Економіка по-американськи. Що означає Tax Cut в США

У США Конгрес проголосував за історичний законопроект: зниження податків для бізнесу і фізичних осіб.

У минулому році інвестиції тільки приватних фондів в США перевищили $ 640 мільярдів і створили робочі місця для 11 млн осіб. У 2018 році в США очікують прискорення зростання ВВП, в тому числі такі оптимістичні прогнози пов’язані і з Tax Cut.

У США податки платять як компанії, так і фізичні особи зі своїх доходів. Тепер сім’я з річним доходом в $ 75 тис. на рік (це середній рівень життя) буде платити податків менше на $ 2 тис. У середньому, в залежності від структури витрат, сім’я отримає можливість розпорядитися ще 5% сімейного бюджету, які раніше платила у вигляді податків . Це величезні гроші, які будуть відразу ж інвестовані в освіту, житло, подорожі, розваги та інші види споживання.

Крім того, влада США знижує податок на прибуток підприємств на 14% – з 35% до 21%, ніякого ПДВ в США і так немає. Головною метою Tax Cut було утримання компаній в США, повернення грошей, і їх реінвестування.

Американська економіка зараз є однією з найбільш привабливих для інвестицій, а після зниження податків туди кинуть величезні ресурси з усього світу. США отримають податкові надходження за рахунок інвестицій, створення нових робочих місць, зростання зарплат.

В одному з ток-шоу конгресмен від GOP охарактеризував цю реформу як «дуже американську»: вона дає можливість людям самостійно розпоряджатися заробленими грошима і зменшує вплив уряду на розподіл доходів.

У Конгресі голоси на підтримку Tax Cut розділилися політично: практично всі республіканці проголосували за, а всі демократи – проти.

Напевно, тут потрібно було б написати про те, що Україні такий Tax Cut був потрібен в 2014-2015 рр. разом з дерегуляцією, але враховуючи, що в Україні при владі перебувають печерні соціалісти, які підтримують мораторій на продаж землі і тому подібні ідеї, можна вже про це забути.

З такою економічною політикою, як в Україні, залишається тільки ходити в МВФ з простягнутою рукою і скаржитися, поки американці будуть заробляти і гроші, і політичний вплив.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

Нет, Украина не на правильном пути

НІ, УКРАЇНА НЕ НА ПРАВИЛЬНОМУ ШЛЯХУ

Після двох Майданів, економічних криз і війни виявилося, що Україна в 2017 році стикається з тими ж проблемами, що і 15-20 років тому. Як таке могло статися? 

У Cato Institute 9 грудня я брав участь в дискусії Is Ukraine on the right course? В результаті я лише ще раз переконався в тому, що ніякі «косметичні» зміни в країні не дадуть того результату, якого ми всі чекали і чекаємо. Чому Україна – країна, що володіє величезними природними, економічними та людськими ресурсами, – до цих пір так бідна?

Відповідь – тому що система влади в цій країні не змінилася з 1991 року. Якщо подивитися на політичну карту України, ми на перший погляд побачимо багато різних партій, що прикриваються націоналістичними, патріотичними, проросійськими і відверто соціал-демократичними гаслами. Але всі вони є лівими, всі вони обіцяють, що влада подбає про людей, обіцяють всім виборцям багатство, використовуючи однакову політичну риторику.

Ми всі стали свідками, як імперія, побудована на таких постулатах – СРСР – провалилася в XX столітті, але чомусь в XXI століття Україна йде вже як вільна країна але під цими ж вітрилами. Не дивно, що йде повільно і неуспішно.

При цьому цілком очевидно, що в крові українців – прагнення до свободи, в першу чергу, особистої та економічної. Україна тільки в минулому столітті стала ареною для двох світових війн, пережила Голодомор, ми так дорого заплатили за свою свободу, що не можемо миритися з ситуацією, в якій опинилися зараз. Це недопустимо.

