new2

Сергій Носенко назвав п’ять пріоритетів своєї політичної стратегії

Сергій Носенко – старший управляючий директор інвестиційної компанії International Investment Partners, співзасновник Громадсько-політичного руху «Розвиток», в інтерв’ю Остапу Дроздову назвав 5 пріоритетів своєї політичної стратегії.

«Перший – перегляд політики безпеки держави. Позбавлення силових структур повноважень у сфері економіки, в тому числі – СБУ. Зараз силові структури – це «дубина» в руках Президента.

Приватизація, корпоратизація оборонної промисловості. Виведення державного замовлення на ринок, відкриті закупівлі.

Другий – право на володіння окремими видами вогнепальної зброї для українців, право на самозахист із застосуванням зброї. Формування загонів територіальної оборони.

Третій – мінімум державного втручання в економіку. Ліквідувати більшу частину міністерств, відомств, адже уряд у такій кількості Україні просто не потрібен. Якщо завтра звільнити половину чиновників – ніхто не помітить.

Четвертий – зниження податків, політика мінімізації фіскального навантаження на бізнес та громадян. Гроші треба залишити людям – хай витрачають та інвестують. Це запустить економіку.

П’ятий – скасування ПДВ. Він тягне вниз і ЄС, і Україну. Заміна ПДВ на податок з продажів».

Також Сергій Носенко зазначив, що продовжує формувати політичну команду праволібералів проекту “Розвиток”

 

 

51451720_797854237230541_7733628794484817920_n

Звернення до українців кандидата в президенти Сергія Носенка. Найголовніше

Кандидат в Президенти України Сергій Носенко презентував свою передвиборчу програму на телеканалі UA: Перший.

Страна” наводить найважливіші цитати і переказує головні тези виступу Сергія Носенка.

Носенко – людина в політиці нова, кандидат для України нетиповий: інвестбанкір, який заснував успішну інвестиційну компанію в США і має досвід роботи в 30 країнах світу.

“Я 30 років в бізнесі, 20 років працював в країнах ЄС, добре знаю як функціонує економіка в Європі. Я ніколи в своїй діяльності не розраховував на державу і маю унікальний для України досвід. Можу сказати, що до сих пір в Україні панує соціалізм. Системне накопичених багатств в бюджет на тлі зростання соціальних виплат – це абсолютно неправильно. Така система породжує корупцію чиновників, яку можна викорінити економічно”, – заявив Носенко.

Він зазначає, що виборці знайомі зі своїми політиками вже 28 років. “Це одні й ті ж особи, одні і ті ж реформи. Замість одних чиновників приходять інші й на зміни вже не доводиться сподіватися. Потрібно міняти систему”, – зазначає кандидат в презіденти.

Він вважає, що гроші в державі «не падають з неба» – їх потрібно заробляти. “Підприємці повинні стати основою держави, інвестуючи і створюючи багатства. Вони платять податки, з яких видаються пенсії і зарплати. Ми повинні почати поважати підприємця, на цій основі будувати нову державу, як це сталося в США”, – говорить Сергій Носенко.

Кандідат пропонує:

    • легалізувати володіння окремими видами вогнепальної зброї;
    • ліквідувати державні монополії та бюрократію для боротьби з корупцією;
    • спростити систему оподаткування, зокрема уніфікувати всі податкові та митні ставки;
    • скасувати мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення і приватизувати держпідприємства в Україні.

Армія за Носенка повинна стати контрактною, українцям дозволять вільно володіти вогнепальною зброєю, а економічні інтереси стануть основою національної політики держави.

“У нас достатньо талановитих людей, які можуть повести вперед Україну. Я звертаюся до таких людей – друзі, ваш голос потрібен в політиці. Ми створюємо платформу (суспільно-політичний рух “Розвиток” – Прим. Ред.), яка дасть можливість вам встати на ноги, захистити ваші права і права ваших дітей. Суверенна Україна може стати лідером 21 століття всього світу на основі праволіберальної політичної платформи. Ми повинні об’єднатися в ім’я майбутнього. Ми повинні сказати “ні” політичним корупціонерам. Я не обіцяю, що це буде легко. Це буде важко, але це того варто. Давайте міняти країну разом”, – резюмував політик.

Велике інтерв’ю Сергія Носенка Остапу Дроздову: про соціалізм, політику та президентські вибори

Велике інтерв’ю Сергія Носенка Остапу Дроздову: про соціалізм, політику та президентські вибори

Щоб розвивати Україну, треба функції уряду відрізати на 90% та відмовитися від Кабміну такого, як він є зараз.

Про це в інтерв’ю Остапу Дроздову сказав Сергій Носенко.

Також необхідний зовсім інший підхід до безпеки та до армії.

Окрім цього, Сергій Носенко розповів, чи пасуватиме Україні американська модель розвитку, чи варто Києву легалізувати зброю.

«Україну можна розвивати, якщо зробити з неї другий Ізраїль. Іншого виходу немає. Нам треба тільки серйозно озброюватись», – розповів він.

Кандидат в Президенти України Сергій Носенко  підписав меморандум із Асоціацією власників зброї та Рухом власників зброї «Твій голос вплине»

Кандидат в Президенти України Сергій Носенко  підписав меморандум із Асоціацією власників зброї та Рухом власників зброї «Твій голос вплине»

Кандидат в Президенти України, співзасновник Громадсько-політичного руху «Розвиток» Сергій Носенко публічно підтвердив свої наміри щодо запровадження права зброю та збройний самозахист в Україні.

Відповідний Меморандум із Асоціацією власників зброї та Рухом власників зброї «Твій голос вплине» Сергій Носенко підписав  13 березня.

Кандидат в Президенти України Сергій Носенко  підписав меморандум із Асоціацією власників зброї та Рухом власників зброї «Твій голос вплине»
Кандидат в Президенти України Сергій Носенко  підписав меморандум із Асоціацією власників зброї та Рухом власників зброї «Твій голос вплине»

«Підтримую всі його пункти – законопроект «Про зброю», вимогу про удосконалення законодавства щодо рівного права на збройний захист, зокрема, із використанням короткостволу, створення системи територіальної оборони та публікацію списків нагороджених вогнепальною зброєю. Ці тези також включені до моєї передвиборної програми.


Закликаю всіх, хто підтримує право на володіння зброєю для українців, не сидіти вдома 31 березня. Приходьте на вибори та продемонструйте консолідовану політичну волю», – зазначив Сергій Носенко.

 

 

 

54462299_819990515016913_9173503278955102208_n

Кандидат в Президенти Сергій Носенко відвідав КБ «Південне» у Дніпрі

Кандидат в Президенти Сергій Носенко – старший управляючий директор інвестиційної компанії International Investment Partners, співзасновник Громадсько-політичного руху «Розвиток», відвідав місто Дніпро та зустрівся із керівництвом КБ «Південне».

 «Відвідав КБ «Південне». Я думаю про це українське підприємство кожного разу, коли чую про Space X та перспективи космічного туризму в США. Мене не полишає думка про те, як влада в Україні обходиться із такими потужними компаніями – формальні процедури, покроковий контроль, недофінансування державних програм, некомпетентні чиновники у всіляких державних структурах. Сьогодні, коли космос стає бізнесом у всьому світі, Україна просто марнує час, тримаючи таке підприємство на повідку державного управління. КБ «Південне» могло би приносити мільярди гривень прибутків та мати славу світового рівня, бути центром інновацій на програм освоєння космосу.

А нам по телевізору розповідають то про аграрну країну, то про субсидії та обов’язки перед МВФ. Іноді мені здається, що трагедія України – у плебейському масштабі мислення її керівників», – зазначив Сергій Носенко в своєму Facebook.

 

57597593_1118964058304920_3835020553941417984_n

Сергій Носенко: Біда України в тому, що політики слухають поради ЄС, МВФ, Америки, але самі не ухвалюють рішень і не відповідають

Навіщо йти на вибори президента, якщо опитування не засвідчують імовірності перемоги, як міф про рівність заважає Європі розвиватися, чому МВФ схожий на бухгалтера і як із Донбасу зробити інвестиційний проект – про це в інтерв’ю виданню “ГОРДОН” розповів старший керівний директор International Investment Partners, засновник громадської організації “Розвиток” і кандидат у президенти України Сергій Носенко.

Я БАЧИВ В ОКРУЗІ В МЕЖАХ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ АБСОЛЮТНО ДИКІ РЕЧІ

– Чому ви вирішили брати участь у президентських виборах, на який результат розраховуєте?

