень в економічних злочинах, то санкції будуть скасовані. Це той самий «договірняк», як і з Кернесом в Харкові, з «Опозиційним блоком» в Дніпропетровську. Але все одно – вони вже «збиті льотчики».

По суті, суспільство зараз ставить питання про легітимність влади і одразу дає на нього відповідь – негативну. Немає довіри, немає особливих надій. Якби зараз відбулися дострокові парламентські вибори, партії влади зазнали б на них нищівної поразки. Саме цим зараз з ВРУ і шантажують один одного прем’єр і президент, починаючи процес кадрових ротацій в Кабміні. Вони в своїй паралельній реальності продовжують ділити владу на кораблі, який йде на дно.

 

Текст вперше опублікований в авторському блозі на сайті LB.ua

Метро на Троєщину. Чому в Україну не приходять інвестори

Політичне домінування США в світі засноване в першу чергу на менталітеті американців – заробляти. Заробляти якомога більше. Саме це їх справжня національна ідея. Це найважливіше, що потрібно зрозуміти українським політикам всіх рівнів і ідеологій.

БУХГАЛТЕРІЯ ПРОТИ СТРАТЕГІЇ

Чому український парламент і Кабмін стали добровільними заручниками Наталії Яресько?

Головний бухгалтер в будь-якій великій компанії – це дуже важлива людина. Йому багато платять, йому довіряють, він входить до керівного кола компанії. Але ніколи і ні в якому бізнесі головбух не відповідає за стратегічне планування, пріоритети та розвиток – за це відповідають комунікатори, люди з абсолютно іншими психологічними характеристиками. І якщо ви будете слухати головбуха, то ви ніколи не побудуєте великий бізнес.

На виборах в Україні визначають політичне керівництво – людей з відповідними цінностями, орієнтирами. Політики – це люди, які вирішують нестандартні завдання. А чи багато в політиці людей, які працювали бухгалтерами? Ні. При всій повазі до особистості Наталії Яресько я ніколи не погоджуся з тим, що політичне керівництво держави і представники бізнес-спільноти повинні приймати її сторону в питанні податкової реформи тільки тому, що вона узгоджена з такими ж бухгалтерами з МВФ.

Всі фінансові показники, політику запозичень, міжнародну політику потрібно вибудовувати виходячи зі стратегії розвитку країни, а не навпаки.

Якщо Україна заявила про намір залучати інвестиції – то не можна підвищувати податок з дивідендів. Навіть якщо міністр фінансів, який, по суті, є головним бухгалтером, проти. Якщо Україна хоче детінізації – то соціальними податками повинні обкладатися виключно зарплати, а всі інші доходи – ні.

Якщо Україні вигідно, щоб зароблений прибуток був реінвестований в основні фонди – потрібно створювати для цього умови, в тому числі податкові. Якщо Україна дійсно буде проводити ліберальні реформи – то потрібно податки знижувати, а не посилювати фіскальне навантаження, тому що «нема чим платити пенсії».

Безумовно, пані Яресько, міністр праці і соцполітики Павло Розенко будуть проти. Але будь-який бізнесмен вам скаже, що він може більше платити своїм співробітникам тільки якщо буде більше заробляти, а не навпаки.  І завдання державного менеджменту таке ж – зробити так, щоб український бізнес більше заробляв, і тільки так можна буде підвищувати соцвиплати.

Перед голосуванням за чергові податкові зміни в українському політикумі знову серйозно обговорюють слова керівництва Мінфіну про те, що потрібно менше витрачати, скорочувати державні витрати. А як більше заробляти – знову ніхто не знає. Немає стратегічних завдань, немає базових пріоритетів, слова суперечать діям.

Поки що українські депутати захоплюються промовою Джо Байдена – «це був виступ справжнього лідера нації», «блискучий оратор», «національний лідер». І при цьому слухаються головбуха Наталію Яресько.

Текст вперше опубліковано в авторському блозі Сергія Носенка на сайті LB.ua

ДАРМА СТРАЖДАЛИ?

Українська влада мала ідеальний політичний шанс на проведення кардинальних реформ, але не скористалася ним. Минуло півтора року, але основи для економічного зростання до сих пір не закладені. 12 грудня буде відкрито політичне питання відставки уряду. Самої відставки, швидше за все, не відбудеться, тому що це унеможливить отримання кредитів від МВФ, але «качати» ситуацію, розпускаючи чутки про «широку коаліцію» і дострокові вибори, напевно, будуть.

Політична нестабільність ніколи не сприяла інвестиціям і сприяти їм не буде. Масштабна криза і дуже швидка зміна влади на початку 2014 року в Україні були тим шансом, який, можливо, випадає раз в 100 років – тоді економічний блок уряду і Президент мали колосальний рівень підтримки громадян і політичне право проводити болючі реформи. Якби в червні 2014-го був ліквідований корупційний ПДВ і його замінили б податком з продажів, зважилися б на реальну дерегуляцію, почали підготовку до приватизації – суспільство б підтримало.