Тема дискусії в Cato звучала так: «Чи вірним шляхом йде Україна?» Моя відповідь – категорично ні.

Друге питання – хто повинен нести за це відповідальність?  Влада.

Люди, які протестували проти Януковича у 2013 році, розраховували на зміни і реформи, а не на те, що Генеральна прокуратура буде і далі кидати в СІЗО кого вважатиме за потрібне. Я займаюся бізнесом з 1991 року і до цих пір, перебуваючи в Україні, не можу позбутися відчуття, що всі підприємці в цій країні постійно знаходяться «під підозрою», як за часів СРСР. І нічого гіршого для інвестиційного клімату в країні просто не може бути.

Хоча, напевно, може – політика НБУ щодо заборони на репатріацію капіталу і валютні обмеження. Плюс неможливість захистити свої майнові права в судах.

Економічна ситуація в країні зараз прямо пов’язана з політикою МВФ. МВФ протягом останніх років застосовує до України виключно бухгалтерський підхід, де головна мета – звести баланси. На жаль, не знайшлося нікого у владі, хто був би здатний захистити національний економічний суверенітет, національний капітал, банки з українським капіталом. У 87 закритих банках втрачені 700 млрд грн, національному капіталу завдано колосального збитку.

Саме Національний банк повинен був цього не допустити, бути максимально незалежним, але повністю підпорядкувався МВФ і владі в Україні. А зараз – саме тоді, коли в країні таке складне економічне становище, коли ми потребуємо сильної політики на фінансовому ринку – глава НБУ знаходиться в тривалій відпустці і на її місце нікого не призначають.  Ніяке зовнішнє фінансування не допоможе Україні до тих пір, поки країна не розбереться зі своїми внутрішніми проблемами.

Проводити точкові зміни – це все одно що перефарбовувати стіни у вашому будинку, де протікає дах. Це безглуздо. Коренем усіх цих проблем є корупція, держава і силовики як частина бізнес-процесу і єдиним способом вирішення проблеми є тотальна дерегуляція. Країні потрібна стратегія small government і повна прозорість. Для процвітання країни абсолютно не потрібен «великий державний бюджет».

Але пересічні виборці в Україні абсолютно не розуміють можливостей, які перед ними відкриє вільна економіка. Саме звідси – домінування лівих партій.  Вікно можливостей, яке відкривалося перед Україною в 2014 році, вже закрито, політичної волі на здійснення необхідних реформ вже немає і до виборів вже навряд чи буде. При цьому рейтинги партій, що входять до парламентської коаліції – менше 10% і в будь-якій країні це призвело б до перевиборів, тому що політична репрезентативність – це дуже важливий механізм демократичного суспільства.

Так не може тривати далі, тому що країна при таких умовах може просто не дожити до наступного виборчого циклу.

Текст вперше опубліковано в авторському блозі на сайті LB.ua

Success story для України: як перемогти соціалізм в головах

Якою мовою вчити дітей, як судити корупціонерів, які тарифи на газ встановлювати, які пенсії платити, продавати землю чи не продавати – всі ці питання внутрішньої української політики виявилися предметом широкого обговорення, торгу і компромісів. Дають поради, рекомендують рішення і встановлюють правила хто завгодно – крім самої України.

Чим далі, тим тон порадників стає все більш упевненим. Угорщина вже намагається переходити на шантаж і ультиматуми.

На мою думку, в дискусії приймають участь занадто багато зайвих фігур.

І чим далі – тим більше стає тих, хто впливає на долю країни, при цьому не живе в ній і жити не планує. У нас знову вийшла якась «країна рад».

Навіть умовні молоді українські політики заражені цим вірусом – сумішшю безвідповідальності і дурості, нескінченним пошуком «керівника», який скаже, що і як робити. Раніше їздили на поклон до Москви, тепер – в Брюссель. І всюди щось просили, скаржилися і обіцяли. Потім обіцянки не виконували і знову скаржилися.