– Участь у виборах президента для мене – це найкращий спосіб публічно почати роботу з формування праволіберального політичного об’єднання в країні. Для мене цей ідеологічний маркер є вкрай важливим, тому що поки політичний спектр в Україні – лівого плану, і бізнес, середній клас цивілізовано в політиці не представлені. Я вважаю, що це неправильно, – і почав будувати таке представництво, політичний рух.

– Ви говорите, що в політиці не представлено бізнес. Але всі скаржаться, що бізнесменів у політиці більше, ніж чистих політиків.

– Я б так не сказав. Якщо ви маєте на увазі великі фінансово-промислові групи, то так, вони присутні, навіть занадто, але їх сформовано на базі радянських сировинних монополій і за радянськими принципами. Станом на 2019 рік у політичному дискурсі України ніяк не представлено нової економіки, економіки майбутнього, немає нового покоління підприємців.

– Сьогоднішній президент – якраз бізнесмен.

– Очевидно, що потрібно шукати нові підходи і нові команди. У мене дуже прагматичний підхід. Погляньмо на результати роботи за принципом “було – стало”, без особистісних оцінок. Поки результати такі: люди їдуть, економіка зростає дуже повільними темпами, усього 2–3% від ВВП на рік при тому, що ми втратили приблизно 40% ВВП під час кризи, із початком війни. Я вважаю, що саме запитом на нових людей можна пояснити таку велику кількість кандидатів на президентських виборах. Відбувається пошук і формування нової еліти.

– Що ви думаєте про рейтинги кандидатів? Шанси є, як бачимо, у зовсім інших політиків. Як ви ставитеся до того, що йдете на вибори, а соціологія не бачить вас?

– Я професійно займаюся інвестиціями, у цьому бізнесі потрібно бачити на кілька кроків уперед – я вмію і люблю грати в довгу й у роботі, і в житті. Я завжди досягаю своїх цілей, якщо за щось беруся. Упевнений, що в політиці буде те саме.

Самі собою рейтинги – це річ досить відносна. Якщо мене будуть щонеділі показувати на головних каналах країни – у мене будуть рейтинги, ви ж розумієте. Але водночас ми вже бачили, як, зокрема, на президентських виборах рейтинги кандидатів старанно формують, а в день голосування трапляються сюрпризи.

Мені здається, що в Україні протест проти чинних політиків (із рейтингами!) такий великий, що зараз невідомі раніше люди за секунду стають популярними. По суті, це вікно можливостей для тих, хто готовий до радикальних перетворень. І я цим вікном обов’язково скористаюся.

– Політологи зараз ділять кандидатів на три умовні групи: реальних, технічних, які для чогось потрібні ось цим реальним, і тих, хто йде на вибори президента, щоб підвищити шанси провести до парламенту свою політичну силу. Ви – з тих, хто збирається в Раду?

– Безумовно. Президентські вибори – тільки перші в низці політичних подій, які приведуть до якісних змін у країні. І парламентські вибори восени, які ви згадали, будуть не менш важливими. Я хочу допомогти прогресивним людям, яких у нашій країні все ще чимало, зайти в Раду і розпочати реальні зміни й реальну роботу на благо України. Глобально мене цікавить Україна як успішна країна, успішний гравець на світовому ринку, сильний економічний гравець. Цієї мети можна досягти тільки з правильною економічною політикою. У цьому я якраз добре розбираюся.

ПРАВОЛІБЕРАЛЬНІ ІДЕЇ МАЮТЬ В УКРАЇНІ ВЕЛИКУ ПЕРСПЕКТИВУ. ЯКЩО, ЗВИЧАЙНО, ПРАВИЛЬНО ЇХ ПОЗИЦІОНУВАТИ

– У вас уже був досвід, ви пробували пройти в Раду на довиборах 2016 року в окрузі в Полтавській області. Які висновки ви зробили після тієї кампанії?

– Це була дуже коротка кампанія – довибори у ВРУ, ви, мабуть, пам’ятаєте. Ми працювали в окрузі лише приблизно два тижні, не більше. Тоді для мене як для бізнесмена це була абсолютно нова сфера діяльності і потрібно було на практиці зрозуміти, як ця машина працює. В Україні вже склалися певні правила гри на політичному ринку, вони не завжди прозорі, є видима вершина айсберга, але вирішальною зазвичай є підводна. З одного боку, результат виправдав мої очікування – я дуже багато чого тоді навчився. З іншого боку – те, що я побачив, мені зовсім не сподобалося.

Я бачив, що в окрузі, де результати були об’єктивно непередбачуваними, працювали “сітки”. Ми, на жаль, не були готовими до рукопашної битви на захист власних результатів, а наші опоненти були дуже навіть підготовленими. Я бачив в окрузі в межах виборчого процесу абсолютно дикі речі. Крім безцінного уроку, я одержав ще й досить точне розуміння того, що реально відбувається в сільських регіонах України.

Із людьми, які там живуть, політики взагалі не працюють – у найкращому разі роздають якісь продовольчі пайки. Реально багато людей досі не розуміє різниці між соціалізмом і капіталізмом, їм ніхто не роз’яснює, як трансформується державне управління, куди ми рухаємося. Вони абсолютно кинуті там без роботи, без будь-якої правильної інформації про сучасний світ. Але водночас запит на знання в них є – я був навіть здивований тим, як вони відгукувалися на мої розмови про бізнес, про те, як улаштовано економіку країни і чому її влаштовано неправильно. Я одержував дуже дієвий відгук.

Зрозумійте правильно, мій спосіб життя сильно відрізняється від того, як живуть вони, але я був вражений величезним потенціалом і можливостями. Зокрема це мене переконало в тому, що право-ліберальні ідеї мають в Україні велику перспективу. Якщо, звичайно, правильно їх позиціонувати й людям роз’яснювати нові економічні принципи, а не повторювати те, до чого вони звикли ще за Радянського Союзу.

– Коли ви розповідаєте про ту передвиборчу кампанію, ви говорите “ми”. Отже, вам вдалося сформувати якусь команду? Хто ці люди? Щоб захистити результати на виборах, потрібна розгалужена мережа однодумців у кожному регіоні, у комісіях. У вас є цей ресурс?

– Якраз вибори в Полтавській області й підштовхнули нас до того, що таку мережу або організацію треба будувати. Я ініціював створення громадської організації, яка має назву “Розвиток”, почав зі збору волонтерів, які поділяють наші ідеї, насамперед в економічній тематиці.

Один із напрямів нашої роботи – соціальні хаби. У них ми організовуємо коворкінги, займаємося просвітницькою діяльністю, роз’ясненням принципів функціонування вільної економіки, поширенням успішних підприємницьких прикладів українців, популяризацією культурних досягнень.

Зараз перші проекти вже запущено, і ми збираємося далі розвивати мережу хабів, де люди можуть безкоштовно одержати інформацію про те, що у світі відбувається, зустрітися з професіоналами своєї справи, із відомими людьми. Ми закликаємо людей змінюватися, виявляти ініціативу, брати участь у суспільних процесах.

Досить швидко цей процес трансформувався в організований рух, практично в усіх регіонах у нас уже є прибічники. Протягом цих трьох років, які минули після виборів, вони виконали чималий обсяг громадської роботи, і зараз можна говорити, що вже є команда, яка здатна працювати і на президентських, і на парламентських кампаніях.

– За логікою речей, як це відбувається зазвичай в Україні, найближчим часом “Розвиток” має стати партією, правильно я розумію?

– Такого варіанта не відкидаю. Ми себе бачимо, безумовно, як одного з партнерів у великій політичній силі право-ліберального характеру, яка восени має перемогти на виборах і зайти у Верховну Раду.

– І хто міг би бути серед партнерів? Кого з чинних політиків ви можете назвати близьким за поглядами?

– Я прихильник того, щоб до цього об’єднання, партії чи блоку – назвіть як завгодно – увійшли люди, які поділяють базові принципи вільної економіки. Таких людей досить багато. На сьогодні, напевно, було б передчасно говорити персонально про тих партнерів, які могли б брати участь в об’єднанні, але вони досить добре відомі. Я принципово не дуже хотів би працювати з політиками “старої хвилі” – вони вже зробили, що могли, і очевидно, що їхній час минув і довіра до них прогнозовано падає.

Зараз з’явилося багато нових облич, і я говорю не тільки про вік у паспорті. Хтось із них раніше працював у промисловості, хтось у бізнесі, є громадські діячі, і вони всі дуже добре відомі. З усіма правими політичними групами, про які ви читаєте в пресі, ми ведемо переговори. І я впевнений, що хтось обов’язково погодиться на таке об’єднання.

– Хто вам допомагав будувати кар’єру?