Так, реформи посилили б турбулентність, але інфляцію на рівні 55-60%, падіння реальних доходів, зростання тарифів, трикратну девальвацію, зростання цін люди терпіли, тому що сподівалися на економічне зростання в найближчій перспективі. Але для економічного зростання не закладено ніяких підстав і реформи, які могли б йому сприяти, до сих пір не проведені.

Зараз Україна фактично сидить на голці Міжнародного валютного фонду. Якщо не буде кредитів – знову буде падати курс гривні, тому уряд терміново береться за латання дірок в бюджеті, зміну податкового законодавства, але це все – знову не реформи, а «косметичний ремонт».

Податкові зміни дали б результати, якщо проходили б паралельно з ліберальними реформами, а якщо ні – то це знову шлях в нікуди.

Тільки скорочення державних витрат недостатньо. Це яскравий приклад психології «менше витрачати» замість «більше заробляти», і вона ніколи не створить успішної держави. Як цього досягти?

Треба швидко змінювати і правоохоронну, і судову систему, і в цілому практику управління. Починати дійсно варто з антикорупційного законодавства та реформ – запуску Антикорупційного бюро, прокуратури. Рік тому, під час презентації програми дій, про це говорив Арсеній Яценюк. Але Антикорупційного прокурора призначили лише кілька днів тому. В Україні немає запасу потужності, щоб так довго чекати.

Далі – реформа і перезапуск судової системи. Ніхто і ніколи не буде вкладати гроші в Україну, поки не буде гарантій захисту своїх прав в судах. Зараз законної можливості захистити майно, застави, відстояти права в господарських питаннях не існує. Це так само унеможливлює легальний бізнес. Третє – реформа ПДВ або повна заміна його податком з продажів, який розраховується автоматично і ніяким чином не залежить від персони начальника фіскальної служби. Це дозволить скоротити штат ДФС на 70% і ліквідувати стільки ж корупційних схем і податкових ям.

Четверте – приватизація. Її треба проводити якомога швидше, і вона також входить в рейтинг антикорупційних проектів. На державних структурах паразитують цілі бізнес-групи, а бюджет несе багатомільярдні збитки. Поки державне майно не буде розпродано, на ньому буде будувати політичну корупцію абсолютно будь-яка влада.

П’яте. Держава повинна передати більшість адміністративних функцій в саморегульовані організації – професійні об’єднання, спілки, асоціації, а сама стати стратегічним партнером, орієнтиром для них.

Шосте. Без дерегуляції та виведення з тіні бізнесу неможливо створити фондовий ринок, який повинен бути потужним джерелом інвестицій. Зараз підприємства масово спотворюють звітність під фіскальним і бюрократичним тиском і тому не можуть продавати свої акції в ринкових умовах.

Сьоме – перезапуск комерційного кредитування, яке зможе оживити економіку. Але тільки після серйозного розслідування дій НБУ за останні півтора роки. Ці реформи почнуть процеси відновлення економіки, можуть допомогти залученню іноземних інвестицій, в тому числі в стратегічні галузі переробки сільгосппродукції та іншої сировини, яку Україна зараз експортує.

Системні зміни в економіці почнуться тільки після цього – Україна зможе розраховувати на зростання кількості робочих місць, доходів держбюджету.

Мені шкода, що за рік роботи уряду Арсенія Яценюка зроблено так мало, особливо в контексті величезної довіри, яка була надана цій політичній конфігурації в 2014 році. Якщо ми проведемо реформи – то ми виграємо навіть війну з Росією, принаймні, війну за голови людей. Тому що ніяка пропаганда не замінить людині доходів, які дають підстави поважати себе і свою країну.

 

Текст вперше опубліковано в авторському блозі на сайті Обозреватель

Дев’ять помилок Нацбанку. Колонка Сергія Носенка

Ключова роль Національного банку України у регулюванні фінансового ринку нарешті стала очевидною більшості українських громадян. Правда, найсильніша банківська криза і послідуючий за нею «банкопад» були сприйняті громадянами як окреме від політики Нацбанку явище. Проте, експерти погоджуються з тим, що політика Нацбанку має всі ознаки політично ангажованої – і це ключова проблема цього державного регулятора.

Сергій Носенко: «5 причин взяти участь у президентських виборах»

Пігулки від приватизації. У чиїх інтересах знову заблокувати продаж збиткових держпідприємств?

Обіцяної Кабміном масштабної приватизації в 2015 році вже не буде – це офіційно визнали і Арсеній Яценюк, і Айварас Абромавічус. Замість цього знову будуть «політичні консультації».