Навіть соромно якось. У Києві всі статусні, шановні люди, а як перетинають кордон – відразу перетворюються на «бідних родичів».

Якщо стежити за українським медіа з іншої країни, то виходить, що стратегічна модель України – це масштабний держапарат, який по-звірячому контролюється антикорупційними органами, де будь-який успішний бізнес – це результат корупції, де все зарегульовано. Державна медицина, державні банки, державні підприємства. Приватизувати не можна – корупція, управляти грошима не можна – корупція, нічого не можна. 2017 рік!

ЗМІ з якимось диким азартом пишуть про дії прокуратури, СБУ, арешти, обшуки і транслюють мало чим підкріплені звинувачення на адресу бізнесменів. Найповажніша людина – це, як і раніше, чиновник, а особливо – в якомусь НАБУ.

Це соціалізм, тут як і раніше немає місця людині, яка щось створює.

В Україні дуже мало справжніх людських success stories.

Точніше, їх насправді багато, але цензура в головах не пропускає в медіа нових підходів. Всі медіа пишуть тільки про владу – депутатів, міністрів, середніх чиновників.

Цей підхід так укорінився, що проблему, взагалі, здається, мало хто усвідомлює.

Якщо так буде тривати і далі, то соціалізм відбере майбутнє і у самій Україні.

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

Соціалізм дуже дорого обійдеться Україні в 21 столітті

Колапс «лівих ідей» – ось що привело до влади Трампа в США і змінює політичний ландшафт ЄС. Міфи накшталт «загальних культурних цінностей», «рівності», «загальної безпеки» зазнали краху, тепер світова дискусія буде побудована на обговоренні економіки в контексті «вигідно / невигідно». Але, на жаль, Україні ні з чим входити в цю дискусію.

Україна як жодна інша держава дуже болісно відчула на собі крах «лівих» міфів в світі, проте це так і не стало приводом для переосмислення внутрішньої політики. У 2014 році, коли були порушені міжнародні договори, котрі гарантували країні територіальну цілісність, ми переконалися в тому, що Будапештський меморандум нікому нічого не гарантує і кордони України може захистити тільки українська армія. Інститути «загальної безпеки» виявилися неефективними.

З соціал-демократичною владою Україна не проводила економічних реформ типу приватизації, дерегуляції та продажу землі, сподіваючись на профіт від міфів «політики добросусідства» і «спільної історії» з ЄС, які повинні були забезпечити євроінтеграцію. Результат – чергові бідні родичі в ЄС виявилися не потрібні. Так закінчився міф про економічну глобалізацію та «цінності»: країна-тягар залишилася за дверима.

Чому Трамп одним з перших указів скасував Obamacare? Obamacare – це державна участь в медичному страхуванні бідних. Той, хто працює і заробляє, платить додаткові податки, за рахунок яких лікують тих, хто не працює або заробляє дуже мало. У широкому сенсі ці стимулювання бідності, мотивація утриманства, тому що працювати складніше, ніж жити на допомогу і лікуватися за державною програмою. Більш того – це позбавляє людей перспективи, тому що подачки ніколи не йдуть на користь того, хто їх отримує, людина в таких умовах деградує; не йде це на користь і тим, хто заробляє, тому що це примусова «рівність», яка сильно демотивує. УРСР це вже проходила, але до сих пір в Україні соціалістичні моделі ще вбудовані в державу і в будь-який момент можуть поховати під собою інфраструктуру цілих галузей.

Брекзіт, Трамп, праві в Європі. У політику приходить прагматизм і постановка національних економічних інтересів на перше місце. В Україні при владі – соціал-демократи, які як і раніше щось просять (кредити, летальну зброю, дипломатичну підтримку), але при цьому нічого не можуть запропонувати натомість. Такі партнери не представляють абсолютно ніякого інтересу з точки зору економіки, розмова підтримується просто з ввічливості. Ніхто більше не буде слухати «про Путіна» і спостерігати за спекуляцією слабкістю держави.