– Я self-made man. Я виріс в абсолютно простій сім’ї, у неблагополучному робочому районі Києва. Я дуже вдячний своїм батькам, які з дитинства прищеплювали мені думку про необхідність вчитися і не стояти на місці, що я і робив. Я добре закінчив школу, потім Київський політехнічний інститут. До того часу Союз розвалився, програмісти, на жаль, тоді ще не були нікому потрібні, треба було швидко зорієнтуватися, куди йти далі. Я починав бізнес із нуля і своєю працею добивався всього. З одного боку, мені було складно, але з іншого – саме завдяки всім цим обставинам я здобув колосальний досвід кризового менеджменту та управління.

Я з 1993 року працював у міжнародній корпорації, потім очолив офіс компанії в Києві. Це була одна з небагатьох компаній, офіс розвитку якої з Києва, а не з Москви керував бізнесом у країнах колишнього СРСР. У мене є досвід роботи в більшості країн Європи, обох Америк. У 2011 році я заснував інвестиційну компанію у США. Я не багатьох знаю українців із таким досвідом і абсолютно щиро хочу його застосувати в Україні. Нова економіка вже постукала у двері, а багато людей поки що не готові, насамперед ментально, сприймати нові підходи.

– Ким працювали ваші батьки? Проста сім’я – поняття відносне і для всіх може означати різне.

– Мій батько був робітником, ковалем на заводі, мама займалася дітьми. Усе, як завжди, у радянський час.

Я у США в колі друзів завжди запрошую американських ліваків у гості в Україну: у нас медицина безкоштовна, приїжджайте! Але поки що ніхто не погодився

– Ви повторюєте, що потрібна ліберальна економіка, переконані в цьому, але водночас самі кажете, що люди поки не готові до неї. Як ви вважаєте, в Україні взагалі така модель може прижитися – усе відпустити максимально, контролювати мінімально? Тоді як люди схильні шукати заступництва, захисту держави, хочуть гарантованого добробуту. А ви в ці плани приходите з риторикою про те, що потрібно лібералізувати економіку.

– Саме так. Я працюю на двох континентах зараз і бачу глобальну кризу ідей. Європейський союз як соціал-демократична структура є вінцем розвитку марксизму у Європі, ця модель зазнає краху перед нашими очима – як раніше СРСР. Те, що відбувається у Франції, в Італії, навіть у Німеччині, Brexit – це все наслідок цієї кризи ідей.

Податки в Європі стали дуже високими, значну частину доходів людей вилучають до бюджету. Це призводить до колосальної демотивації, нівелює поняття приватної власності. Ви не можете розпоряджатися плодами своєї праці – то навіщо тоді працювати? Величезна частина європейців шукає можливості швидше вийти на пенсію. У Франції, де я працював у 90-х, уже тоді ідеєю фікс було “навіщо працювати від ранку до ночі, краще швидше вийти на пенсію і буде той самий ефект у грошах”. Як ви думаєте, чи добре працюють такі співробітники?

Тому політика підвищення податків заради пенсіонерів і бюджетників, міф про рівність і справедливість заганяють Європу у спадну економічну спіраль. У США цей тренд виявляється менше, тому що економіку країни побудовано на фундаменті чистого капіталізму – але він усе одно загрожує. Зростає популярність соціалістів, які кажуть, що освіта й медицина мають бути безкоштовними. Ви серйозно? Я у США в колі друзів завжди запрошую американських ліваків у гості в Україну: у нас медицина безкоштовна, приїжджайте! Але поки що ніхто не погодився.

Ці соціалістичні міфи про те, що “держава подбає”, – чистісінька корупція. По суті, людською мовою їх можна перекласти так: віддайте більше зароблених грошей чиновникам та бюрократам, і вони спокійно розпиляють їх і роздадуть подачки тим, хто за них проголосує на виборах. Як можна погоджуватися віддавати в бюджет дедалі більше? Це, по-моєму, суперечить людській природі та множить на нуль перспективи економічного зростання.

Коли я говорив про це, зокрема, під час виборів до парламенту в окрузі в Полтавській області – люди мене розуміли й погоджувалися.

Діалог приблизно таким був:

“Раніше було краще, тому що в колгоспі нам давали роботу, а зараз ніхто не дає. Проголосуємо за того, хто дасть роботу.

– А ви не пробували зареєструватися як приватний підприємець, випікати хліб і продавати його своїм односельцям? Продавати молоко, бути електриком у своєму населеному пункті, заробляти так гроші?”

Вони на мене дивляться широко розплющеними очима. Просто вони ніколи раніше про це навіть не думали. Я впевнений, що роз’яснювати – це правильний шлях. Усі, з ким я говорив про це, за мене проголосували.

Цю аналогію можна продовжити. Ми Крим утратили, і одна з причин у тому, що кримським населенням нормально ніхто не займався, так, тільки провокації під час виборів влаштовували на ґрунті мови. Хтось у нас комунікував із населенням Донбасу? Адже за статистикою, більше ніж половина людей не виїжджала за межі Донецької та Луганської областей – що доброго про Україну вони могли дізнатися до війни?

– У вас у програмі, до речі, багато пунктів про економіку, є про безпеку і практично немає нічого про гуманітарну політику, мову, релігію, ставлення до етнічних меншин.

– Економіка сьогодні – це найактуальніше питання. Якщо ми запустимо економічне зростання, усе інше почне налагоджуватися. Не буде проблем із медициною та освітою, люди бачитимуть, що тут, в Україні, можна пристойно заробляти й жити нормально – проблеми культури й мови відійдуть на другий план.

Усі будуть зайняті дітьми, бізнесом, подорожами. Не буде часу проклинати одне одного через церковне питання – домовимося.

До речі, є ще один важливий аспект. В Україні досі є думка про те, що бути багатим – це якось дивно, неправильно. Ви бачите, як часто журналісти цькують підприємців без розбору: неважливо, був чиновником чи ні, заробив гроші своєю працею чи вкрав. Це теж негативно впливає на розвиток країни, фонить, так би мовити.

УПЕВНЕНИЙ, ЩО УКРАЇНА МОЖЕ ДОСЯГТИ УСПІХУ ЯК ГЛОБАЛЬНА ДЕРЖАВА НАВІТЬ В УМОВАХ, КОЛИ НА ПІВНІЧНОМУ СХОДІ – АГРЕСИВНИЙ СУСІД

– Я починаю підозрювати, що відповідь на запитання, як закінчити війну і як повернути Крим, у вас теж економічна.

– Безумовно. Я навіть коли у США зустрічаюся з громадськими діячами й політиками, кажу: Україна може стати східноєвропейським Ізраїлем. Сильна армія, яка здатна захистити від будь-яких зовнішніх агресій, і дуже сильна економіка – ось рецепт процвітання. Якщо всередині країни створити сприятливе середовище для інвестицій – будуть інвестори з усього світу, зростатиме економіка. Я інвестбанкір, професійно займаюся оцінюванням проектів. Повірте, гарних проектів мало, а грошей багато, великим інвестфондам часто нікуди вкладати. Якщо Україна зможе стати “гарною країною для інвестицій” – почнеться процес гуманітарного возз’єднання. Люди, які живуть у Криму та на Донбасі, бачитимуть в Україні приклад і хотітимуть тут жити. Політична основа для агресії зникне, а зараз вона є, якщо говорити чесно.

– Але економіка й сильна армія поки не вирішили територіального конфлікту в Ізраїлі. І попри сильну економіку спірні території не кинулися приєднатися й залишитися з Ізраїлем.

– Я наводжу як приклад, тому що він отримував величезну допомогу від західних партнерів, насамперед від США, поки стартувала його економіка: на будівництво армії, на розвиток інститутів уряду. Схожі Україна з Ізраїлем ще й у тому сенсі, що Україна приречена бути державою-фортецею через географічне положення та історію. Поки у нас не було своєї країни – тут були поле битв і околиці імперій. Тепер є держава – і вона має бути озброєною до зубів, щоб себе захищати.

Я абсолютно впевнений у тому, що Україна може досягти успіху як глобальна держава навіть в умовах, коли на північному сході – агресивний сусід. Найголовніше – навести лад удома й зупинити масову еміграцію. На початку XX століття була еміграція в Канаду, Аргентину, після розвалу Союзу всі почали виїжджати в той самий Ізраїль, Іспанію, Португалію, Італію, тепер усі побігли в Польщу та Чехію.

Я багато років працював у інших країнах, довго жив за кордоном, от повірте мені на слово: кращим за рідну країну не може бути нічого, і потрібно наводити лад тут.

