У колі американських конгресменів, які беруть участь у комунікації в Україні, останнім часом спостерігається серйозне пожвавлення. Є глобальний запит на нові комунікації в політичному, громадському та бізнес-колі.
Незважаючи на те, що в політичних структурах США зараз всі зайняті президентськими виборами, Україну з поля зору там не випускають ані на хвилину. Всі розуміють, що конфлікт на Донбас і далі буде джерелом напруги в Європі. За масштабами з сирійською проблемою його, на щастя, вже не можна порівняти, однак він має не менш важливе геополітичні значення. І вирішення такого питання вимагає системної комунікації з якісними політичними партнерами. Тут і починаються проблеми.
В комітетах Сенату і у конгресменів одне й те саме питання – як виходить, що «нове покоління» українських політиків так мало відрізняється від «старого»? І якщо про «молодих» ще рік тому говорили мало не з захопленням, то тепер – з розчаруванням. «Вони виявилися нездатними протистояти масштабній корупції, перш за все – морально виявилися вплутаними в неї», – говорить один з сенаторів.
Позиція демократів по відношенню до політики РФ досить ясна, а республіканці знаходяться в деякій фрустрації – вони не вважають Трампа виразником своїх політичних інтересів і намагаються вирішити, як голосувати на виборах. Проте всі розуміють, що Республіканська партія зі своїм ідеологічним блоком була, є і буде, незалежно від Трампа і його результатів на виборах.
«Більшості американців складно зрозуміти, чому росіяни – вороги. Вони білі, говорять по-англійськи, у них хороші манери», – говорить один з керівників пов’язаного з республіканською партією think-tank. Але при цьому для політичного кола все очевидно – там розуміють нікчемність Мінських угод і те, що вони були підписані в умовах прямого військового вторгнення. Їх потрібно переглядати. При цьому ті, у кого більше досвіду роботи з Україною, кажуть ще й про те, що в нашій країні у політиків немає мети побудувати сильні громадські інститути, в тому числі партійні, на яких потім буде триматися держава. Всі хочуть буквально «завтра» перемогти на дострокових виборах і отримати доступ до управління бюджетом і на цьому – все, далі їх думка не йде. Це не дає можливості грати в довгу, працювати стратегічно і шкодить це, в першу чергу, самій Україні.
Експертні організації, які моніторять економічний блок питань по Україні, також налаштовані дещо песимістично. Це пов’язано як з кадровою політикою, так і з ефективністю реформ. Але в першу чергу – з боротьбою проти корупції. Конфлікти між НАБУ і ГПУ, тиск податкових структур на бізнес – це все змушує американських партнерів України шукати собі нових союзників із позапарламентського сектору.
Три головних сигнали від політичного кола США Україні зараз такі:
-
- Щоб стратегічно спланувати політичне майбутнє України, нам потрібні системні та ідеологічні партії і політики, а не лідерські проекти «під вибори».
- Прийшов час з’являтися наступному поколінню української політики, поколінню з іншим світоглядом. Якщо раніше «зірки» української політики формувалися десятиліттями, то тепер для цього потрібно 1-2 роки – правда, і гаснуть вони тепер так само швидко. І головна причина – їх нездатність мислити системно, стратегічно і по-державному.
- Питання Донбасу має бути вирішено так, як це вигідно Україні. Якщо зараз ми дозволимо нав’язати собі якийсь умовно «компромісний варіант», який може бути вигідний тактично або замаскований під «примирення» – ми програємо в глобальній перспективі. З Україною просто ніхто не буде рахуватися і говорити на рівних.
Наприкінці вересня Палата представників США прийняла закон на підтримку України, де підтвердила невизнання анексії Криму та повну підтримку України через механізм санкцій проти Росії. А в Європі вже немає такої консолідованої політичної позиції, яка була 2 роки тому. Час, коли міжнародна коаліція була на боці України, було важливо використовувати для інституціональних реформ, які давали б і політичний, і економічний ефекти, але цей час було втрачено. Тепер, коли нам знову потрібна дипломатична підтримка в питанні врегулювання конфлікту на Донбасі – розчарування партнерів може зіграти фатальну роль.
Глобальна причина цього розчарування в українських політиках – їх несамостійність. Вони не приймають рішень і не готові нести відповідальність. В Україні на ключові посади продовжують призначати іноземців, які на своїй батьківщині мають сумнівну репутацію – тільки аби догодити партнерам або не відповідати потім за провал чи затягування чергової реформи.
Протиставити цьому можна тільки офіційну позицію, незважаючи на жодні об’єктивні і суб’єктивні складнощі. Всі спроби перекладати відповідальність, орієнтуватися в політичному розвитку країни на сторонніх людей закінчаться катастрофою для Украіни.
Текст вперше опублікований в авторському блозі на сайті LB.ua