Кредити – тільки в обмін на інвестиційні можливості та свободу руху капіталів, дипломатична підтримка – тільки на паритетних умовах. З огляду на досвід останніх 3 років можна зробити висновок, нинішня українська влада не готова до такого діалогу через сильну соціалістичну травму.

Я вже не раз говорив про те, що правоцентристська політична модель могла б створити умови для успішного економічного зростання в Україні. Але якщо до перемоги Трампа на виборах в США цим можна було нехтувати, то тепер це стає життєво важливим питанням для країни.

Обама заплатив за соціалізм в XXI столітті дуже дорого. Україна заплатить ще дорожче.

 

Текст вперше опубліковано у авторському блозі на сайті LB.ua

Крах лівих ідей

Останні 25 років Україна поступово політично переміщалася з крайнього лівого сектора ближче до центру, але завмерла десь на півдорозі разом з монополіями, дотаційними і контрольованими тарифами, державним регулюванням і величезним масивом корупціогенної держвної власності, бюрократією і кураторами – в цілому, з набором проблем соціал -демократичних держав.

У Східній Європі є маса прикладів того, як держави, в тому числі ті що раніше входили до соцтабору, кардинально відмовлялися від пережитків минулого, тез про загальне благо і справедливість, ставали на правоцентристські рейки і починали різко зростати економічно. Про країни, де не було лівих при владі, немає сенсу навіть говорити – зараз всі на них рівняються. Здавалося б, за останні 100 років, з 1917 року всі, хто мав хоч якісь ілюзії на предмет соціал-демократів і їх корисності, повинні були їх перевірити і зрозуміти, що цей шлях неефективний і неминуче веде до політичного і економічного банкрутства. Соціал-демократи – це економічно шкідливо.

Чи був у України шанс на якісний перехід від пост-СРСР до сучасної вільної економіки?

Так, був.

На перший погляд може здатися, що Україна втратила цей шанс після окупації Криму та військового вторгнення Росії на Донбас. Безумовно, метою російської влади було саме це – затримати Україну в економічному середньовіччі за всяку ціну. Чи досягла Росія мети?

Насправді війна давала Україні шанс – люди були готові підтримати радикальне, різка зміна в економічній моделі саме через політичні причини.

Україна продовжує рух у правий бік – але дуже повільно. Головною причиною таких низьких темпів є мислення ключових людей в цій країні. Опір умовних соціал-демократів всередині України ще досить сильно. Вони в уряді на високих посадах видають ліцензії і узгодження, вони під час передвиборних кампаній на мажоритарних округах роздають гречку і обіцяють «справедливі тарифи».

Створення інститутів вільної економіки позбавить їх корупційної ренти, але вони не розуміють, що у вільній країні могли б заробляти набагато більше і при цьому – законно. У них немає цих навичок, вони не мають чим це розуміти.

Багато в Україні цього навіть не помічають, в тому числі журналісти, які роками варяться в цьому котлі лівих цінностей і дискусії.

Правоцентристського, правого дискурсу в країні немає. Точніше є, але він дискредитований тим, що правими вважають виключно націоналістів.

Світ активно рухається все далі і далі від соціал-демократів. Дати свободу творчості і бізнесу можуть тільки праві економічні моделі, вони у всьому розвиненому світі створюють бізнес-клімат ефективних економік. У таких країнах винаходять айфони, електромобілі, 3D принтери та інше.

При цьому не обов’язково сліпо копіювати моделі реформ цих держав до найдрібніших деталей – важливо засвоїти логіку процесу. Упевнений, що якби дерегуляція і приватизація почалися в 2014-2015 рр., ми б вже відчули економічний результат, при тому, що інфляція і девальвація були б такими ж, як зараз.