– У вашій програмі я не знайшла нічого про НАТО. У вас яка позиція щодо цього питання?

– Безумовно, я вітаю процес відходу від радянського стандарту озброєнь і підготовки особового складу, цей процес правильний. Якщо в майбутньому нам буде вигідно стати членом Північноатлантичного альянсу, то чому ні? Але тут треба дивитися на те, що нам це дасть. Насамперед потрібно дбати про свою армію.

Я загалом уважаю так: ми можемо брати участь у різних союзах, договорах, торговельних зокрема, але тільки в тому разі, якщо це дасть нам певну вигоду. Я, наприклад, не готовий платити суверенітетом України за будь-які союзи, допомогу тощо. Той самий Дональд Трамп критикує НАТО за його неефективність, дорожнечу та бюрократичність.

МВФ – ЦЕ БУХГАЛТЕРИ, ЇХ ТУРБУЄ ТІЛЬКИ БАЛАНС, А УКРАЇНА ЯК КРАЇНА ЦІКАВИТЬ МЕНШОЮ МІРОЮ

– Чому ви вважаєте, що потрібно обмежити співпрацю із МВФ? Що, вважаєте, потрібно залишити, а від чого відмовитися?

– Хочу навести такий приклад. У 1999 році я вперше потрапив в Аргентину, тоді країна тільки оговтувалася після кризи. Аргентина тоді мала дуже плачевний вигляд, приблизно як зараз – Україна. На жаль, тоді, 20 років тому, при владі в Аргентині опинилися соціалісти, і вони співпрацювали із МВФ як із фактично єдиним донором, ставши його заручниками. Виконували всі умови, ухвалювали всі закони, які їм диктував МВФ. У підсумку ця криза затягнулася на довгі роки, і тільки останнім часом зі зміною політичного курсу країни почалися якісь зміни.

Чи готова Україна 16–17 років брати нові борги, щоб віддавати старі? Чи готова до того, що весь цей час економіка буде зростати 2% на рік, що фактично нічого не дає пересічному громадянину? В ухваленні рішень про співпрацю або відмову від співпраці із МВФ потрібен баланс між свободою керувати своєю економікою і відповідальністю за ті запозичення, які ми вже зробили.

В Україні потрібно зробити все для того, щоб забезпечити економічне зростання, запустити споживчий ринок, якого на сьогодні практично немає, і кредитування. І це буде рятівним колом, яке допоможе нам і борги фінансувати зокрема.

Якщо ми будемо зростати на 10% на рік, то в нас не буде проблем із виходом на ринки комерційних запозичень, не буде проблем з інвесторами, вони всі прийдуть і вкладатимуть в економіку, яка зростатиме. Нам просто не потрібні будуть нові кредити.

– А є країни, які зараз зростають на 10% від ВВП на рік?

– Китай зростає менше, ніж на 10%, але є гарний приклад. Я нещодавно був у Китаї, заїжджав у місто Шеньчжень, це недалеко від Гонконга. По суті, Шеньчжень – це китайська Силіконова долина, центр електронної промисловості. 30 років тому, коли розпався СРСР і Україна отримала промислову інфраструктуру аж до ракетобудування, на місці Шеньчженя було рибальське село. Зараз Шеньчжень – місто із 12-мільйонним населенням, валовий внутрішній продукт цієї території – $380 млрд, тоді як у всієї України – приблизно $113 млрд.

Із нуля побудовано фактично оазис – і завдяки, як ви думаєте, чому? У цьому місці було створено вільну економічну зону з низькими податками, інвесторам можна вільно заходити й виходити. Навіть в умовах комуністичного Китаю можливі ось такі дива. Це приклад успішної економіки.

В Україні багато говорять про Російську Федерацію – але реально вона зараз зазнає краху в масштабах глобального світу, і зокрема агресія проти України – це спосіб підтримувати реноме. Але це тупиковий шлях.

– Чи потрібно було у 2014 році погоджуватися на умови МВФ? Адже необхідно було наповнити абсолютно порожню скарбницю.

– У 2014 році було зроблено низку фатальних економічних помилок. Насамперед – Національним банком. Спочатку НБУ вичікував, потім почав діяти, але неправильно, і це призвело до обвалу гривні. Але в будь-якому разі не можна було погоджуватися на підтримку у будь-який спосіб.

Адже в нас уже були приклади роботи із МВФ старої гвардії на чолі ще зі Стельмахом (Володимир Стельмах був головою НБУ із 2003-го до 2010 року. – “ГОРДОН”). Вони боролися, відстоювали наші інтереси і працювали із МВФ на вигідніших умовах, не було такого відвертого диктату: ухвалюйте такий закон, інакше грошей не дамо.

В України є суверенна валюта – гривня. У руках НБУ та уряду є безліч фінансових інструментів для того, щоб працювати з валютними кризами, аж до емісії. Нічого особливо страшного в емісії немає, якщо цим займатися грамотно. Але, на жаль, цього варіанта навіть не розглядають.

Кажуть: “Треба вступати в ЄС, внесімо це в Конституцію, ось британці придумали вийти, які вони дурні, ха-ха-ха”. Але насправді британці багато в чому визначали і визначають обличчя сучасного світу, у них досить розвинена демократія, суверенна сильна влада, ми бачимо, як працює зараз британський парламент. Але чомусь в Україні у ЗМІ британських політиків подають як якихось недалеких людей, які не розуміють усіх принад ЄС. Точно? Може, навпаки – вони дуже добре розуміють і тому виходять із ЄС? Британія не входила до єврозони, щоб зберегти свій центробанк і можливість керувати своєю валютою, не віддавати фінансового суверенітету в ЄС. Може, порівняємо фунт і гривню?

Біда України в тому, що політики тут слухають поради всіх підряд: ЄС, МВФ, Америки, кого завгодно – тільки самі не ухвалюють рішень і не відповідають за них. Намагаються постійно перекласти свої промахи то на Будапештський меморандум, то на Москву, то на Брюссель, то ще кудись.

– МВФ завжди наполягає, що ці зміни потрібні нам самим, а не їм.

– Є дуже важлива різниця між власником бізнесу і головним бухгалтером. Для бухгалтера важливо, щоб баланси зійшлися, а для власника бізнесу важливими є зростання і розвиток. МВФ – це бухгалтери. Вони використовують бухгалтерські методи ухвалення рішень, їх турбують тільки здатність повернути борги і звітність. Україна як країна їх цікавить меншою мірою.

А от мене цікавлять стратегія країни та її майбутнє, а не баланси. Я вважав і вважаю, що бухгалтер не може керувати розвитком бізнесу, для розвитку потрібна зовсім інша енергія. Відповідно, бухгалтер не може і країні диктувати, які закони ухвалювати, а які – ні.

У нас не було своєї держави 300 років, незалежна Україна нам усім дорого коштувала і має велику цінність. І тепер будемо розкидатися суверенітетом на догоду іноземним радникам? Я не згоден.

– Для цього потрібно знати, як обійтися без грошей.

– Є безліч інструментів фінансового регулювання. Але найголовніші – політичний авторитет і довіра. Українські лідери повинні мати можливість сісти за стіл переговорів зі світовими лідерами, розуміти мотивацію партнерів на Заході, бути членами клубу. Із цим поки що проблеми.

– Ви в програмі заявляєте, що країни – підписанти Будапештського меморандуму мають брати участь у відбудові Донбасу. Про що йдеться? Вони повинні дати грошей? Чи, може, прислати викладачів із Кембриджа в Донецький університет?

– Я розглядаю відновлення Донбасу як інвестиційний проект. Я вже говорив, що у світі грошей набагато більше, ніж можливостей їх інвестувати. Я б створив для Донбасу спеціальний інвестиційний фонд, донорами якого могли б стати саме країни – учасниці Будапештського меморандуму. Буде досить провести перший раунд збору інвестицій, почати фінансувати програми з розвитку територій: інфраструктуру, видобування корисних копалин, туризм, а потім – розміщувати акції та облігації фонду. Цей інвестфонд міг би стати чудовим комерційним проектом. Можливо, навіть першими інвесторами могли б стати уряди – і потім вийти, продати частки приватним західним інвесторам. Є поетапний процес, абсолютно звичайний для світових фінансових інститутів, і можна було б його з успіхом застосувати на Донбасі.

13096344_523323247869007_4476699270263329440_n

НАВІЩО НЬЮ-ЙОРКСЬКИЙ ІНВЕСТБАНКІР СЕРГІЙ НОСЕНКО ЙДЕ В ПРЕЗИДЕНТИ УКРАЇНИ

Ми зустрілися з Сергієм Носенком в барі готелю в Верхньому Іст-Сайді на Манхеттені. Він живе неподалік і прийшов пішки. Сергій – інвестбанкір, причому дуже доброзичливий і відкритий. З тих людей, поспілкувавшись з якими лише годину, ви розлучаєтеся мало не кращими друзями.

Сергій зробив себе сам. Він народився в столиці України, навчався в київському Політеху і, закінчивши його в лихі 90-І (коли “не було чого їсти”), пішов працювати в міжнародну компанію зі штаб-квартирою в Парижі. Допомогло знання англійської. Через 17 років, розчарувавшись в Західній Європі і не знайшовши спільної мови з новими власниками компанії, Сергій поїхав в США. “Старі демократії, такі як Франція і Німеччина, ставляться до українців, як до людей третього сорту”, – говорить фінансист. Сергій відкрив інвестиційну компанію в США (тому що “не існує ніяких перешкод на шляху до успіху, крім власної ліні”). Цього року зареєструвався в кандидати в президенти України, внісши заставу в 2,5 мільйона гривень або приблизно $ 92 723. Заству повертають назад тільки тим, хто проходить до другого туру.  Закривши багато угод в США, фінансист мріє залучати інвестиції в Україну. Але поки не може через погане законодавство і недовіру з боку інвесторів. Себе ж він бачить в ролі кризового менеджера для країни. Яка мотивація Сергія балотуватися в українські президенти, якщо зрозуміло, що він не переможе і розлучиться з кругленькою сумою? Наскільки щира посмішка цього американського інвестбанкіра?  “Рубік” запитав Сергія про це, а ще про те, чому він хоче дозволити в Україні вільне носіння зброї і чи є він “ставлеником Білого дому”.

 – Коли ви приїхали в Нью-Йорк?

– 10 років тому. Вперше приїхав в США по візі [інвестора] Е-2, яка доступна всім українцям. За цією ж візою тут можна, так би мовити, “все життя прожити”. Єдиний мінус у тому, що її потрібно постійно подовжувати. На жаль, можу сказати, що якість життя в Нью-Йорку погіршується – особливо в плані трафіку і інших побутових речей. Наприклад, район Мідтаун на Манхеттені “стоїть” в заторах вже постійно, незалежно від дня тижня. Незважаючи на це, Нью-Йорк – місто з абсолютно особливою енергетикою, яка мені дуже підходить.

 – Як ви себе називаєте?

– Я фінансист і інвестбанкір.

 – Тепер уже і кандидат в президенти України (вибори відбудуться 31 березня 2019 року).

Так [сміється]. Кар’єру свою я починав в Україні в сфері страхування. Закінчив Київський політехнічний інститут, факультет комп’ютерних наук. Але програмістом мені попрацювати так і не вдалося – після розвалу Союзу потрібно було заробляти гроші. У 1992 році я почав займатися страхуванням. Так як я добре говорив англійською мою кандидатуру запропонували для роботи в французькому холдингу Coris Group, який починав будувати бізнес в Україні та інших країнах колишнього СРСР. Там я працював 17 років – в постійних роз’їздах по країнам колишнього Союзу і всій Європі. Париж я вважав своїм другим домом.

 – Чому ви вирішили переміститися в США?

Змінився власник французької компанії, змінилися підходи до роботи. Я розумів, що в Україні ці підходи не приживуться. Наприклад, почали порівнювати Україну з Таїландом, пропонувати однакові бізнес-моделі. Не можна в абсолютно різних країнах робити бізнес за одним шаблоном. У підсумку все погано закінчилося: компанія закрила всі свої відділення в країнах колишнього Союзу. Після цього у мене виникли сумніви щодо того, як європейці насправді ставляться до України. Я роздумував над тим, що робити далі, і подивився в бік США.

В Америці такого немає: тут всі свої здібності ти можеш реалізувати, і успіх залежить тільки від тебе. Неважливо, звідки ти приїхав. Єдине питання, яке тобі можуть задати: “Ти іммігрант в якому поколінні?”.

Я з 1993 року багато часу проводив в Західній Європі і бачив, як поступово вона почала “покриватися пилом”. І якщо спочатку там були постійні угоди, поглинання, рух у фінансовому світі, то поступово все почало костеніти, монополізуватись. Пенсія в 2000 євро в 1990-х була фантастикою, але з того часу вона не сильно зросла. Рівень життя в Європі постійно знижується, а в США – зростає. І коли я планував бізнес в Америці, це було для мене важливим орієнтиром.

 – У США ви заснували компанію International Investment Partners і стали інвестбанкіром. У чому полягає ваша робота?

Якщо говорити просто, то я шукаю і знаходжу фінанси під будь-які бізнес-проекти. Це може бути існуюча компанія, яка продається або шукає інвестора, або абсолютно новий бізнес. Операцію можна придумати, скласти з різних шматків: скласти план, знайти команду, фінансування, – і запустити її. Для цього, з одного боку, потрібно бути в курсі того, що відбувається в різних галузях економіки, розуміти тренди і зростаючі ринки. А з іншого – знати інвесторів, людей, які керують великими грошима, і бути готовим “продати” їм свій проект.

 – Схоже, комунікабельність для інвестбанкіра – ключова компетенція.

Звичайно, потрібно вміти з людьми розмовляти, дружити, переконувати. Але нічого не замінить знань.

 – Стартова зарплата в інвестбанку для молодої людини після університету – $85-100 тисяч. У вашій офіційній декларації за 2017 рік вказана зарплата понад $ 250 тисяч. Поясніть, на чому заробляють інвестбанкіри такі великі суми?

– Все залежить від угод, які інвестбанкір проводить або супроводжує. Якщо угода вже готова, і потрібно, щоб вона відбулася, – тоді ми отримаємо комісію за супровід, це один порядок цифр. Якщо ж ми беремо участь в процесі як основні “конструктори” угоди – тоді це відсоток від майбутнього прибутку. Як ви розумієте – це інший порядок цифр. Гарну угоду можна шукати і створювати дуже довго. Наша компанія може закрити всього 2-3 угоди в рік, але в роботі знаходиться набагато більше.

– Чим відрізняється бізнес-середовище в Україні та США?

– Бізнес-середовище в Україні тільки формується, в той час як в США вже все “вляглося”, діють певні закони. Наприклад, на перших порах дуже складно увійти в фінансову “тусовку”, потрібні особисті рекомендації.

Репутація тут понад усе. Головне – не втрачати обличчя, і все буде виходити. Немає ніяких перешкод, окрім власної ліні [сміється]. В Україні у мене вже є ім’я і певна репутація, тому там набагато простіше.

Правда, економічна ситуація в країні складна, і тому ринки там працюють набагато гірше.

«Метро на Троєщину» – це один з київських довгобудів і одночасно найперспективніших інфраструктурних проектів в країні. І незважаючи на те, що нам вдалося зібрати пул інвесторів і підготувати хорошу пропозицію, ми не змогли отримати проект – в тому числі з політичних причин.

Мені подобаються американські бізнесмени тим, що вони прагматичні, українському бізнесу ще доведеться цьому навчитися. Часто в Україні інвесторам пропонують проекти, в яких абсолютно немає цифр, вони апелюють до емоцій: “Це буде класно, я в це вірю”. І незрозуміло, чи є ринок для продукту, якими будуть собівартість і ціна, і так далі. У США в першу чергу будуються фінансові моделі. Навіть якщо ринку ще не існує, обов’язково прораховуються перспективи.

– Ваша порада, як заробити багато грошей в США?  

– Перше: не потрібно боятися. Друге: не думайте про те, що у вас не вийде, а навпаки, будьте абсолютно впевненими в собі. Я всім рекомендую працювати над англійською мовою і вибирати собі справу до душі. Американський ринок величезний, і, незважаючи на конкуренцію, існує безліч можливостей.

Цикл становлення будь-якого бізнесу – 3-5 років, тому не відступайте, і у вас все вийде. Не соромтеся ходити в банки за фінансуванням. Ви також можете зв’язатися зі мною і моїм партнером зі своїми ідеями, і наша компанія намагатиметься залучити для вас гроші.

 – Де вас частіше можна зустріти: в США чи в Україні?

– Половину часу я в Україні, половину – в Нью-Йорку. Ми з бізнес-партнерами намагалися робити в Україні інвестпроекти з 2010 року, але, на жаль, нічого не вийшло. Працюють тільки великі інституції, такі як МВФ, ЄБРР. Приватним інвесторам в Україні дуже важко.

– У вашій виборчій програмі можна побачити багато американських ідей: страхова медицина, доступ до зброї, вільне підприємництво. Ви думаєте, що американська модель України краще підійде, ніж європейська?