Ми могли б і далі розраховувати на еволюційний розвиток, якби не війна і перманентна загроза на кордоні. Відстояти свої інтереси можна тільки з позиції сили, політична сила будується на економічній. Шлях економічного розвитку – вільна економіка з правоцентристської ідеологією. Крім того, час прискорилося, і розрив багатих і бідних країн збільшується все швидше і швидше.

Але при цьому в Україні знову зростають рейтинги лівих популістів. Олдскульний виборець-пенсіонер хоче, щоб підвищили пенсії і знизили тарифи. Попит народжує пропозицію – телевізор запропонує такому виборцю відповідного політика. І він проголосує за шлях в нікуди. Потім помре і залишить своїх дітей і онуків без робочих місць, тому що соціал-демократи робочих місць не створюють.

Ліві політичні сили зазнали фіаско в усьому світі, а там, де цього ще не сталося – непролазні злидні, авторитаризм і повна безперспективність. І чим довше Україна буде тупцювати в лівій політичній риториці, тим більше буде відставати від світу.

Які ще аргументи потрібні для розуміння простої тези?

 

Текст вперше опубліковано у блозі на порталі LB.ua

 

16998695_659346910933306_8042770427845510758_n

ТРАМП ПОКАЗУЄ ПРИКЛАД

Дональд Трамп дав першу прес-конференцію з моменту обрання на пост Президента. Її чекали з величезною цікавістю, і – не дарма. Його риторика – хороший урок базікам і істерикам, соціал-демократам і лівим популістам всіх видів.

Вчора з прощальною промовою виступав Обама і тому зараз особливо добре помітний контраст між старою і новою владою в США. У Обами багато правильних слів, в яких дуже мало змісту і зовсім немає дій.  Трамп – гранично конкретний і дуже динамічний.

Які стандарти Трамп задає в політиці? Особливо цікаві паралелі з Україною, багатьом повинно стати зрозуміло, чому у країни нічого не виходить.

– Трамп зупинив 30 бізнес-угод після обрання Президентом.

Доходи від готелів Трампа платяться в американські бюджети.

Бізнеси керівництва України і його оточення тільки ростуть – Рошен і «Міжнародний інвестиційний банк» тому підтвердження.

– Трамп відмовляється від угод за межами США.

В українській пресі весь час пишуть про рух грошей через офшори української влади, про легендарну Ліпецьку фабрику і мільйонах рублів податків, які вона заплатила в бюджет Російської Федерації-країни агресора.

– Трамп каже, що передає в траст свої корпоративні права, але не в «сліпий», як кажуть в Україні. Чому? Тому, що «сліпий» траст – це міф, неможливо забезпечити справжній «сліпий» траст для працюючої компанії і це потрібно визнати.

– Трамп визнає, що, якщо спробує продати або вивести на IPO компанії, що належать Президенту – викличе величезну кількість питань до покупців. І це чесно. В Україні подібні обіцянки лунають з легкістю.

– Трамп хоче ввести високі податки для компаній, які виводять свої виробництва за межі США, тим самим стимулюючи виробництво товарів усередині країни і зміцнюючи економіку, зберігаючи робочі місця. Він захищає економічний суверенітет США. Ніяких «липецьких фабрик».

Зверніть увагу на порядок денний прес-конференції Трампа – політика в США, економіка США, робочі місця в США, охорону здоров’я США, відносини США і Росії.

В Адміністрації Президента України кажуть, що ведеться якась робота по організації зустрічей, дзвінки, переговори, діалог. Але насправді це два різні світи, і вони не перетинаються. В Україні і влада, і Тимошенко, і всі інші – популісти, у яких одна мета – доступ до бюджету.  І тому ніхто в США не буде з ними говорити.

Текст вперше опубліковано в авторському блозі на сайті LB.ua

52820187_1072124509655542_2872384598971514880_n

ПДВ vs податок з продажів. Чим косметичні реформи відрізняються від кардинальних

Вчора в парламенті перше читання пройшов законопроект №5368 про внесення змін до Податкового кодексу для поліпшення інвестиційного клімату. Законопроект непоганий – але це знову косметичні реформи, зміни за формою, не за змістом.