– Все це сильно впливає на цінності суспільства і, як наслідок, на економіку. У США ж в основі держави лежить чистий капіталізм. Останнім часом і тут з’являється все більше бюрократії, вплив якої відчувається сильніше. Але основа штатів все-таки капіталістична – наприклад, корпоративний податок з’явився тільки близько 100 років тому. У України своя історія. Це колишня метрополія, яка втратила свою значимість, і тепер через багато століть у важкій боротьбі намагається її відновити. Важливо, що культурно і ментально ми ідентичність зберегли – люди з покоління в покоління передавали ідею “ми не росіяни, ми – українці” своїм дітям, берегли мову і культуру.

– США – друзі України? І взагалі, чи можливі в політиці дружні відносини між країнами?

У політиці існують інтереси. На сьогоднішній день я бачу, що США реально підтримують Україну, але цієї підтримки хотілося б більше. Є певні складності в комунікації через різницю менталітетів у політиків.  Хотілося б, щоб Україна отримувала не тільки допомогу у вигляді кредитів, а й спільні великі інфраструктурні проекти.

– Один з пунктів вашої програми – дозвіл зброї. Чому це важливо?

– Я взагалі противник будь-яких обмежень. Вважаю, що потрібно повернутися до базового принципу: людина народжується, щоб бути вільною і робити все, що вона хоче. Всі обмеження, які виникають, штучно створюються з тією чи іншою метою. Обмеження на носіння зброї з боку держави – чисто комуністичний винахід з метою контролю власних громадян.

Заганяти цю проблему в тінь – це значить криміналізувати все, що з цим пов’язано. Наприклад, раніше в США була заборонена марихуана, тепер же штат за штатом її легалізують. При цьому світ не перевернувся, і ті люди, хто не курив раніше, не стали її курити.

– В Україні американські ідеї зустрічають без особливого ентузіазму. Наприклад, фейсбук-пости і. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун з посиланнями на рекомендації ВООЗ і Американської асоціації педіатрії піднімають на сміх. А ви про вільну зброю … Думаєте, можна змінити мислення українців?

– У мене виникла така аналогія: як відомо, східне узбережжя США більше підтримує демократів, хоча вони постійно підвищують податки, прикриваючись красивими гаслами. Де тут раціональне мислення?

У випадку з Супрун основний момент в тому, що вона наступила на горло фармацевтичної мафії, і тепер її “мочать” будь-якими способами. А люди підхоплюють за інерцією, самі не розуміючи, що роблять. Хочуть, щоб все було так, як вони звикли. І тут потрібно їм пояснювати простою економічною мовою; в чому їх вигода від тих чи інших реформ. На жаль, з українцями не ведеться роз’яснювальна робота. Крім того, в мережі відбувається спотворення громадської думки колосального масштабу за рахунок маніпуляцій.

Кожен день я отримую десятки запитів на додавання в друзі від порожніх акаунтів. Потім ці ж акаунти з котиками, прапорами і квіточками замість фото пишуть однакові негативні коментарі до постів, і доводиться їх блокувати.

– Хто ваш виборець в Україні?

– Я проведу таку аналогію: Радянський Союз розвалився, тому що більшість громадян були добре освічені і розуміли, що в країні все організовано неправильно. Тому в критичний момент ніхто не пішов захищати Союз.

Мій виборець в Україні – це будь-яка людина, яка розуміє, що в країні система управління побудована неправильно, орієнтована на бідність і що йому постійно брешуть. На зустрічі зі мною приходять в основному молоді та середнього віку люди. Вони хочуть більше заробляти, хочуть розуміти, як влаштована економіка в інших розвинених країнах, думають про перспективи своїх дітей, вони готові змінюватися самі і не чекати, що їм щось дасть держава. Це і є мої виборці.

– Є різні типи кандидатів: лідери президентських перегонів, технічні кандидати, кандидати з розрахунком на парламентські вибори. Ви – який кандидат?

– Я точно не технічний. Я займаюся тим, що відповідає моїм переконанням.

 – Ви будете готуватися до парламентських виборів?

– Якщо ми побачимо, що в нашій [цивільно-політичної] платформі “Розвиток” є інтерес і зростає кількість прихильників, то, звичайно, ми будемо продовжувати свою політичну діяльність. Ми хочемо об’єднати лідерів громадської думки, які поділяють наші ідеї. І, на жаль, в державі без політичної влади нічого змінити не можна. Ми зараз бачимо тенденцію голосування “проти старих політиків”, наприклад, феномен [Володимира] Зеленського [за деякими соціологічними опитуваннями, Зеленський в даний момент – лідер президентських перегонів]. Я впевнений, що парламентські вибори ще яскравіше покажуть зміну орієнтирів суспільства, і запит на нових людей буде тільки рости.

– Як ви вважаєте, Україні потрібен президент-бізнесмен або президент-держслужбовець? 

–  Україні потрібен кризовий менеджер. Я не збираюся займатися політикою все життя, але зараз я хочу допомогти країні: присвятити цьому певний період свого життя, знання і досвід. Я спілкуюся в США з бізнесменами, політиками, і всі вони в один голос говорять, що не розуміють українського посилу. Один розумний чоловік мені сказав: “Слабких не люблять. Найважливіше, щоб з вами і вашими лідерами всі інші лідери сідали за стіл переговорів зі спокійною совістю”. Україні як повітря потрібні гроші, великі інвестиційні проекти, які потягнуть за собою всю економіку. Це мільярди доларів.

З точки зору американського ринку, навіть 10-20 мільярдів – це невеликі гроші, їх можна знайти. Найоловніше питання – це довіра до України, до її представників.

– Питання довіри – це саме те, що стримує американських інвесторів?

– Так, і не тільки американських. Будь-який інвестор повинен розуміти, як він буде “заходити” і “виходити”. Заходити легко – перерахував гроші, побудував. А ось вийти – це проблема. Як поводиться національний банк, які обмеження виведення капіталу, яке податкове навантаження – таких питань дуже багато. І відповіді на них інвесторам не подобаються.

– Хто спонсорує вашу передвиборчу кампанію?

– Поки сам. Але збираюся запустити краудфандінг, тому що я переконаний, що українська політика в кінцевому підсумку повинна прийти до такої системи, як в США: зібрали гроші – молодці, ви успішні політики. Якщо не вдалося – спробуйте іншим разом. Поки, на жаль, в Україні законодавство недосконале в плані збору коштів, дуже багато необгрунтованих обмежень і так далі.

Система за замовчуванням орієнтована на те, щоб бути непрозорою.

– В який момент до вас прийшло усвідомлення того, що ви готові попрощатися з певною сумою заощаджень заради цієї, скоріше освітньої, місії?

– Я дивний інвестор, особливо для українців, які вважають за краще “тут вкласти гривню – завтра забрати дві”.

– З олігархами співпрацюєте?

– Ні. Я знаю дуже багато людей в Україні, але не з усіма ми знаходимося на одній політичній платформі. Так як ми робимо суспільно-політичний проект, він не може бути чисто фінансовим. А олігархи люблять чисто фінансові проекти. Ми думаємо, що наш рух, в кінцевому підсумку, перетвориться в партію республіканського типу в Україні.  

– Розкажіть про свою сім’ю.

–  Я одружений, у мене двоє дітей. Дочка вже доросла, їй 27 років. До речі, вона народилася в день проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року. Закінчила університет в Нью-Йорку і працює у фінансовій сфері. За характером дочка – скрупульозна, тому їй подобається працювати з цифрами. Зараз вона вирішує, продовжувати навчання або рухатися по кар’єрних сходах.

– Синові 16 років, він вчиться в старших класах американської школи і займається тенісом. Взагалі, теніс – це наша з ним спільна пристрасть, ми разом мріємо про великі перемоги і робимо все можливе, щоб домогтися успіху. Син багато тренується і їздить на юніорські змагання. Він займається тенісом з 4 років, і тут головне – щоб йому не набридло, щоб з часом приходив смак до перемог, щоб він не втрачав мотивацію і рухався вперед.

Дружина займається ресторанним бізнесом в Києві, у неї кілька невеликих кафе. Вона більше любить Україну, тому їй доводиться багато їздити.

 – Ваше улюблене місце в США?

–  Безумовно, це Нью-Йорк. Я дуже люблю бувати в Каліфорнії, там є незрівнянна енергетика Тихого океану. Але жити там я не хочу. Ще мені подобається так звана Нова Англія, Мейн, красиві місця. Я розумію, чому це місце вибрала для життя сім’я Бушів. Але життя там занадто повільне за моїми мірками.