Український інститут майбутнього і International Investment Partners ініціювали дискусію на предмет заміни ПДВ на податок з продажів в Україні. Вийшло цікаво і без популізму.

Важливий висновок – ідею підтримують в основному люди з правими політичними переконаннями, умовно кажучи – формується група українських республіканців, прихильників зменшення державного втручання в економіку. Критикують же цей проект соціал-демократи, які бояться втратити доходи бюджету зараз і не думають про те, що буде завтра, відмовляються визнавати, що в перспективі діюча податкова система не дасть Україні економічного зростання.

Моє бачення таке: Україна повинна визначити для себе стратегічну мету і будувати економічну модель виходячи з цієї мети.

Якщо ми вважаємо метою зростання економіки і залучення інвестицій – значить, потрібно створювати механізми, систему, в якій ця мета буде досяжна.

Наприклад – кардинальна податкова реформа. Ми прораховували варіант заміни ПДВ на податок з продажів в Україні.

Ідея така: замість ПДВ ввести податок з роздрібних продажів за ставкою 10% для всіх суб’єктів господарювання. Сплата податку відбувається в момент продажу, механізм контролю – касовий апарат (РРО).

Що робити з податком на прибуток в такій моделі? Або одномоментно збільшувати для балансування бюджету (цей варіант порахували негативним, так як спровокує бізнес на оптимізацію прибутку), або зберігати на нинішньому рівні і робити ставку на зростання бази оподаткування за рахунок зростання і легалізації прибутку, адже скасування ПДВ неминуче призведе до зростання економіки.

Що ми отримуємо? Податок з продажів – це правильний податок на споживання. За фактом покупки гроші направляються в бюджет.

Витрати на адміністрування мінімальні, держава економить на чиновниках.

За нашими розрахунками, за рахунок ліквідації схем оптимізації ПДВ, відкатів за відшкодування і хабарів оборотні капітали компаній збільшаться мінімум на 100 млрд. грн (станом на сьогодні приблизно в 80 млрд грн ми оцінюємо схеми з ПДВ та не менше 25 млрд – хабарі за відшкодування). Якщо ці гроші вивести – вони приведуть до різкого захоплення ліквідності бізнесів, знизять навантаження на оборотний капітал, пожвавлять внутрішній ринок і збільшать прибуток компаній приблизно на 40%.

При цьому СПД звільняються від сплати єдиного податку. Зараз з 1,5 млн СПД в Україні мінімум половина використовується для оптимізації продажів в роздрібній торгівлі. Реальні СПД в нашій моделі встановлюють РРО та в разі продажу послуг і товарів кінцевим споживачам-фізособам до роздрібної вартості при покупці додають в чек податок з продажів, стають податковими агентами.

Номінально продажи підприємств приблизно рівні продажам через СПД, але податкові відрахування від них асиметричні. Обмеження можливості оптимізації через СПД призведе до легалізації продажу підприємств і збільшить базу податку на прибуток.

Заміна ПДВ на податок з продажів призведе до ліквідації величезної корупційної системи. І це буде реальне поліпшення інвестиційного клімату.

У країні відбудеться перерозподіл податкового навантаження, що дає імпульс і внутрішньому ринку, і МСБ, і виробництву, і експорту, і лібералізацію в цілому. Крім того, податок з продажів можна легко децентралізувати, що призведе до посилення місцевих громад і збільшення відповідальності локальних властей за рівень розвитку територій. Влада матиме право встановлювати різні ставки податку на різні групи товарів або в залежності від регіонів.

Оскільки ПДВ формує приблизно 38% держбюджету така реформа – дуже складна. І модель заміни ПДВ на податок з продажів має великі ризики. Є ризик ухилення, скорочення податкової бази, кількості платників, виникнення касового розриву по надходженнях від імпортних товарів, потрібні ефективні системи контролю. Але все це ризики, з якими можна і потрібно працювати, прораховувати їх, оцінювати.