 – Що ви скажете молодим людям, які хочуть виїхати з України?

–  Спочатку дуже важко і, щоб заробити в США авторитет, потрібно багато працювати. Але це добре винагороджується в кінцевому підсумку. Я б порадив не боятися. Будь-які страхи породжуються незнанням, тому будьте допитливими. Запитуйте у всіх навколо, що й до чого. Деякі іммігранти кажуть: “Якби знав, що буде так важко, не поїхав би. Але вже півдороги пройшов “. У будь-якому випадку, найбільший бонус, який ти отримуєш в США – це можливість працювати і добре заробляти, отримувати якісне медичне обслуговування і освіту.

–  Де “свіжий” іммігрант може обрости зв’язками? Я рекомендую всім не зациклюватися на тусовках іммігрантів. Спілкуватися з “нашими” класно, але потрібно виходити із зони комфорту і йти в американську середу. Це можуть бути конференції, виставки, професійні meetups. Тут дуже багато спільнот, тому не соромтеся і йдіть – вас точно візьмуть. У США будь-якого іммігранта приймають як свого, і цим потрібно користуватися.

Текст опублікований у виданні Рубік

52820187_1072124509655542_2872384598971514880_n

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Сергія Носенка

СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

Аби збудувати сучасну візію України, не потрібно жодних історичних аргументів, опори на факти 100-річної давнини, літописи тощо. Темп прогресу дозволяє поставити перед собою та перед країною будь-яке завдання та досягати будь-яких цілей.

Саме Президент України повинен започаткувати новий громадський дискурс.

ПРІОРИТЕТ СВОБОДИ

Основною нової політичної ідеології країни має стати принцип економічної та особистої свободи, відкритих можливостей та чесної конкуренції.

Кожен громадянин України повинен відчути всі переваги розбудови бізнесу або роботи у власній країні. Я не визнаю патерналістських підходів, ніколи не сподівався на державу і закликаю до об’єднання однодумців, які цінують особисту свободу понад усе.

 

 

ВІЙНА, АРМІЯ ТА БЕЗПЕКА

Україна не визнає анексію території Автономної Республіки Крим та вважає окупованими частини територій Донецької та Луганської областей. Повернення цих територій буде довготривалим інтеграційним проектом. Участь у відбудові зруйнованої інфраструктури регіонів повинні взяти держави, що гарантували територіальну цілісність України відповідно до Будапештського меморандуму.

Безпеку громадян України, що проживають на території України, можуть гарантувати тільки Збройні сили України.

Основою потужної армії можуть стати тільки професійні військові. Армія має бути виключно контрактною, примусовий призов повинен бути скасований. Всі інші громадяни мають бути залученими до програм територіальної оборони.

Я виступаю за право на вільне володіння окремими видами вогнепальної зброї для громадян України. Українці повинні мати можливість захищати себе, своїх рідних та своє майно.

Я впевнений, що потужна професійна армія та право на зброю серед цивільного населення за кілька років приведуть до тектонічних змін у свідомості людей та перетворять їх із населення у справжніх свідомих громадян.

Будь-яка військова агресія проти України, де хоча б кожен другий дорослий громадянин матиме зброю, буде приречена.

МІЖНАРОДНИЙ СТАТУС УКРАЇНИ

Економічний суверенітет повинен стати основою національної політики. Саме економічні інтереси України мають бути головним пріоритетом влади. Заради досягнення економічних цілей Україні влада повинна бути готовою як ініціювати міжнародні проекти та процеси, приєднуватись до міжнародних угод, договорів, спеціальних економічних зон, так і відмовлятись від всього цього, якщо проект є невигідним, та не піддаватись жодному тиску, окрім тиску власних виборців. В тому числі мова йде про інтеграцію до ЄС.

Я не вірю в «історичні» та вічні зобов’язання, дотримуюсь лише такого принципу, що держава має і повинна приймати будь-які рішення виключно на базі економічних моделей та розрахунків.

Я є прибічником обмеження співпраці із МВФ. Вважаю, що гроші, які були залучені раніше, використані неефективно, а існуючи договори щодо управління боргами обмежують економічний розвиток держави.

БОРОТЬБА ІЗ КОРУПЦІЄЮ ТА ВІЛЬНА ЕКОНОМІКА

Економічний суверенітет будується виключно на фундаменті потужної економіки самої України.

Боротьба із корупцією повинна проводитись виключно інституційними та економічними шляхами. Збільшення кількості прокурорів перетворює Україну на поліцейську, а не вільну державу, та не дає реального антикорупційного ефекту.

Єдиним ефективним способом боротьби із корупцією є ліквідація умов, за яких корупція процвітає – тобто державних монополій, чиновників із імператорськими повноваженнями, наявність сотень тисяч форм бланків та звітів, безкінечних бюрократів із перервою на обід та приймальними днями.

Максимально можлива кількість державних регуляторів (національні комісії, комітети і т.п.) повинні бути ліквідовані протягом 3-6 місяців. Контрольні повноваження держструктур повинні бути максимально обмежені, але при цьому відповідальність бізнесу за дотримання законів і стандартів – посилена.

Кожний чиновник має нести персональну відповідальність за рішення, які приймає, за обґрунтованість і законність проведення перевірок.

Силові структури повинні бути позбавлені повноважень у економічній сфері, в першу чергу таких, що дають можливість блокувати діяльність підприємств. Всі питання щодо економічної діяльності підприємств можуть розглядатись тільки з точки зору сплати податків і виключно у судовому порядку.

Наступним кроком стане введення базового інституту аудиторів в систему взаємовідносин між бізнесом і державними органами.

Система оподаткування повинна бути максимально спрощена, всі податкові та митні ставки уніфіковані.

Податок, що формує найбільше корупційне навантаження у державі – ПДВ – повинен бути скасований, замінений на прозорий – податок із продажів.

Ліквідація штучних державних монополій, примусове розділення сировинних і енергетичних монополій і формування відкритого ринку в сфері комунальних послуг створить реальні передумови для зниження тарифів та істотного покращення якості послуг, у тому числі комунальних.

Мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення повинен бути негайно скасований, права громадян-власників земельних паїв на розпорядження майном на власний розсуд – відновлені.

Зняття всіх обмежень на приватизацію державних підприємств в Україні звільнить державу від тяжкого корупційного ярма, знищить цілі провладні клани, що паразитують на державному бюджеті.

ПРИВАТИЗАЦІЯ ТА ІНВЕСТИЦІЇ, ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНОГО ТА ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ

Інвестиції є єдиним реальним інструментом економічного зростання. Саме на їх залучення та підтримку мають бути спрямовані всі зусилля влади.

Незважаючи на важливість участі іноземного бізнесу в приватизації, в Україні пріоритет в приватизації державної власності повинні отримувати українські або компанії, частиною яких володіють українські громадяни.

Держава повинна зробити все можливе для посилення внутрішнього попиту на товари та послуги, стимулювати кредитування населення, вдати гроші у економіку. Зараз головні зусилля регуляторів спрямовані у протилежний бік, що гальмує економічний розвиток та протирічить логіці прогресу та розвитку.

Інвестиції – внутрішні і іноземні, які отримає Україна в рамках проведення приватизації повинні бути звільнені від будь-яких податків.

Дивіденди в Україні не повинні оподатковуватись. Я підтримую введення податку до виведений капітал.

Виступаю за створення фондового ринку шляхом залучення коштів українських громадян в акції національних компаній та податкові пільги для інвестицій на фондовому ринку України.

Після скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення земля в Україні повинна стати інвестиційним інструментом, джерелом забезпечення достойного життя сільського населення та рушійною силою розвитку сільських територій.

Головним об’єктом інвестицій з боку держави повинна стати інфраструктура. В першу чергу – дороги, аеропорти в Україні.

Недоторканність приватної власності в Україні – основа економічної ідеології.

СУЧАСНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

Можливості держави у соціальних проектах прямо залежать від економічних успіхів – і це повинен усвідомити кожен громадянин.

Я відстоюю монетизацію всіх пільг, які держава надає громадянам та перехід до накопичувальної системи пенсійного забезпечення.

Реформа медицини – це введення загальнообов’язкового медичного страхування. Безкоштовної медицини не існує і існувати не може. На законодавчому рівні буде визначено перелік категорій громадян, страхування яких забезпечує держава, та перелік послуг, які у критичній ситуації може отримати людина, яка потребує невідкладної допомоги незалежно від її страхового статусу.