При цьому ми розуміємо, що в разі реалізації реформи зростання економіки України буде стрибкоподібним і практично у всіх сферах, експорт стане більш вигідним, країна перетвориться на величезну торгову і виробничу площадку. Експерти сходяться на думці, що головним бенефіціаром зростання стане навіть не експорт, а саме виробництво, це дасть сильний поштовх внутрішньому ринку. Крім того, в таких умовах в Україні запуститься фондовий ринок.

Показово, що наші експерти найбільшим ризиком заміни ПДВ на податок з роздрібних продажів вважають опір з боку держапарату.

Щоб інтегрувати таку модель, потрібно влаштовувати буквально революцію.

І відмовлятися від соціал-демократичної риторики.

 

Текст вперше опубліковано у авторському блозі на сайті LB.ua

13096344_523323247869007_4476699270263329440_n

Сергій Носенко дав велике інтерв’ю виданню «Апостроф»

У США відбулися президентські вибори, і тепер весь світ очікує перезавантаження політичних відносин. Ривок Трампа і провал американських соціологів, висока явка виборців і прихід до влади республіканців в Америці: чого чекати Україні від нового американського президента? «Апостроф» поставив ці питання старшому керуючому директору міжнародної інвестиційної компанії International Investment Partners (IIP) Сергію Носенко, який добре знайомий як із специфікою американського політичного життя, так і українського.

13096344_523323247869007_4476699270263329440_n

ЯК У США СЬОГОДНІ ОБИРАЮТЬ ПРЕЗИДЕНТА 

У США стартують президентські вибори, результат яких буде мати на Україну величезний вплив. Після виборів в світі відбудеться перезавантаження політичної конструкції, в тому числі в контексті українсько-російського конфлікту.

На фініш кампанії США вийшли з популістськими гаслами кандидатів і розчаруванням істеблішменту.

Американська виборча система має свої особливості і сильно відрізняється від української. Виборці голосують за кандидатів, і виходячи з результатів формується так звана колегія виборців. Переможець в кожному штаті (крім Мейна і Небраски) отримує групу виборців, чисельність якої пропорційна населенню штату. Результат визначає колегія виборців, щоб перемогти – кандидату в президенти потрібно набрати 270 голосів виборців. Існують штати, які традиційно голосують за кандидата-республіканця (наприклад, Техас – 38 виборців) і вотчини демократів (наприклад, Каліфорнія – 55). Доля виборів вирішується в штатах, де немає чіткої переваги голосів на підтримку одного або іншого кандидата, а також штати, що не визначились.

Зараз потенціал Клінтон – 268 виборців, у Трампа – 204, ще 66 виборців будуть представляти штати, що не визначились, найбільший з яких – Флорида (29 виборців), а також Арізона і Північна Кароліна.

Крім того, ситуація може змінитися за рахунок голосування в штатах Огайо (18) і Джорджія – тут позиції республіканців слабкі, демократам буде складно в Мічигані (16) і Пенсільванії (20).

Виходить, що позиції Клінтон на старті голосування набагато сильніші, однак це зараз не гарантує їй перемогу, тому що втрата будь-якого з штатів «що сумнівається» може різко змінити картину. У Трампа все більш напружено – програш в одному з таких штатів може обернутися для нього провалом.

Паралельно в США вирішується питання про те, хто буде контролювати Сенат – верхню палату парламенту. Зараз там більшість у республіканців – 54 голоси, але при цьому прогнозується, що вони втратять 3 місця за рахунок Іллінойсу, Вісконсіна і Пенсільванії. Все вирішиться в штаті Невада, де республіканці можуть перемогти демократів.

Результати голосування світ буде розуміти в ніч з вівторка на середу. Так що heads up! Нас чекає ненудна ніч.

І наостанок показова деталь. У США немає … ЦВК. Може, і нам так? Може без неї, нарешті, вибори стануть чесними. Як може і без закону про вибори? Його в США теж немає.

Текст вперше опубліковано в авторському блозі на сайті LB.ua

58551666_1118154738385852_2590358900079329280_n

П’ять тез про конфлікт навколо Валерії Гонтарєвої

Чим небезпечна для України ситуація навколо глави НБУ Валерія Гонтарєвої? Є кілька ключових тез.

Перша – в суспільстві мало розмов про цінності і стратегії державного менеджменту. На ключовій посаді в країні (особливо в період кризи, але не тільки в цей період) ми бачимо вихідця з корпоративного сектора. Бізнесвумен, яка звикла заробляти, в тому числі на негативних трендах в економіці. Це добре для неї особисто і для її бізнесу, але не для НБУ і не для країни.

Є певний шаблон корпоративного мислення і мало хто з фінансових менеджерів такого рівня здатний перебудовуватися на державні рейки.

Часто корпоративна підготовка орієнтована на західні фінансові інститути, в бізнесі саме такі партнери допомагають формувати імідж і історію компанії. Але для Національного банку більш важливим є питання суверенності країни, глобального ведення.

Зараз Валерія Гонтарєва «влаштовує» МВФ. А що, якщо завтра влаштовувати не буде? Сформується негативний бекграунд і це сильно зашкодить інституційній взаємодії. Що тоді? Замороження кредитування?

Друга – про методи і політичну доцільність.

Інструментарій корпоративного менеджера підходить в умовах конкуренції на ринку. Але коли таким інструментом користується регулятор, який вільний «стратити» або «милувати», ліквідувати або рефінансувати і з яким особливо не посперечаєшся – це занадто, це політично вмотивовані рішення, мета яких – прибуток конкретної корпорації, а не, наприклад, довіра громадян банківської системі, стабільність ринку.

Третя – жодне «очищення банківського сектора» не може бути виправданням втрат, нанесених національному фінансовому ринку.

Зруйновані банки – це банки з національним капіталом, а багато хто з тих, що вижили в ТОП-20 – це європейські і російські гроші. Коли в ТОП виходять банки з іноземним капіталом, які орієнтуються на думку акціонерів, не пов’язаних з Україною – це серйозна загроза. Фактично українська держава втрачає реальний контроль над грошима, які працюють в економіці.

А якщо розвивається банк з національним капіталом, яким володіє громадянин України, який має великі активи в своїй країні – це зовсім інше. І це суверенна українська політика, яку виробляємо ми тут, всередині України.

Четверта – реструктуризація боргів.

За останні 2 роки Україна обросла величезною кількістю зобов’язань по виплатах боргів і продовжує збільшувати цей портфель. Країна все більше і більше залежить від кредиторів і їх політичних цілей, і, отже, має все менше і менше можливостей для маневрів у власних інтересах. Це створює обставини, в яких українські політики нічого не вирішують, а тільки змушені виконувати чужу волю.

П’ята – зростання напруги всередині бізнес-еліти України.

Всі великі бізнесмени вже дізнаються про схему і цілі керівництва НБУ і розуміють, що змінити її можна тільки політичними інструментами – через тиск на владу. Це формує в тому числі тренд на пошук нових облич у політиці, які зможуть впливати на цю ситуацію. На тлі загального зниження рівня життя населення такими можуть бути дійсно радикальні сили, що загрожує кризами.

В якості альтернативи пропонується концепція мінімум патріотизму, максимум – фінансового суверенітету, а не улесливо «чего изволите» у західних донорів. Але з нинішнім керівництвом НБУ змінити ситуацію не вийде.

Не знаю, чи зчитує керівництво НБУ цей сигнал від бізнес-співтовариства.

 

Текст вперше опублікований в авторському блозі на сайті LB.ua