ЕКОНОМІЧНА ПЕРЕМОГА У ВІЙНІ

Перемоги у війні можна досягти тільки економічними шляхами. Зростання економіки дозволить мати найсучаснішу зброю, зробить престижною службу в українській армії та дозволить виграти у конкуренції та думки та мрії людей, що опинились на тимчасово окупованих територіях.

Економічне зростання України, сучасна інфраструктура для життя, роботи та розвитку особистості, високі доходи громадян стануть магнітами для молоді з окупованих територій. У питаннях Донбасу та Криму головне – зробити так, аби люди свідомо та вільно обирали Україну як країну, де вони хочуть жити.

На Україну треба дивитись як на країну, яку ми залишимо своїм дітям, а не те місце, де жили наші батьки.

Я проти будь-яких спекуляцій минулим, історією, релігійними питаннями, культурною різницею між громадянами, що живуть в Україні і вважаю тих, хто це робить відкритими ворогами нашого спільного майбутнього.

Сергій НОСЕНКО

Долучитись до нашої роботи: bit.ly/2DiSYAe

носенко август 2017

Сергій Носенко: «5 причин взяти участь у президентських виборах»

Я вирішив взяти участь у президентській кампанії. Вже кілька днів поспіль я тільки тим і займаюся, що відповідаю на одне й те саме питання: «НАВІЩО?». Питання логічне. Відповідь у мене є.

Останній раз я переживав такі сильні почуття в лютому 2014-го, коли повернувся в охоплений вогнем і димом рідний Києв. Тоді після лихоліття з’явилася надія, драйв.

В 14-му році ми всі довірили країну політикам, які, м’яко кажучи, не впоралися із завданням, тягар лідерства виявився їм не під силу. Тому бажання довіряти старому істеблішменту цього разу, в 2019-му, немає жодного.

Чому я вирішив взяти участь у президентських виборах?

ПО-ПЕРШЕ, мені нестерпно слухати цю нескінченну соціалістичну пропаганду і риторику. Підвищення пенсій, зниження тарифів, підвищення зарплат, штрафи, субсидії, дотації. Це совок і ознаки комунізму. Нікто чомусь не говорить, що спочатку потрібно, щоб такі як я придумали бізнес, побудували його, створили робочі місця, заробили, заплатили податки і тільки потім за рахунок цих податків можна буде підняти пенсії, зарплати, стипендії і все інше.

Якщо не змінити модель мислення, то ви можете хоч 10 раз міняти місцями Ваню, Маню і ще якогось викопного політика, але це не приведе вас до нового результату.

І якщо на політичному полі немає жодного осудного ліберала або правого політика – значить то буду я.

ВО-ДРУГЕ, я не бачу реальної конкуренції ідей. Ключові кандидати – це примари радянських генсеків або чиновників 90-х зі своїми звичними кон’юнктурними міркуваннями і чиношануванням.

Провелі соціологію, дізналися, що людей хвилюють високі тарифи – і давай писати на бордах: «знизити тарифи!» Ваші тарифи – це чистої води корупція, яка отруює все навколо.

Політики повинні створювати такі умови, в рамках яких бізнес буде генерувати більше прибутку, підвищувати зарплати і податкові відрахування, і за рахунок підвищення рівня доходів середньостатистичний українець зможе платити за тарифами без особливих проблем.

Політики повинні прийняти закони, що відповідають сьогоднішнім і завтрашнім викликам, а не «працювати на вчора»; повинні скоротити величезну кількість непотрібних чиновників, прокурорів, наглядачів і всіх інших.

Хоча… Ні, ви можете знизити тарифи, але тоді ви дуже скоро підете слідом за венесуельським генсеком.

Ви не кажите про те, що чим менше держава бере участь в економіці – тим краще в економіки виходить. Ви не кажите про скасування посад та функцій, які породжують корупцію, а обіцяєте всім посади. Ви не говорите про те, що таким як я не потрібно допомагати – нам достатньо просто не заважати.

Якщо ви не говорите про це – значить, про це буду говорити я.

ПО-ТРЕТЄ – я проти цього нескінченного культивування бідності. Землю продавати не можна, штрафи платити треба, потрібно отримувати нескінченні ліцензії, дозволи. Це знову совок.

Але коли так було на початку 90-х, коли я починав бізнес, це було зрозуміло і можна пояснити. Чому в 2019 році в Україні не можна продавати землю? Це що таке? Країна по вуха в боргах, ми стриножено як кінь, практично поставлені на коліна, але, виходить рятувати себе не можна? Де українські банки, українські виробники, де фондовий ринок, інвестиції?

Коли ми будемо обговорювати це питання?

ПО-ЧЕТВЕРТЕ – країна ще не відійшла від спадщини рад з їх переписуванням історії, глузуванням над українською мовою і культурою, мільйонами жертв – а ви знову йдете в якийсь наддержавний союз, цього разу – в ЄС. Не хочу вас засмучувати, але просунуті країни звідти якраз йдуть. Або ви думаєте, що в ЄС добрі дядечки сидять, готові нам все дати безкоштовно? Як показує практика, їм потрібні наші робочі руки і наш ринок, інше викликає тільки «глибоке занепокоєння».

Я розумію, що величезна кількість грантових організацій в Україні лобіюють певні закони, тренди, піарять або труять потрібних або непотрібних людей відповідно, але де, власне, український інтерес? Чому під цю дудку знищується національний капітал – основа будь-якої держави? Так-так, я не помилився. Основа держави – це не шаровари і солодкі пісні про братську любов, а добробут громадян, їх загальний економічний інтерес.

Раніше ви їздили на поклон до Москви, тепер – в Брюссель? У чому різниця? І там, і там на Україну всім наплювати. Може досить вже комусь підкорятися і когось копіювати, закликати міжнародних «експертів», посипати голову попелом і скаржитися на весь світ? Слабких не любить і не поважає ніхто. Поважають сильних і успішних.

Ви не готові про це говорити? Окей, я буду про це говорити.

І ПО-П’ЯТЕ. Мені не подобається, коли для формування бачення майбутнього потрібно спиратися на якісь манускрипти, викопні джерела, середньовічні черепки тощо. Пройде десяток років і поруч з людьми вулицями ходитимуть роботи, а політ на Марс стане цілком очевидною процедурою.

Швидкість еволюції людства є такою, що потрібно дивитися вперед, щоб нічого не пропустити, а ви дивитесь назад.

В Україні замість розмови про те, як вибиратися з бідності, населенню згодовують гримучу суміш лівацького і релігійного міфів.

Але є ж й інші люди. Є люди, що створюють завтра, є люди, які вичавили з себе рабів затхлої совкової бюрократії, люди, що створюють новий бізнес і шедеври мистецтва.

Зараз моя мета – об’єднатися з ними. Я знаю, що нас небагато – але це не означає, що у нас немає голосу.

Свобода – це моя базова цінність.

Її не можна обмежувати ані під приводом міфу про громадську безпеку, ані під приводом міфу про рівність і братерство. Саме свобода і право заробляти, розпоряджатися плодами своєї праці стоять в основі прогресу.

Хай комуністи і соціалісти всіх мастей, як би вони не називалися і під які б вивіски не ховалися (СРСР, ЄС, тощо) знають – України вони не отримають. З однієї простої причини – ми вільна країна вільних людей і доведемо це справою.

Повний текст моєї передвиборчої програми тут

Якщо ви поділяєте мої цінності і готові приєднатися до нашого руху – реєструйтеся за посиланням: http://bit.ly/2DiSYAe

Джерело: Facebook Сергія Носенка

Сергей Носенко фото

Сергій Носенко став кандидатом в Президенти України

5 лютого 2019 року Центральна виборча комісія зареєструвала Сергія Носенка кандидатом в Президенти України.

«Щоб побудувати сучасне бачення України, не потрібно жодних історичних аргументів, опори на факти 100-річної давнини, літописи тощо. Темп прогресу дозволяє поставити перед собою і перед країною будь-яке завдання і досягати будь-яких цілей. Саме Президент України повинен почати новий суспільний дискурс».

У програмі Сергій Носенко зробив акцент на пріоритетах особистої та економічної свободи громадян, праві на вільне володіння окремими видами вогнепальної зброї, економічній лібералізації, приватизації, захисті інвестицій та сучасній соціальній політиці.

«Основою нової політичної ідеології країни повинен стати принцип економічної і особистої свободи, відкритих можливостей і чесної конкуренції. Кожен громадянин України має відчути всі переваги розвитку бізнесу або роботи у власній країні. Я не визнаю патерналістських підходів, ніколи не сподівався на державу і закликаю до об’єднання однодумців, які цінують особисту свободу понад усе», – йдеться у програмі.

Повний текст програми Сергія Носенка.